На суходолі, в повітрі, на морі: як Україна зупинятиме російську армію?

Путін не буде продовжувати ескалацію військової агресії щодо України. Про це, за словами Володимира Зеленського, президент Росії запевнив Джо Байдена під час їхньої розмови 7 грудня. Водночас у Міноборони США повідомляють, що стягування російських військ до кордонів України не припинилось. На цьому тлі до Києва продовжує надходити військова допомога від Сполучених Штатів.

Про черговий вантаж з 30 пусковими установками ПТРК Javelin та 180 ракетами до них, в ефірі Радіо Свобода 10 грудня повідомив радник голови Офісу президента Олексій Арестович. Втім, за даними української розвідки, можливе вторгнення армії Росії передбачатиме не лише бронетанкові атаки. Кремль, серед іншого, може задіяти також авіацію та морський десант. Як Україна у разі масштабного вторгнення протистоятиме російській армії на морі, на суходолі та в повітрі, з'ясовували журналісти проєкту «Донбас.Реалії».

За інформацією Головного управління розвідки Міноборони України російська агресія можлива наприкінці січня-початку лютого наступного року. Для цього російське командування зосередило поблизу українських кордонів 100-тисячне угруповання військ. За даними розвідників можливе вторгнення на територію України буде включати і авіаційні удари. Для цього росіяни вже підготували понад три сотні бойових літаків.

Підготовка до вторгнення з повітря

Донбас.Реалії побували на військовому аеродромі поблизу Миргорода, на Полтавщині. Тут базується 831-ша бригада тактичної авіації Повітряних сил ЗСУ. На озброєнні підрозділу – винищувачі Су-27. Саме ця техніка, за необхідності, протистоятиме російській авіації, розповідає льотчик бригади Олексій Ждєд:

«Профіль винищувальної авіації – це захоплення переваги в повітрі. Ми маємо виключати всі можливості нанесення ударів з повітря. Тобто, при отриманні сигналу про загрозу вторгнення, про загрозу якихось протиправних дій на території України, декілька хвилин мине після того, як льотчик отримає сигнал і він вже буде в повітрі».

Наразі ж льотчики і персонал на землі готуються до будь-якого розвитку подій, каже командир 831-ої БрТА Олег Паливода:

«Ми поки що вивчаємо противника, вивчаємо загальну обстановку, готуємось діяти з будь-якого аеродрому, з базового або оперативного. Основне завдання – повітряний простір. Але є додаткові завдання працювати і по наземному противнику, по наземним цілям. Ми готуємось, всі завдання виконуються. Льотчики підтримують свої навички, незалежно від метеоумов».

Поки російська військова активність поблизу українських кордонів не надто впливає на роботу бригади. В один з грудневих буднів у льотчиків Су-27 – звичні тренувальні польоти. Зараз такі проводять кілька разів на тиждень. Відпрацьовують ведення повітряного бою із противником у важких метеоумовах, пояснює Олег Паливода:

«Льотчики більше відпрацьовують свої навички виконання повітряних боїв в хмарах, за хмарами, а також підтримують навички на повітряні бої, складний пілотаж, за хмарами. Тобто там, де видимість природнього горизонту: ближні маневрені бої, дальні повітряні бої».

Періодично українські військові льотчики стикаються із російськими під час чергувань в українському повітряному просторі, ділиться Олексій Ждєд:

«Час від часу бувають провокації. Особливо, якщо брати напрямок нейтральних вод. Тобто, Чорне море. Постійно вони виконують свої планові польоти. Їхній повітряний простір межує з нашим дуже щільно. В них пілотажні зони знаходяться поряд з нашими кордонами. Постійно, коли вони виконують польоти, ми завжди готові до цього. Наші засоби все це бачать».

У Росії перевага в бойовій авіації не лише кількісна, але й якісна. Українські збройні сили не отримували нових літаків вже понад 30 років. Немає навіть інформації про те, коли це може відбутися у майбутньому. За таких умов льотчикам доводиться обходитись ремонтом і частковою модернізацією радянського спадку. Що це дає, розповідає Олександр Меленівський, заступник командира ескадрильї з інженерно-авіаційної служби:

«Модернізується прицільно-навігаційний комплекс і комплекси застосування озброєння. Ми можемо застосовувати літаки як по повітряним, так і по наземним цілям і збільшується дальність знаходження цілей. Воно суттєво поліпшує роботу. Легшою стає робота льотного складу і вона реально покращує пілотажно-навігаційний комплекс і роботу озброєння».

