Спеціально для Крим.Реалії
Обуренню постійного представника Росії при Раді Європи Івана Солтановського, схоже, немає меж: дипломат упевнений, що рішення Комітету міністрів Ради Європи, в якому засуджується масове порушення прав людини в анексованому Криму, суперечить «базовим принципам міжнародних відносин і статуту організації», «є втручанням у внутрішні справи Росії, ставить під сумнів її територіальну цілісність».
Те, що базовим принципам міжнародного права та статуту Ради Європи суперечить сама анексія Криму, Солтановський, як й інші російські політики та дипломати, вважає за краще не говорити, схоже, для Кремля цієї очевидної істини не існує. У Москві, здається, забули, що під російським тиском депутати Парламентської асамблеї Ради Європи якраз фактично закрили очі на анексію Криму та відсутність прогресу в деескалації на Донбасі й відмовилися від санкцій проти Росії, запроваджених саме після окупації української території. Відмовилися заради діалогу з Москвою.
Навіть прагнення до діалогу не може дозволити європейським політикам не помічати порушення прав людини в Криму
Але навіть такий діалог, упевнений, не може стати причиною для відмови від базових принципів міжнародного права. Навіть прагнення до діалогу не може дозволити європейським політикам не помічати порушення прав людини в Криму. Комітет міністрів Ради Європи просто констатував очевидні для будь-якої розсудливої людини факти: Крим окупований, права людини порушуються, Меджліс кримськотатарського народу незаконно заборонений.
І це, я б сказав, процедурне рішення: будь-який неупереджений міжнародний орган, що зацікавиться ситуацією в Криму, дійде саме таких висновків. Тому що чорне ‒ це чорне, а біле ‒ це біле.
Але, думаю, в цьому й сенс нинішньої російської політики ‒ просто оголошувати чорне білим. Оголосити окупацію чужої території «виявом волі» місцевого населення. Звинуватити інших у порушеннях міжнародного права тоді, як у цих порушеннях винна сама Росія. Назвати свавілля незалежним правосуддям. І при цьому закликати міжнародні організації до Криму ‒ але тільки так, щоб сам їх приїзд вже підтверджував російський статус півострова! Чим це відрізняється від заяви російського президента Володимира Путіна, який радив українському колезі домовлятися про мир на окупованому Донбасі з керівниками «народних республік»?
Сенс нинішньої російської політики ‒ просто оголошувати чорне білим
Те, що такі підходи не сприймаються світовим товариством, Кремль, схоже, не дуже цікавить. Російська зовнішня політика в останні роки існує хіба що для внутрішнього споживання, а не для досягнення реального результату. Вона покликана переконати населення Росії в тому, що країна ‒ у кільці ворогів. Як зазвичай.
А якщо Кремлю потрібний реальний результат, там, впевнений, використовують не переговори та заяви, а концентрацію військ біля чужих кордонів, диверсії або «Новачок».
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
