18 січня 1654 року в Переяславі відбулися збори представників українського козацтва на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Цього дня козаки вирішили об'єднати території Війська Запорозького з Московським царством і присягнути на вірність царю.
Збройна боротьба українського народу проти влади польської шляхти в 1648-1654 роках вилилася в широку визвольну війну під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді у ролі військових союзників він розглядав Османську імперію, Кримське ханство, Річ Посполиту, Московську державу.
1 жовтня 1653 року Земський собор у Москві вирішив узяти Військо Запорозьке «під високу государеву руку». Для юридичного оформлення цього акту в Україну виїхало посольство російського дипломата. Вже на початку 1654 року в Переяславі було вирішено, що Гетьманщина перейде під протекторат Російського царства при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорозького.
Не було одностайності з приводу союзу з Москвою і в церковній ієрархії тогочасної України
У самому Переяславі присягнули московському государю лише 284 людини. Незважаючи на те, що представники посольства Московського царства з часом побували в 117 містах і містечках України, де, за їхніми словами, присягнули царю 127,5 тисяч осіб, існувала масштабна опозиція угоді. Відмовилися присягати Москві Брацлавський, Полтавський, Уманський і Кропив'янський козацькі полки, полковник Іван Богун, частина міщан Києва, Переяслава, Чорнобиля. Не було одностайності з приводу союзу з Москвою і в церковній ієрархії тогочасної України.
Що дало Війську Запорозькому об'єднання з Російською царством, чи була ця подія незвичайною, і скільки разів насправді українці воювали з росіянами? 362-у річницю Переяславської ради в ефірі Радіо Крим.Реалії обговорювали з істориком, співробітником Інституту національної пам'яті України Василем Павловим.
Текст вперше був опублікований 18 січня 2016 року. З огляду на актуальність теми, ми повторюємо інтерв'ю з істориком.
‒ Що таке Переяславська рада насправді? Наскільки наведена нами довідка вірна?
‒ Фактично це набір реальних фактів і фактів, які перетворилися на міфи. Переяславська рада ‒ це досить буденна подія, яких насправді було досить багато і до, і після. Канонічною стала саме дата 18 січня 1654 року, але для української історичної науки вона нічим не примітна, тому що Богдан Хмельницький воював із 1648-го до 1657 року. Події січня-березня 1654 року ‒ це всього лише один з епізодів тієї війни. Що стосується союзників, окрім названих ще слід згадати і Швецію, і Валахію, і Трансильванію ‒ це сучасна Угорщина. Тобто Переяславська рада була важливою, але не єдиною подією, хоча й спричинила цілий ланцюжок подій.
‒ Чому тоді саме вона стала такою важливою історичною точкою для радянської історіографії? За часів СРСР вчили так: українці завжди мріяли жити разом із росіянами, а головною метою визвольної війни Богдана Хмельницького було возз'єднання з братнім російським народом.
‒ Богдан Хмельницький таку мету ніколи не ставив. Він хотів створити державне утворення, в якому можна було б встановити верховенство козацтва як соціальної групи зі своїми правами та обов'язками. Відносини з Московським царством для козацтва були не менш драматичними, ніж з тією ж Річчю Посполитою. Це постійні прикордонні війни поблизу Сіверського Дінця, конфлікти в районі Курської та Бєлгородської засічних рис. Не варто забувати й походи під проводом гетьмана Сагайдачного 1617-1618 років, коли передмістя Москви були захоплені українськими козаками, коли вони разом з поляками стояли перед воротами Кремля.
‒ Цікаво, що після революції 1917 року колоніальне минуле царської Росії сприймалося негативно. З позиції марксизму Переяславська рада була актом колоніального захоплення. І тільки потім з'явилася теорія меншого зла, яка свідчила, що слов'янські народи краще було підпорядкувати царській Росії, аніж іншим колонізаторам. 1954 року 300-річчя Переяславської ради відзначалося вже з помпою, і навколо неї, як ми розуміємо, виникло безліч міфів. Один із них був такий, що українці воювали з ким завгодно, тільки не з росіянами.
‒ Це одна з найбільш міфологізованих подій, як не глянь: з боку українців ‒ зі знаком «мінус», із боку росіян ‒ зі знаком «плюс». Українці воювали з росіянами і до, і після Переяславської ради ‒ так само, як з поляками, як з кримськими татарами. Це був стан перманентного миру, що перетікає в перманентну війну. Єдине застереження: я б тут не став використовувати терміни «росіяни» та «українці» в сучасному значенні. По-перше, нації ще не були сформовані, по-друге, козацтво, яке брало участь у конфліктах, ‒ це лише соціальний прошарок. З боку Московської держави воювали діти служиві, діти боярські. Були також прикордонні конфлікти між Військом Запорозьким Низовим і Донським козацтвом. Територія сучасного Донбасу була зоною постійних конфліктів за землі, за торгові шляхи і так далі. Наприклад, вищезгаданий полковник Іван Богун, який відмовився присягнути Московській державі, був одним із постійних учасників набігів на прикордонні території сучасних Курської і Бєлгородської областей.
‒ Те, що не всі присягнули Москві, було явищем пересічним чи незвичайним?
‒ Поняття колективної присяги тоді не існувало взагалі, була тільки присяга особиста. Навіть у найближчому оточенні Богдана Хмельницького далеко не всі поклялися у вірності Московській державі. Аргументи проти цієї присяги нічим не відрізнялися від аргументів проти присяги польському королю ‒ це втрата самоврядування, втрата самостійності. Той же Іван Богун був незадоволений тим, що прийшли московські воєводи, ‒ для нього вони нічим не відрізнялися від польських.
‒ Ті землі, на яких люди не присягнули Москві, продовжували вважатися незалежними?
Все дуже складно. Московити намагаються схилити того ж Івана Богуна на свою сторону, поляки намагаються ним маніпулювати
– Тут ми переходимо до нині улюбленого усіма терміну «гібридна війна». Все дуже складно. Московити намагаються схилити того ж Івана Богуна на свою сторону, поляки намагаються ним маніпулювати. Одночасно московські полки заходять на території Наддніпрянщини, Гетьманщини і разом із козацькими військами вступають на територію Речі Посполитої. Упродовж 1654-1655 років козаки та московити разом воюватимуть проти поляків. Там будуть і гучні перемоги, й нищівні поразки. Остаточно цей союз буде розірваний 1656 року, коли московський князь Олексій Михайлович підпише Віленський мир із Річчю Посполитою. Козаки вважатимуть себе зрадженими і з цього моменту почнуть самі воювати з поляками і все більше конфліктувати з московитами. Уже після смерті Богдана Хмельницького, при Івані Виговському цей конфлікт виллється в абсолютно відкриту війну.
‒ Але Московська держава все ж допомагала козакам ще з 1648 року?
‒ Однозначно відповісти на це питання дуже важко. Документи з козацьких архівів знищувалися кілька разів, тому підтвердити або спростувати щось, виходячи з наших даних, ми не можемо. Доводиться використовувати відомості або турецькі, або польські, або московські. Військову допомогу московитів як таку ми можемо бачити тільки один раз ‒ в битві під Берестечком. Під час археологічних розкопок там знайшли елементи спорядження регулярного московського війська ‒ стрільців і донських козаків. Але точно так само в битві брали участь і німецькі найманці, і кримські татари.
‒ Наскільки можливими були варіанти інших військово-політичних союзів Богдана Хмельницького?
‒ Якщо йти за хронологією, то ще в 1648 році він укладає союз із Кримським ханством. Богдан Хмельницький на ті часи отримує колосальну допомогу ‒ приблизно 40 тисяч висококласної кінноти. В 1649 році укладають Зборівський мир із поляками, хоча сторони його час від часу порушують. Знову «гібридна війна». Починаючи з 1650 року Богдан Хмельницький намагається домовитися з Валахією ‒ сучасною Молдовою, ще з 1649-го ‒ з Османською імперією. У 1653 році розпочинаються переговори з Трансильванією, з 1655-го ‒ зі Швецією. Це, зауважте, вже після Переяславської ради. Богдан Хмельницький як дипломат постійно знаходився в русі, його політика була багатовекторною.
‒ Тобто ми сьогодні пам'ятаємо тільки Переяславську раду тільки тому, що Україна всі наступні 300 із гаком років перебувала під контролем Московії, а потім Росії?
Усі наступні коригування березневих статей будуть зменшувати роль українських гетьманів, але не скасовувати їх як таких
– Я б тут виділив навіть не Переяславську раду, а візит української козацької делегації в Москву в березні 1654 року, коли сторони підписали так звані березневі статті. Саме вони стали документом, який визначив становище українських земель у складі Московської держави, або Російського царства. Надалі березневі статті будуть переписувати безліч разів.
