«Мозолевський мав дар передбачення». 85 років із дня народження відкривача золотої пекторалі

4 лютого минуло 85 років із дня народження українського археолога й поета Бориса Мозолевського, який увійшов в історію світової науки, здійснивши одну із головних знахідок XX століття. У степовій Україні, розкопуючи і досліджуючи десятки стародавніх курганів, археолог віднайшов скарби матеріальної та духовної культури скіфів. Чого варта одна лиш славнозвісна золота пектораль, знайдена на Дніпропетровщині. Цього року минає рівно пів століття від дня її відкриття.

Радіо Свобода поспілкувалося із археологами, один із яких був учнем Мозолевського.

Борис Мозолевський (1936–1993) – археолог і поет, людина непересічної долі. Він народився на Миколаївщині, але настільки любив і активно досліджував археологічні пам’ятки Придніпров’я, що на Дніпропетровщині його вважають своїм земляком.

Хотів підкорювати небо, а став досліджувати землю

Його батьки були сільськими трудівниками, і сам він, як багато однолітків того, передвоєнного покоління, ще дитиною працював у колгоспі. У 15 років, після закінчення сільської семирічки, пішов до спецшколи Військово-повітряних сил в Одесі, а потім – до Військово-морського авіаційного училища в Єйську. Його, як і багатьох, вабило небо. Він навіть складав іспити до загону космонавтів. Але став не підкорювачем космічних просторів, а наполегливим дослідником Землі – скарбів минулих цивілізацій.

У 60-і він заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету. Перший свій археологічний сезон відбув на Придніпров’ї: тоді працювали на розкопках Страшної Могили поблизу міста Орджонікідзе (нині Покров). Ці краї принесуть Борису Мозолевському всесвітню славу, але це буде пізніше.

Наприкінці 1965 року в Києві Мозолевський організував вечір, присвячений поетам-шістдесятникам, популяризувати творчість яких було заборонено. За кілька днів його звільнили з роботи й узяли під нагляд КДБ.

Його Величність Випадок і трохи інтуїції

Потім були нові археологічні пошуки. Мозолевський брав участь у розкопках кількох курганів, де знайшли цінні пам’ятки скіфської культури.

Але вершиною його розвідок стала Товста Могила поблизу сучасного Покрова на Дніпропетровщині, яка влітку 1971 року подарувала дослідникові знаменитий на весь світ артефакт – золоту пектораль.

Заступник директора Нікопольського краєзнавчого музею Мирослав Жуковський, який брав участь в археологічних експедиціях Мозолевського пізніше, наприкінці 70-х-початку 90-х, розповідає: його вчитель вирізнявся природним даром передчуття. Так було й із Товстою Могилою, яку не планували досліджувати, якби не наполегливість й інтуїція Мозолевського.

«Мозолевський мав дар передбачення і передчуттів. І в 1969-му, і 1970-му роках він звертав увагу директора Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату Григорія Середи на необхідність дослідження кургану Товста Могила, на те, що там буде «щось дуже велике й блискуче». Це така була в нього форма археологічного гумору.

Середа також хотів провести дослідження, але не міг, це було б порушення фінансової дисципліни – курган не потрапляв до зони майбутніх кар’єрів, а був неподалік від залізниці. Через багато років після смерті Мозолевського я познайомився із людиною, яка була в курсі справи, – Гаврило Чаплигін.

Він розповів, що тут втрутився Його Величність Випадок – один з впливових посадовців Дніпропетровська потребував чорнозему для рекультивації земель у своєму районі і заручився підтримкою ще кількох впливових людей, близьких до обласного керівництва. 8-метровий курган оглянули, вирахували обсяг чорноземного насипу й звернулися до Мозолевського в Києві. Так сталося, що зійшлися інтереси потрібних людей і вміння, досвід, знання Бориса Мозолевського. От така таємниця Товстої Могили», – розповів Радіо Свобода Мирослав Жуковський.

Золота пектораль: і знайдена дивом, і сама – диво

Знайдена Мозолевським пектораль – знак царської влади скіфів, вишуканий твір філігранної роботи, якій дивуються й сучасні майстри. Він зроблений, за припущенням, грецькими майстрами на замовлення скіфської знаті. Прикраса вагою понад кілограм і діаметром 30 см пролежала в землі не одне століття.

Завідувач відділу археології Дніпропетровського національного історичного музею Олександр Старік каже: курган був розграбований ще в давні часи, і те, що дорогоцінна річ вціліла, – диво.

«Є версія, що курган грабували ще за часів, коли відбулося саме поховання. Могло бути й потім пограбування, у ХІХ столітті. Знахідку було зроблено в бічному коридорі, який вів до центрального царського поховання. Разом з пектораллю було зроблено ще кілька знахідок – скіфський меч і залишки нагайки. Це говорить про сакральне значення цих предметів. 21 червня цього року виповниться 50 років з дня знайдення цієї непересічної речі», – сказав історик.

