«Вже не хочеться жити. Вбило б – та й все». Як виживає Оріхів?

Оріхів уже понад два роки перебуває в зоні бойових дій. На початку широкомасштабного вторгнення ЗСУ змогли зупинити російську армію лише за шість кілометрів від меж міста. Відтоді Оріхів постійно під обстрілами. На сьогоодні, за даними Запорізької ОВА, місто зруйноване на 95%, не залишилося жодної вцілілої багатоповерхівки чи установи, майже зруйнований і приватний житловий сектор. Але попри це в Оріхові досі живуть люди. Як? Це побачила знімальна група телепроєкту Крим.Реалії.

За цей час російські снаряди перетворили місто, в якому колись вирувало життя, на суцільну руїну. Із понад 14 тисяч людей, які тут жили до повномасштабного російського вторгнення, зараз залишилося близько тисячі. Їм якось вдається виживати без водопостачання та електроенергії.

На місцевому ринку люди виявилися не дуже говіркими. Місцеві втомилися від війни, знервовані, бояться, що російське командування моніторить медіа й обстрілюватиме зняті на відео місця.

«Ви мені в сини годитеся, вам може все це й цікаво, а мені це все вже так набридло, що мені нічого не цікаво. Вже жити не хочеться. От убило б мене та й все», – каже Крим.Реалії один місцевий житель. Він висловлює своє невдоволення, що журналісти приїхали в Оріхів і про щось тут розпитують та знімають.

Є й інші люди в Оріхові. Вони дивують своєю стійкістю, гостинністю, любов'ю до ближніх та самого міста.

Подружжя Лисенків, одне з небагатьох, хто залишається жити в Оріхові. Любов – у минулому бухгалтер, а Юрій – юрист.

«В нас тут вже нічого немає. В нас немає банків, лікарень, шкіл – немає нічого. У нас на все місто залишилось два магазини і невеликий стихійний ринок, у центрі. Людей виїхало багато, коли розпочалася війна, тільки з нашої вулиці і сусідніх провулків чоловік 700 людей евакуювалися. Хто до Польщі, хто до Німеччини. Роз’їхалися», – розповідає Крим.Реалії Любов Лисенко.

Вулиця на якій живе подружжя напівзруйнована, електрика, газо та водопостачання давно відсутні. У сусідній будинок прилітала авіабомба. Любов та Юрій дивом вижили, хоч і отримали контузію.

«То касетні боєприпаси кидають, то ракети запускають. Ось через будинок від нас прилетіло. За два тижні до події звідси виїхали люди. Це було близько опів на одинадцяту ночі, ми тільки лягли спати, коли почули страшний вибух. Я була в одній кімнаті, а чоловік в іншій, кричить: «Любо, ти жива?», – а я кажу: «Так Юро! Давай бігом сюди». На мене величезними шматками попадала штукатурка, я подумала, що взагалі стеля впала. Де вони побачили цих нацистів, з ким вони воюють?! Що вони роблять?! Невже вони не розуміють, що вони роблять? Ні, мабуть, не розуміють», – каже Любов.

Після початку великої війни та масової евакуації місцевих, на вулицях містечка залишилося багато покинутих домашніх тварин.

«Оце в цьому дворі збирається десь 12 котів, іноді трошки менше. А ще восени було тут 27 котиків. Приїжджали волонтери з Дніпра і трохи забрали. У сусідньому дворищі теж близько 12-ти, он там ще 10 і он там десь до 15-ти. Оце до 40 котиків годуємо», – розповідає Любов Лисенко.

Усього до півсотні котів, за приблизними підрахунками подружжя. А ще вони годують опікуються двома десятками собак.

Щоб нагодувати всю цю зграю, Лисенки заправляють пропаном балон і на газовій плиті готують пшеничні, рисові та вівсяні каші. Лише на сніданок йде три великі каструлі каші, а ввечері дають сухий корм, яким забезпечують волонтери.

Через війну, зізнається Юрій, навчилися все робити про запас, навіть накопичувати воду.

«Раніше, коли ще електрика була, то в розетку увімкнули насос та й усе, а тепер генератор доводиться запускати. Робимо запаси – діжки наповнюємо, каструлі, відра. Набираємо так щоб вистачало і щоб не часто запускати генератор, бо з бензином теж тугувато. Але водички нам вистачає, все добре».