‒ Україна просто приєдналася, стала васалом чи ж повноцінним союзником?
‒ На мою думку, це був договір про військово-політичний протекторат. «Прийняв під високу государеву руку» ‒ це дуже чіткий дипломатичний вираз. Він не означав, що українські землі автоматично увійшли до складу Московської держави та стали його власністю. Йшлося тільки про сферу впливу Москви. Усі наступні коригування березневих статей будуть зменшувати роль українських гетьманів, але не скасовувати їх як таких. Точно так само, як ми маємо Мінськ-1 і Мінськ-2 із приводу Донбасу, ‒ на думку петербурзької дослідниці Тетяни Яковлевої, був Переяслав-1 Богдана Хмельницького та Переяслав-2, підписаний уже Юрієм Хмельницьким на абсолютно інших умовах. Надалі будуть корсунські статті Івана Виговського, московські статті Івана Брюховецького, глухівські статті Дем'яна Многогрішного і так далі.
‒ У цих статтях права українців неухильно звужувалися?
‒ Так, але не скасовувалися зовсім. Про це мало говорять, але, наприклад, до 1750 року існувала державна межа між Військом Запорозьким і Московською державою, а потім і Російською імперією. Працювала митниця, збирали мита.
‒ Чи могло Військо Запорозьке взагалі вийти з-під цього нав'язливого протекторату? Наскільки жорсткими були умови?
Богдан Хмельницький зміг домовитися зі Швецією та Трансильванією, формально не порушивши березневі статті
– Скажімо так: воно не мало права мати дипломатичні відносини з Річчю Посполитою, з Османською імперією та Кримським ханством. Всі інші там не згадувалися, бо Московська держава просто не розглядала інших гравців як суперників. Тому Богдан Хмельницький зміг домовитися зі Швецією та Трансильванією, формально не порушивши березневі статті.
‒ Я розумію, що в історії немає умовного способу, але тим не менше: могли б події розвиватися по-іншому, якби Богдан Хмельницький не уклав союз із Москвою?
‒ Уже 1654 року Війську Запорозькому довелося б досить сутужно. Козацька армія тоді не могла самотужки протистояти польській.
‒ Але ж цілих шість років, з 1648 року козаки протистояли полякам досить успішно. І Люблін брали, і під Львовом були. Як так вийшло?
‒ Треба розуміти, що ця кампанія не була єдиною. У кожному році ми чітко бачимо весняні та зимові походи. Для козаків найбільш важкими були якраз лютий-березень. Поляки наносили удари й у лютому-березні 1649 року, і в той же період 1651-го, і в 1653-му. Точно такий же удар Богдан Хмельницький очікував 1654 року. Це були масовані каральні експедиції поляків у прикордонні райони. Їхнім головним завданням було знищення військової сили козаків і залякування мирного населення. Не втримати цю лінію знову козаки дуже боялися. Хоча в грудні 1653 року навіть був підписаний мирний договір із поляками, в нього не дуже вірили. До того ж тоді почали відчутно погіршуватися відносини з Кримським ханством. Швидше за все, території Війська Запорізького через постійні війни просто втратили б економічну привабливість.
‒ За що пліч-о-пліч з козаками проти поляків боролася московська армія?
Для Московської держави це була одна з найбільш серйозних і довгограючих воєн. Ні про які інтереси козацтва не йшлося
– Ця війна триватиме цілих 13 років, до 1667 року. Для Московської держави це була одна з найбільш серйозних і довгограючих воєн. Ні про які інтереси козацтва не йшлося. Москва вирішувала свої проблеми й вела бойові дії не тільки на території сучасної України, а й на території сучасної Білорусі. У підсумку 1667 року Україну поділять навпіл по Дніпру: Правобережжя відійде Речі Посполитій, Лівобережжя ‒ Московській державі. Фактично Переяславські угоди 1654 року вже перестануть діяти. Це і є їхній глобальний підсумок: Україна поступово втратить самостійність, а в її внутрішньому житті надовго з'явиться московський чинник.
‒ Через 100 із гаком років після Переяславської ради буде зруйнована Запорізька Січ, розділена Річ Посполита, а російські війська окупують Кримський півострів.