Льотчик Олексій Ждєд постійно літає на Су-27 і визнає, що українські вдосконалення радянської техніки не дотягують до рівня сучасного авіаційного обладнання:

«Ні для кого не секрет, що вони – попереднього століття випуску літаки. Тобто, дальність виявлення повітряних цілей, вона, відверто кажучи, для сучасних бойових дій занадто маленька. І в американських літаків, і в сучасних літаків Російської Федерації, і в інших країн НАТО – у них дальність виявлення вже більше 100 кілометрів. У нас, скажімо так, менше ста кілометрів. Для ближнього маневрового бою – він класний, все супер, але сучасні тенденції розвитку озброєння йдуть до того, щоб збільшити відстань застосування зброї для зменшення ризиків для життя військовослужбовців під час ведення бойових дій».

За даними української розвідки білоруський напрямок – теж потенційно небезпечний. Цьогоріч Лукашенко відкрив повітряний простір над Білоруссю для російських бомбардувальників. Окрім цього запрацювали спільні учбово-бойові центри. Для цього в Білорусь з Росії вже перекинули винищувачі Су-30. Олександр Меленівський розповідає про технічні відмінності між українськими і російськими літаками:

«В Росії є більш сучасні зразки. Звичайно, розробляються. Але в основному у них також йде модернізація озброєння. Су-30 – це модернізований Су-27, так як і у нас. Просто у нас модернізовані Су-27 – 1М, 2М, а у них більш глибока модернізація. Уже на Су-35 – так, там нові ракети застосовуються. Але ж їх не так багато у військах є. А в основному така ж техніка, як і у нас: проходить ремонти, проходить модернізацію. Рівень не дуже відрізняється».

Льотчик Олексій Ждєд вважає, що у разі повноцінних бойових дій потрібно враховувати не лише техніку:

«Головною перевагою буде те, що ми захищаємо свої домівки, свої рідні землі. Якщо дивитись на цю ситуацію з боку якогось російського військовослужбовця – це сухі бойові дії, які він проводить з сухих розрахунків. У нас же відповідальність більша, тому що ми захищаємо свої домівки, свої сім’ї, свою землю. Це психологічно дуже сильно допомагає. В будь-якому випадку ти розумієш – якщо ти зараз не переможеш, то далі ти вже не переможеш ніяк».

Новітня зброя США для України

Те, що оборона власного повітряного простору – пріоритет, вважає і екскомандувач Збройними силами США в Європі Бен Годжес:

«Я вважаю, що важливо посилювати можливості протиповітряної оборони. Адже якщо Росія наважиться розширити військову агресію, їм доведеться задіяти повітряні сили і безпілотники. Тому здатність протистояти російській авіації і БПЛА буде надважливою».

На початку тижня стало відомо, що Україну відвідали військові експерти з Пентагону. За словами командувача Повітряних сил Миколи Олещука, американська делегація якраз оцінювала сильні і слабкі сторони протиповітряної оборони країни.

«В ході проведення брифінгів, ми намагалися донести до наших партнерів ті проблеми, які є в системі протиповітряної оборони. Парк озброєння і військової техніки, який є у нас в державі, потребує серйозного оновлення. Ми надіємося на військово-технічну допомогу для того, щоб ми могли ефективно вирішувати завдання в системі протиповітряної оборони».

На перевагу Росії в повітрі зважають і в командуванні операції Об'єднаних сил, розповів «Донбас Реалії» її керівник, генерал-лейтенант Олександр Павлюк:

«Проблемне питання у нас – авіація, перевага противника в авіації. Але, знову ж таки, беремо Грузію 2008 рік – величезна перевага Росії. Після збиття 10-12 літаків авіація припинила роботу, тому що льотчик працює впевнено тільки тоді, коли він знає, що по ньому не спрацює система ППО. Якщо у нього є така загроза, то він просто скидає боєкомплект куди завгодно і відходить. Або відмовляється літати».

Також до України зі США прибули боєприпаси і стрілецьке озброєння. Це частина додаткової військової допомоги, про виділення якої Джо Байден заявив перед першою зустріччю з українським президентом Володимиром Зеленським. Загальна вартість обладнання – 60 млн доларів. Попередні транші, серед іншого, включали протитанкові комплекси Javelin.

«Фактично наша мета зараз – сформувати і посилити нашу військову спроможність. Це значить, що незалежно від того, чи ми говоримо про військово-морський флот, чи про протиповітряну нашу оборону чи про будь-які інші оборонні спроможності – вони повинні працювати повністю як єдина система. Бюджет Пентагона на 2022 рік зараз на фінальній стадії обговорення і ми активно працюємо. Тут якраз посольство активно долучене: і дипломати, і військовий аташе до роботи не тільки з Пентагоном, а й з законотворцями. Ми намагаємося збільшити ту суму, яка зараз обговорюється, але навіть зараз в проекті бюджету вже є $300 млн, які передбачені, в тому числі, на летальне озброєння. Передбачені на розбудову цих спроможностей», – розповіла в коментарі Донбас.Реалії посол України у США Оксана Маркарова.