Також, в Оріхові знімальна група Крим.Реалії познайомилися із Володимиром Петровим. Він живе сам, з господарства – розбитий обстрілами трактор та три курки. Володимир колишній фермер. Війна забрала в нього особисту справу та заробіток.

«Раніше я займався сільським господарством, орендував землі, було кілька паїв. Тепер, там де я працював, де моя земля була, бойові дії йдуть. Відповідно я там нічого і не роблю та й не їздив туди вже давно, бо туди не можна їхати. Добре, що хоч пенсія є та гуманітарку дають», – розповідає Петров.

Холодильник у Володимира вимкнений – електрики немає. Тому в пріоритеті продукти з тривалим терміном зберігання. Для мінімально-необхідних потреб, електроенергію видобуває від сонця та вітру, для цього сам виготовив кілька сонячних панелей та сконструював вітряк, який вкупі з генератором від комбайна видає 14 вольт.

«Вітряка мені вистачає, щоб живити світлодіодну лампу на 12 вольт. Але для цього потрібен потужний вітер. Як виявилося вітри у нас не надто потужні, тому, найближчим часом, планую трохи переробити конструкцію. А сонячні панелі я зпаяв, щоб вони видавали більшу потужність і швидше мені заряджали ліхтарики, чи телефон. Коли була одна панелька, то один ліхтар вона могла заряджати днів зо два, а коли я їх спарив – кілька годин і заряджено».

Чоловік каже, що допомагає літнім сусідам відновлювати житло після обстрілів. Будматеріали, як то поліетиленова плівка або плити ОСБ, видає місцева влада. Одна з сусідок, якій допомагає Володимир, пані Галина.

Галина Купріянова, якій 75 років, каже, що продуктових гуманітарних наборів вистачає цілком, а ось дрова довелося докуповувати.

«Якби не він, я б вже з глузду з’їхала б. І вікна мені позабивав і плівку на дах затягнув, бо після обстрілів шифер познімало. А буває у Вовки питаю: «Можна їхати по воду?», бо в мене своєї криниці немає і доводиться велосипедом їздити на водокачку, а він мені й відказує: «Поки не стріляють – їдь». То так і живу, хоча й страшно дуже» – бідкається пані Галина.

Володимир Петров зізнається, що до війни вже звик і хоч ресурси доводиться економити, але все одно свій побут намагається організувати максимально цивілізовано. Виїжджати поки не збирається, каже, що піде на цей крок тільки, якщо російські війська прорвуть українську оборону і підійдуть на дальність мінометних обстрілів.

«Я слідкую за подіями. Я історію вчив у школі добре і книжок багато читав – ми з Росією воювали у кожному столітті. А коли вони у 2003-му полізли на острів Тузла, вже тоді стало зрозуміло, що їх агресія неминуча», – розмірковує Володимир Петров.

Нікуди виїжджати з Оріхова не хочуть і подружжя Лисенків. Кажуть, що з тваринами біженців ніхто не приймає, а кинути їх напризволяще теж не можуть.

«Син і всі родичі нам кажуть: «Ідіть, їдьте, тікайте», – а ми відказуємо: «Ні, ні, ні!». Куди їхати, до кого їхати, на кого ми залишимо всіх наших тварин? Люди виїжджали на місяць-два, а вже третій рік пішов. Нам коли страшно – ми беремося з чоловіком за руки і молимося, читаємо молитву, що все буде гаразд, з нами нічого не станеться. Буде перемога обов'язково за нами. І прийшли вони до нас одним шляхом, а тікатимуть сімома . Кожен хто порушив межі свого сусіда – буде покараний. Не ми порушили, а вони порушили! Вони нехай схаменуться, їм нічого робити на нашій землі. Це наша земля, наша українська земля», – каже Любов Лисенко.

За понад два роки повномасштабної війни російська армія повністю чи часткового знищила в Україні такі міста: Маріуполь, Бахмут, Сєвєродонецьк, Попасну, Рубіжне, Щастя, Кремінну, Волноваху, Вугледар, Мар'їнку, Лиман, Соледар, Куп'янськ, Часів Яр... і Оріхів.

Щодня російська армія обстрілює Херсон, Харків, прикордоння Сумщини.

• Радіо Свобода

Начальник Сумської ОВА Володимир Артюх: протягом травня-листопада 2023 року на оборону Сумської області було спрямовано понад 2,5 мільярда гривень

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.