«Зуби почали ворушитися»: погляд із Криму на чорнобильську трагедію

Серіал «Чорнобиль» від компанії HBO став найбільш рейтинговим за версією інтернет-бази даних фільмів IMDb. Важливе питання для глядачів: де в фільмі історична правда, а де художній вимисел? Відповідь знають очевидці.

Коли стався вибух на Чорнобильській АЕС, на ліквідацію його наслідків відряджали людей фактично з усього Радянського Союзу. Кримське об'єднання чорнобильців налічує майже шістсот осіб.

За наказом у чорнобильську зону потрапив на той момент 22-річний Анатолій Кисіль, тоді ‒ резервіст радянської армії.

«Я був мобілізований через військкомат. Я тоді жив у Сумській області, це Північно-Східна Україна... Призивався на військові збори на 180 діб», ‒ розповідає ліквідатор.

Нещодавно він подивився серіал від НВО і, загалом, залишився вражений. Однак деякі моменти ліквідатор критикує.

«Там показують, що і на території станції, і в зоні були люди зі зброєю. Мені особисто не довелося побачити жодної озброєної людини. Діти зі школи з галстуками йдуть ‒ яка школа, які галстуки? Це все сталося в ніч на вихідний день», ‒ вказує Анатолій Кисіль.

У чорнобильській зоні Анатолій займався навантаженням і розвантаженням біля зруйнованого четвертого енергоблоку. Уже через рік після аварії він переїхав до Криму ‒ відновлювати здоров'я. Нещодавно Анатолію ендопротезували тазостегновий суглоб ‒ у нього руйнуються кістки. Лікарі кажуть, що це наслідки променевої хвороби, яку він переніс 33 роки тому.

«З другого або третього дня ‒ якась убита сонливість, ніби ти ніч не спиш, а розвантажуєш вагони, потім тобі знову треба їхати. Зуби почали ворушитися, вони посіріли десь упродовж трьох-чотирьох днів. Волосся почало сипатися», ‒ згадує він.

Після аварії Крим став порятунком не тільки для Анатолія, але й для інших ліквідаторів та їхніх сімей.

«До Криму відіслали дітей, у кримські санаторії, в першу чергу, прип'ятських дітей, дітей працівників станції. Їх розселили в піонерських таборах. І вони все літо там відпочивали, а батьки в цей час були на ліквідації, на станції», ‒ розповідає заступник директора Національного музею «Чорнобиль» Ганна Королевська.

«Я не скажу, що винен. Але я також не можу стверджувати, що це не так»

Сучасна Прип'ять мало нагадує ту, яка показана в телесеріалі, або ту, яку пам'ятають ліквідатори. Центральна площа повністю заросла бур'янами й деревами.

Так званий «міст смерті» у Прип'яті уцілів ‒ з нього, дійсно, як і показано в серіалі, видно четвертий енергоблок станції.

«Саме на нього, за версією серіалу, виходили вночі люди, дивилися на блок, який вибухнув. Тут пили й таке інше. Тут не було багато людей. І ніхто після цього, після виходу на цей міст не помирав», ‒ зауважує неточності серіальної версії голова асоціації чорнобильських туроператорів Ярослав Ємельяненко.

Один з героїв серіалу ‒ заступник головного інженера Анатолій Дятлов ‒ у ніч вибуху був відповідальним за проведення експерименту.

«Дятлов з'явився тут через три години. Його обов'язок був доповісти директору та головному інженеру, що, власне, сталося. Дятлов, я добре пам'ятаю, увійшов і сказав: «Я не розумію», ‒ розповідає на той момент секретар партійного комітету ЧАЕС Сергій Парашин.

В реальності Анатолія Дятлова засудили до 10 років в'язниці. Його звільнили передчасно, але помер він у 1995 році, так і не визнавши свою провину.

«У суді Дятлов ‒ це історичний факт ‒ говорив наступне: «Я не скажу, що винен. Але я також не можу стверджувати, що це не так». І я думаю, що це гарний вислів, в усякому разі, потенційної провини. Таке твердження ‒ дуже по-радянськи. Говорити з протилежним тлумаченням», ‒ зазначив сценарист серіалу «Чорнобиль» Крейг Мазін.

Олексій Бреус прийшов на першу післяаварійну зміну. Працював оператором на атомній електростанції. Його робоче місце ‒ пульт управління четвертого енергоблоку. Саме той, який показували у фільмі.

«О сьомій ранку я вийшов з дому, щоб поїхати на станцію, у мене був якраз робочий день. Я поїхав, нічого не знаючи, просто під'їжджаючи, я побачив з автобуса зруйнований енергоблок», ‒ згадує Олексій Бреус.

Прототипом героя в серіалі Олексій не став. Однак він ‒ один з небагатьох, хто 27 квітня 1986 року ходив на перевірку стану реактора. Після аварії Олексій працював лише три дні ‒ через високу дозу опромінення його звільнили за станом здоров'я.

«Я працював на четвертому блоці безпосередньо всередині зруйнованого будинку. А ще два дні я пропрацював на третьому блоці. Мені нарахували 120 БЕР (біологічний еквівалент рентгена (БЕР) ‒ застаріла позасистемна одиниця вимірювання еквівалентної дози іонізуючого випромінювання ‒ КР), в Радянському Союзі для операторів було обмеження ‒ 5 БЕР на рік. А у мене 120 за день», ‒ розповідає Олексій.

Чорнобильська радіація торкнулася також Анатолія з Криму. У 2014 році компенсація за підірване здоров'я становила 400 гривень. Зараз він отримує 18 тисяч рублів ‒ це вже близько 7 тисяч гривень. Але, за словами Анатолія, на нормальне лікування цих грошей все одно не вистачає.

«Грошей ніби й більше, а результат ‒ фактично стало складніше, важче чи що», ‒ говорить Анатолій Кисіль.

Головне ‒ серіал показав факти, які раніше приховувалися, говорять ліквідатори після перегляду фільму. Наприклад, що прилади, які були на станції, не могли виміряти реальний рівень радіації.

У ЗМІ інформація з'явилася тільки через два дні після вибуху.

«Був узгоджений текст, який потрібно було публікувати ‒ і то не в усіх газетах. Це була газета «Известия», і далі наші газети українські ‒ «Радянська Україна» і «Правда України», ‒ згадує заступник директора Національного музею «Чорнобиль» Ганна Королевська.

Очевидці кажуть, що атмосфера радянського режиму в серіалі передана реалістично: спостереження КДБ, приховування фактів, останнє слово ‒ за комуністичною партією. Свідки події нерідко відзначають, що причина катастрофи ‒ не конкретні люди, а система.