Ефект «Джавелнів» і «Байрактарів» на Донбасі

Наявність новітнього озброєння на Донбасі вже вплинула на бойові дії, твердить командувач ООС Олександр Павлюк:​

«Ви самі бачите, як працюють нові технології. Інколи один успішний пуск безпілотника вирішує цілий ряд завдань. Зараз ми йдемо у цьому напрямку, йде закупка, йде підготовка прискореними темпами пілотів БПЛА. Я думаю, і партнери, наскільки у мене є інформація, більше схиляються до того, що ЗСУ будуть посилені певними варіантами озброєння».

У Пентагоні, коментуючи технічну допомогу для України підкреслили: ЗСУ мають право використовувати озброєння на власний розсуд, без обмежень, але тільки якщо йдеться про оборону. Про те, що підрозділи на Донбасі озброєні системами Javelin командувач ООС розповів в інтерв'ю Донбас.Реалії ще кілька тижнів тому, але засвітилися на передовій американські ПТРК лише зараз. У своєму репортажі комплекси показали журналісти телеканалу ABC News. Важливість технологічного озброєння на Донбасі Олександр Павлюк пояснює так:

«Їхня паніка по «Джавелінах» – вона таке сум’яття внесла, що люди з тієї сторони відмовляються виконувати задачі, звільняються масово, тому що вони бояться. Зараз вони, зрозумівши це, повернули назад. Розповідають, що не було ніяких «Байрактарів», щоб бодай якось заспокоїти людей і змусити їх виконувати задачі. Те ж саме і при наступі. Якщо ми правильно сфокусуємо удар, нанесемо максимальне ураження, то ця паніка не дасть подальшого продовження наступу».

За інформацією The Washington Post, на початку наступного року Кремль може задіяти в операції проти України до 175 тисяч військових. У той же час німецьке видання Bild, посилаючись на власні джерела, пише, що завдання максимум для Путіна в разі масштабної агресії – захопити 2/3 української території, включно із Києвом.

«Що таке наступ? Наступати можна по якому завгодно напрямку, але треба закріпитися. Треба мати підтримку місцевого населення, тому що можна багато розповідати: «ми будемо наступати». Ну, дійдуть до Києва, а далі що? Чи замерзнуть, чи їх спалять. Тому найголовніше – чітко розібратися в загрозах і можливостях противника. У нас армія, по суті, уся має бойовий досвід. 2014 рік чітко показав, що один «обстріляний» взвод з досвідом, вартий цілого батальйону новобранців», – каже командувач ООС Олександр Павлюк.

Морське узбережжя – під ударом?

Разом із ймовірним масштабним вторгненням зміниться і характер війни, вважає Бен Годжес і радить готуватися і до цього:

«Думаю, Україна має працювати над тим, аби зробити свою армію більш мобільною. Українські солдати тяжко воюють в останні роки, але вони в шанцях. Тобто це статичні бойові дії. А якщо Кремль зважиться на масштабну ескалацію, то вони будуть мобільними. Росія застосує повітряно-десантні війська, бронетанкові війська, колісну техніку. ЗСУ повинні бути готові і мають демонструвати готовність протистояти таким діям. Думаю, дуже цінними і корисними були б навчання для відпрацювання маневреності: до прикладу транспортування військ залізницею, автомобільними трасами»

Президент UA.RPA і адмірал запасу українських ВМС Ігор Кабаненко вважає, що попри усю сухопутну активність, російська військова загроза йде з інших, менш захищених напрямків:

«Це моя оцінка, я можу помилятися, але в мене є свій досвід і свої індикатори, які дозволяють мені робити такі оцінки. На морі – тотальна перевага у противника. Тотальна в 10 і більше разів. В повітрі – тотальна. На суходолі – недостатня для крупномасштабної [операції]. От подивіться на цю ситуацію комплексно – як воно може розвиватися в цьому контексті? Перевага в двох середовищах із трьох традиційних на боці супротивної сторони. Може сюди подивитися краще? Може тут центр гравітації всіх майбутніх зусиль?»

6 грудня, у День ЗСУ до українського флоту офіційно доєдналися два катери «Айленд». Тепер їх в українських моряків чотири. Іще один борт у ВМС має з'явитися на початку наступного року. Всього ж українські військові сподіваються отримати 7 катерів такого класу. Про те, чому їх треба більше розповідає капітан 1-го рангу ВМС та експерт Центру оборонних стратегій Андрій Риженко:

«Військово-морські сили мають забезпечити безпеку портів, підходи до портів і безпеку судноплавства шляхами морських комунікацій. Якщо їх буде 6 одиниць, то можна сміливо казати, що 2 знаходиться в морі, на виконанні завдань. Чи навіть 3. Ну а інші знаходяться в базі. Або готуються до виконання завдань або відпочивають».

