Невелике село Залісне (до 1945 року – Юкари-Каралез) притулилося біля лівого краю Каралезької долини. Долина ж являє собою природну межу між Другою і Третьою грядами Кримських гір. Місцевість рясніє чудернацькими вапняними куестами з гротами, мальовничими перелісками і луками між ними. Назва Каралез – це видозмінене тюркське Кара Ільяс, тобто «чорний Ілля».
Історія Залісного починається ще в античні часи. У II столітті місце під затишною грядою Кримських гір було заселене готами і греками. Воно розташовувалося, імовірно, в самому центрі країни Дорі, а пізніше – князівства Феодоро. Столиця князівства – місто-фортеця Мангуп – розташована майже поруч із Залісним.
Поблизу від села розташовані й інші, не менш популярні серед туристів пам'ятки історії та археології – печерне місто Ескі-Кермен і середньовічний замок Киз-Куле, печерні монастирі Шулдан і Челтер, Сюйреньска фортеця з печерним монастирем Челтер-Мармара, храми Донаторів і Трьох Вершників.
18 травня 1944 року майже все населення тодішнього села Юкари-Каралез депортували до Середньої Азії. У вересні того ж року в спорожніле село переселили сім'ї колгоспників з різних областей України.
Кореспондент Крим.Реалії зобразив життя маленького кримського села Залісне в період режиму самоізоляції.
КОМЕНТАРІ: