«Для кримчан дуже важлива їхня ідентичність»: перший вечір на Koktebel Jazz Festival

У Києві відкрився музичний Koktebel Jazz Festival. Починаючи з 2014-го, джазову сцену облаштовували в Чорноморську Одеської області, проте цього разу локацію вирішили змінити на Київ. Фестиваль проходить з 6 до 8 вересня на Трухановому острові, а Крим.Реалії виступають його інформаційним партнером.

У спеціальному ефірі Радіо Крим.Реалії з Труханового острова ведучі Катерина Некреча та Станіслав Юрченко поспілкувалися з учасниками та гостями фестивалю.

Юрченко: Зараз із нами Джеміль Мамутов, співзасновник гурту «Шатур-гудур». Що ви прийшли зіграти сьогодні?

Мамутов: У нас захворів головний вокаліст ‒ напевно, ми мінімізуємо свою програму та зіграємо плейлист, який колись грали в клубі «Два капітани» в Сімферополі.

Юрченко: Той самий легендарний андеграундний клуб?

Мамутов: Я почав займатися андеграундом у 2001-2002 роках, і для мене потрапити в цей клуб було визнанням з боку рок-спільноти. Ми мріяли туди потрапити, запрошували звідти людей, які оцінювали, готові ми виступати на їхній сцені чи ні. Я пам'ятаю, було перше й останнє прослуховування ‒ ми з хлопцями його не пройшли. А потрапили ми туди, завдяки групі «Шкіряний олень», які брали нас на розігрів дуже часто. Це приблизно початок 2000-х.

Юрченко: Вас називають єдиним кримськотатарським панк-рок-гуртом у світі. Наскільки це контркультурно у вашому середовищі?

Мамутов: Так, у Вікіпедії так хтось написав. Я усвідомлюю, що це досить контркультурно. Спочатку до нашої музики було ставлення, як до якоїсь забави в усіх родичів, друзів, знайомих. А потім, я так розумію, стала досить відомою назва групи, і люди дійсно слухали цю музику.

Юрченко: Що для тебе особисто Koktebel Jazz Festival?

Мамутов: Для мене це фестиваль, який привіз до Криму Bonobo. Я слухав його з будь-яких лейблів, і раптом дізнався, що він грає в Коктебелі. Для мене це дуже серйозний фестиваль. Єдине що ‒ я там жодного разу не був. Я якось приїхав, хотів потрапити, але не зміг зняти житло й поїхав. У наметі вже вписатися було нереально... Взагалі, фестиваль для мене ‒ це люди, свобода та відпочинок. Обмін, комунікація.

Юрченко: Куди ти ще ходив слухати кримську музику?

Мамутов: У Севастополі видавали газету «Джем», де були списки всіх концертів та фестивалів. Був такий фестиваль «Ульот» на півночі Криму, який привіз «Мумій Троля». Це 2000 або 2001 рік.

Юрченко: На якому ви зараз етапі у своїй творчості?

Мамутов: Я зараз думаю саме над звуком, як бути далі «Шатур-гудур». Звичайний панк грати вже не цікаво, я думаю потяжчати та робити легшим саунд з оркестровочками. Але мені здається, що це банально, тому думаю запиляти щось у стилі System of a Down.

Некреча: Тим часом ми спілкуємося з гостями, які відпочивають на піщаному пляжі в очікуванні виступів. Привіт, ви цілеспрямовано прийшли на «Острів Крим», на відкриття фестивалю?

Глядачка Тетяна: Так, спеціально прийшла подивитися, як це у Києві буде Коктебель. Дізналася про це через Facebook. Я з Києва, але я їздила до Криму, коли він ще був під контролем України, на Jazz Koktebel.

Некреча: Запитаємо у компанії хлопців: що вам так подобається тут, враховуючи, що фестиваль проходить не в Коктебелі?

Глядач: Музика подобається, вона різнопланова. Кожен може знайти для себе щось цікаве. Джаз ввечері, після 11-ти це клубна музика та open stage з прикольними зірками європейськими. Сюди ми прийшли на звук ‒ йшли, почули музику й прийшли сюди. Всі три дні будемо тут.

Юрченко: Дякую, Катерино. Джеміле, що тобі цікаве з лайнапу фестивалю?

Мамутов: У першу чергу, я хочу послухати Lithium і Defective ‒ давно їх не слухав. Варто згадати ще таку людину, як Олександр Скирда, який грав у гурті ‒ спочатку «Солярис» вона називалася чи «Банда» ‒ й у них навіть були спроби виходу на СНГшну сцену через Москву або Пітер. Спочатку в них начебто пішло, а потім все.

Юрченко: До речі, яким гуртам однозначно вдалося розкрутитися поза Кримом?

Мамутов: Це «Шкіряний олень» та «Червона цвіль».

Юрченко: Взагалі, у нас тут насичена програма 7 вересня буде кіноклуб із фільмами від Крим.Реалії «Окуповані» про людей, які живуть після анексії, та «Балух» про політв'язня Володимира Балуха. До того ж, буде ціла серія кримських перформансів від театру PostPlay, який заснували вихідці з Криму. З одного боку, фестиваль ‒ це музика та веселощі, з іншого боку, Крим переживає зараз важкі часи. Майже 200 дітей залишилися без батьків, які перебувають за ґратами ‒ вони засуджені російськими судами, або ж ще тривають судові справи. Про це теж говоритимуть.

Мамутов: Найголовніше, що ми дамо привід ще раз замислитися над тим, що є така ситуація. Все це вкрай важливо, незважаючи на те, що це може проходити повз чиїсь життя, особливо в Києві.

Юрченко: Дякую, Джеміле. А до нас приєднуються гості фестивалю. Привіт, звідки ви?

Маргарита: Я з Алушти! Ми прийшли, тому що любимо джаз!

Юрченко: А на кого конкретно?

Маргарита: В першу чергу на «Ляльки Клауса». Вони прекрасні, вони божевільні, чудові й чарівні. Це найкраще, що може бути. Вперше я їх почула років зо три тому, до того ж тут, у Києві.

Юрченко: Чи пам'ятаєте якісь гурти з вашої рідної Алушти?

Маргарита: Так, була група «Гниле яблучко». Вони грали такий брудний рокабіллі, але я не знаю, де вони зараз. По-моєму, не в Україні.

Юрченко: Ви були на Koktebel Jazz Festival у Криму й потім в Одеській області? Можете порівняти, як він змінився?

Маргарита: Були. Мені здається, що змінилася я дуже сильно. Я не була на першому, але була на другому Jazz Koktebel, ‒ ще студенткою. І все це так по-іншому!

Юрченко: Дякую! Тепер з нами Дмитро Ацький ‒ засновник того самого клубу «Два капітани». Коли, до речі, він був заснований?

Ацький: Дуже давно. По-моєму, рік 1997-й. Це був один із перших рок-н-рольних клубів у Криму, та й в Україні, напевно, теж один із перших. Наш заклад позиціонувався все ж як некомерційний. Продавалися квитки й алкоголь, звісно, але музика була вся жива. Була збудована хороша сцена, ми намагалися підтримувати звук. Цікаво, що коли Джамалі було 17 років, один із перших концертів з її колективом був у «Двох капітанів».

Юрченко: Чи були якісь у вас обмеження за жанрами?

Ацький: Тільки одне: аби це не була попса в її поганому розумінні. Тобто якщо це добре та якісно зроблене на живих інструментах, ласкаво просимо. У Криму насправді дуже багато музичних колективів і напрямків: від реггі до хеві-метала, дуже сильний був панк. Кримський рок-н-рол як такий був дуже крутий.

Юрченко: Що ви привезли сюди?

Ацький: Після відомих подій більшість із нас переїхали з Криму сюди і вирішили, що треба все-таки щось рок-н-рольне. Тому на противагу тому, що було в Криму, ми вирішили зробити тут таку віртуальну постановку й назвали її «Три капітани». Якщо «Два капітани» це занурення, вода, Кусто, підводні човни, то «Три капітани» це вихід у великий космос.

Некреча: Ми зустрічаємо багато знайомих облич, переселенців. Ось начальник управління з питань АРК і міста Севастополя Міністерства з питань тимчасово окупованих територій Сергій Мокренюк!

Мокренюк: Я можу сказати, що тут реально кайфово. Я бачу тут знайомі обличчя, я відчуваю єдину хвилю, мені це до вподоби. Я планую приходити завтра-післязавтра. Я хочу, щоб ми зустрілися в неділю о 12 годині, написав усім про це в Facebook. Реально всі налаштовані відстоювати наші кримські інтереси. Ми, кримчани, мало зустрічаємося, це неправильно.

Юрченко: А з нами президент фестивалю Лілія Млинарич. Добрий вечір! Як вам локація?​

Млинарич: Тут неймовірний краєвид, заходи сонця просто неймовірні. Відмінна погода. На мій погляд, це дуже класний, здоровський досвід. Коли ми готувалися до якогось великого фестивалю в зрозумілому нам форматі, де команда працює, набирає темп кілька місяців, завжди було що покращувати. А тут ми зараз маємо те, що, на мій погляд, дуже здорово говорить про самоорганізацію нашого суспільства. Ось кримчани захотіли зробити собі локацію, придумали, про що вони говоритимуть ‒ ми їм допомагаємо, і вони реалізують свої творчі історії. Наприклад, розповісти, що є не тільки етнічна музика, а й кримський рок ‒ ми говоримо окей, прекрасно. Вони хочуть згадати, що є кримський джаз ‒ і 7 вересня буде Усеїн Бекіров.

Юрченко: Іншими словами, фестиваль у Києві став таким демократичним майданчиком для різних ініціатив?

Млинарич: Тобто завданням резиденції було забезпечити такий нетворкінг кримчанам, багато з яких переїхали на материкову частину. Але їм все одно не вистачає загальних теплих спогадів, спілкування один з одним, підтримки своєї ось цієї причетності, причетності до Криму. Київ, як і будь-яке велике місто, може розмивати цю ідентичність, а для кримчан дуже важлива їхня ідентичність. Усі, кого я зустрічаю, це говорять.

(Текст підготував Владислав Ленцев)