Аби посилити позиції в морі, Україні знадобляться роки – катери від Штатів і Великобританії, як і корвети від Туреччини потрібно ще побудувати і підготувати екіпажі. Того, що є зараз, недостатньо. А, до прикладу, флагман українських ВМС фрегат «Гетьман Сагайдачний», з літа на ремонті. Тому поки Україна вимушена робити ставку на оборону з берега, розповідає Андрій Риженко:

«Угруповання – це командування морської піхоти. Воно налічує 2 бригади морської піхоти, бригаду артилерії, яка складається з декількох дивізіонів, які розташовані вздовж усього узбережжя Чорного і Азовського морів. Є певні місця, які десантнодоступні, як в Чорному морі, так і в Азовському. Вони добре відомі. Ще з історії і Першої, і Другої світової війни: і в районі Одеси, і в Миколаєві, Херсоні, і на Азові».

Крім теоретичної висадки військ на сушу є ще одна загроза з моря – економічний тиск на Україну. Цей метод Росія вже відпрацювала в Керченській протоці, де по кілька діб простоюють вантажі, які прямують до українських портів Маріуполя і Бердянська. Ще у 2019-му збитки портів через блокаду в Мінінфраструктури оцінювали в 10 млрд грн. Від перевірок в Азовському морі рятує присутність чотирьох малих бронекатерів ВМС України – їх військові перекидали сушею у 2018-му і 2020-му.

Та економічний тиск в Чорному морі також вже проявлявся, хоч і обмежений, розповідає директорка безпекових студій «Української призми» Ганна Шелест:

«Вони [росіяни] протягом останніх років дуже багато вдавалися до практики перекриття певних зон в Чорному морі для судноплавства під приводом того, що вони проводять там навчання. Але, щоб ви розуміли, були місяці, коли вони перекривали майже 25% Чорного моря. І це, звичайно, достатньо серйозно впливає на судноплавство, на торговельне судноплавство, а порти великої Одеси – це 70% українського експорту».

НАТО впливає на Росію

У червні британський есмінець Defender увійшов в територіальні води України поблизу анексованого Криму – прямував до Грузії з Одеси. Тоді російські кораблі відкрили попереджувальний вогонь, але британці не змінили курс. Саме присутність кораблів країн НАТО здатна впливати на дії Росії в акваторії, каже Ганна Шелест.

«Що стосується додаткових кораблів членів НАТО, які на ротаційній основі заходять до Чорного моря – це важливий і дипломатичний крок, демонстрація підтримки. Плюс це демонстрація права на свободу судноплавства. Те, що Російська Федерація намагається підважити постійно. Ну і третє – це допомога в тому плані, що коли йде певний такий моніторинг, нагляд, за тим, що відбувається в Чорному морі, ми бачимо, що Російська Федерація, її кораблі поводять себе трішки менш нахабно, тому що робити це на очах у третіх сторін, особливо у впливових сторін, набагато складніше, ніж робити це у відкритому морі».

7 грудня Володимир Путін і Джо Байден в онлайн-форматі обговорили нарощування сил РФ довкола України. Контакти двох президентів під час попереднього загострення вплинули на зниження активності у прикордонні.

«Байден прямо сказав президенту Путіну, що у випадку подальшого вторгнення РФ в Україну Сполучені Штати і наші європейські союзники відповідатимуть жорсткими економічними заходами. Ми також надамо додаткове військове обладнання окрім того, що вже було поставлено. Ми вважаємо, що президент Путін все ще не ухвалив рішення. І те, що президент Байден зробив сьогодні – він дуже чітко роз'яснив, якими будуть наслідки, якщо Путін вирішить просунутися далі. Я погляну вам в очі і скажу як президент Байден подивився в очі Путіну і сказав йому сьогодні: те, що ми не робили в 2014 році, ми готові зробити зараз. Врешті-решт, у найближчі дні ми побачимо не на словах, а у діях те, який курс обере Росія», – заявив радник президента США з питань національної безпеки Джейк Салліван.​

Вже після перемовин президентів США і Росії, група дослідників Conflict Intelligence Team повідомила, що на залізничній станції під Воронежем зафіксували прибуття, як мінімум, одного дивізіону ЗРК «Бук». Також аналітики звернули увагу, що бортові номери установок, що потрапили на відео, зафарбовані.