Серед 24 полонених українських моряків є житель Львівської області, 47-річний старший матрос Військово-морських сил України Андрій Оприско. Місцевий суд окупованого Росією Сімферополя арештував його 27 листопада на 60 днів, як і його побратимів, яких ФСБ Росії затримала в районі Керченської протоки 25 листопада після нападу на українські кораблі. Російські військові захопили три українські кораблі, застосувавши вогонь на ураження. Андрій Оприско проживає у селі Надітичі Миколаївського району Львівської області. Тут на нього чекає мати, яка вірить, що син повернеться.
75-річна Ольга Оприско, вчитель на пенсії, ледь стримуючи сльози, показує фотографії сина: перший клас, подорослішав і став студентом Рівненської академії водного господарства, разом освячували Паску на Великдень.
Кімната Андрія у вишиваних рушниках і подушках, які ще вишивали його бабця і прабабця, тут і їхня прядка, і давні годинники, і стіл, все те, чим користувались рідні Андрія упродовж століття. Він береже кожен предмет, надаючи йому друге життя, відновивши, як родинну реліквію.
«Кожну річ Андрій приніс сюди, відчистив, дуже він шанує давнє», – каже мати.
Ольга Оприско бачилась із сином у жовтні цього року, коли він приїжджав у чергову відпустку на кілька днів у село.
«А розмовляла з сином телефоном у четвер минулого тижня, розповідав із захопленням, що купив квиток і був у театрі Музкомедії, мав вільний день. Дуже задоволений був, казав, що передзвонить окремо, щоб більше розповісти, бо з донькою говоритиме ще. Після того не було ніякого зв’язку, я знала, що він не дзвонить, коли в морі перебуває. Я здогадувалась, що може щось трапитись, але що таке страшне, не думала», – каже мати моряка.
Те, що три кораблі захоплені Росією, мати Андрія дізналась з інтернету, їй подзвонила сусідка.
«Але я побачила, що там нема катера, де він служить, бо він на катері «Вишгород», а вже в понеділок побачила його прізвище серед полонених. Я не могла плакати, коли почула, що син потрапив у полон. Страх відчувала за нього, переживала, що і як, як це сталось, що буде з ним й іншими хлопцями. Потім вже про поранених говорили, а про нього нічого, подумала, може, не поранений, але, може, з ним щось гірше. 44 роки стажу у мене педагогічного…» – каже вона.
Ольгу Оприско заспокоюють онуки. В Андрія двоє дітей – 24-річна дочка і 17-річний син, які живуть у Києві. Андрій живе з матір’ю.
«Переживаю, щоб він повернувся, щоб його звідти якимось чином визволили, бо це страшна ситуація. Андрій дуже добрий, але разом із тим не терпить над собою насильства, і я почала переживати, щоб він когось не зачепив, як будуть бити, бо як допит проходить, знаємо з телебачення. Але вчора мені дзвонили і передали його прохання знайти мене і мені сказати, що з ним все гаразд, що нічого йому не загрожує. Але чи так воно насправді?» – каже мати полоненого моряка.
Мріяв про море з дитинства
Андрій Оприско підписав контракт на службу у ВМС 2016 року. Але про море мріяв ще у школі. Хотів вступати в морську академію, але мати стримала від цієї ідеї єдиного свого сина.
Те, що Андрій мріяв про службу на морі, у хаті «промовляють» навіть стіни. У морському стилі він оформив 15 років тому коридор і досі його вдосконалює.
«Ми бували на морі, відпочивали, мала знайому, у неї чоловік був моряк. Отак він полюбив море, – каже Ольга Оприско. – Але 2016 року мені навіть нічого не казав про контракт, бо знав, що я переживатиму, не пускатиму, плакатиму. Тому до останньої хвилини тримав це в повній таємниці. Але коли пішов на комісію у військкомат, то вже сказав про службу на флоті. «Поки мене беруть, і поки ти на ногах, то я йду», – сказав тоді мені».
Ольга Оприско від першого дня, як дізналась про те, що син узятий у полон, відчуває підтримку не лише сусідів і односельців, але незнайомих їй людей, які моляться за звільнення Андрія та всіх українських бранців. Така людська любов дуже їй допомагає.
У мене серце хворе і син просив завжди мене, щоб я більше була на вулиці, ото і стараюсьОльга Оприско
«У мене серце хворе і син просив завжди мене, щоб я більше була на вулиці, ото і стараюсь бути, щось там прибрати, тварин погодувати, їсти готую, але не можу їсти. Здоров’я немає, але мушу дотримуватись того, що він просив про себе піклуватись. Бо для нього це дуже важливо, як я себе почуваю і поводжу. Якби була молодшою, вже була б там, де він», – каже мати.
Про Андрія Оприска дуже позитивно відгукуються його односельці. Вони приголомшені вісткою про те, що Росія захопила українських військовослужбовців у полон, а також три українські кораблі.
– Я дізналась з інтернету про цю ситуацію. Знала, що Андрій пішов служити на флот, захищати Україну. Дуже хвилюємось усі, хочемо допомогти чимось мамі. Обурило те, що люди у таку небезпеку потрапили. Просимо Бога, щоб він повернувся з полону.
– Третій у списку Андрій, як побачила, просто жахнулась. Всі його тут знають як добру людину. Він пішов служити, бо давно хотів у море. Мама одна, тато помер… Дуже обурили мене дії Москви, – говорили селяни в Надітичах.
Ольга Оприско принесла показати синову вишиванку на лляному полотні, що ткала ще бабуся на родинному верстаті, що теж зберігся.
«Андрій замовив собі вишиванку на цьому давньому полотні і носив цю сорочку. Вона на нього чекає, і вірю, що її одягне. Любимо його, скучаємо – я, його діти і його улюблений кіт Жульєн. Нехай не переживає, чекає і молиться, це основне», – каже вона.
Мати дуже хоче, щоб її син, який узятий у російський полон, почув ці слова.