Дослідники й досі сперечаються про символіку й значення пекторалі, знайденої Мозолевським, розповідає Олександр Старік. Розглядається щонайменше десять версій. Оригінал скіфської прикраси зберігається в Києві, в музеї історичних коштовностей, у Дніпрі – детальна копія з міді, вкрита тонким шаром золота, каже науковець. Але й вона – предмет гордості музейників і одна з родзинок археологічної зали музею.

«Є багато версій, що саме зображено на пекторалі. Їх більше десяти, вони всі мають право на існування. Крім того, є версії, скажемо так, не зовсім наукові. Як-то, версія про те, що двоє скіфів тримають символічну карту України разом з Кримом. У музеї ми розказуємо відвідувачам про кілька версій. Говоримо про те, що пектораль відображає уявлення скіфів про життя і смерть, про світи – світ живих, потойбіччя, світ підземний і небесний, відображає у тому числі й святкування сакральних свят скіфського календаря», – розповів Радіо Свобода Олександр Старік.

«Антирадянськи налаштована людина»

У 70-і роки звістка про знайдену Мозолевським пектораль облетіла весь світ. Існує думка про те, що відкриття цього артефакту стало своєрідною «охоронною грамотою» для самого археолога: Мозолевський хоча й продовжував перебувати на «гачку» КДБ через «націоналістичні погляди», але став настільки відомим, що влада побоялась його арештовувати.

Учень Мозолевського, історик Мирослав Жуковський зазначає: про те, що КДБ тримає його у полі зору, відомий археолог говорив у вузькому колі друзів.

«1980 році він розповів нам про своє життя, про те, що він був одним з учасників руху шістдесятників, про те, що товаришував зі Стусом, і що його теж чекала така доля.

На його вчителя Олексія Тереножкіна було написано донос про те, що він утримує в експедиції «антирадянськи налаштовану людину Мозолевського», його вчитель був виключений з Компартії, він захищав Мозолевського.

Але знайшлися люди в партійному комітеті Академії наук УРСР, які скасували рішення про виключення з партії Тереножкіна і на якийсь час дали послаблення в 70-і роки для Мозолевського. Про це він розповів відкрито, чесно. Також він нам розповідав, та й ми самі слухали через радіоприймач «Голосу Америки», ВВС, «Німецьку хвилю»», – каже Мирослав Жуковський.

«Він був людиною високої ерудиції, мав великий життєвий досвід. Робота під його керівництвом багато чому навчила – і азам археології, і вмінню розвивати в собі людські якості, жагу до знань», – додає учень.

Знайти веретено й подумати про вічність…

У 80-і роки XX століття – на території Дніпропетровської, Кіровоградської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей, Криму – Мозолевський оглянув більш як 60 курганів, серед яких виявив понад два десятки царських. Працював на розкопках відомих курганів Чортомлик і Соболева Могила, видавав монографії та поетичні збірки.

В останні роки свого життя, каже його учень Мирослав Жуковський, Мозолевський мріяв про одну рідкісну річ.

«Він звертався до нас: «Хлопці, зайдіть мені веретено!». Ми дивувались: в жіночих скіфських похованнях не знаходили веретен. На що він каже: ех, банабаки ви (а це, як він пояснив, найзатурканіше плем’я в Туреччині), веретено, яке я шукаю, – мало належати скіфському жерцю. «Веретено» – це була, до речі, і назва його поетичної збірки.

1991 року Борис Мозолевський таки знайшов у Соболевій могилі, що є дуже великою рідкістю, веретено. Веретено – це інструмент для виготовлення нитки часу, це мало ритуальне значення. Після цього була така думка в Мозолевського: мабуть, прийшов час вже думати про вічність. Це був удар для нас – мені переказали ці його слова. Але Борис Миколайович мав дар передчуття», – розповів Радіо Свобода Мирослав Жуковський.

У вересні 1993 року Бориса Мозолевського не стало.

Більшість віднайдених археологом скарбів, і золота пектораль, зберігається у музеях Києва. У Нікопольському краєзнавчому музеї – колекція кам’яної пластики, перенесена з польового табору його археологічної експедиції. Окрім того, дружина Бориса Мозолевського передала музею в Нікополі деякі пам’ятні для нього речі – радіоприймач, шахи, археологічне обладнання.

П’ять років тому на фасаді закладу також відкрили пам’ятну дошку відомому археологу.

Тим часом Росія хоче забрати собі скіфське золото, яке зберігалося у музеях окупованого Криму.

У лютому 2014 року скіфське золото із музеїв Криму було вивезене до Амстердама для участі у виставці «Крим: золото і таємниці Чорного моря».

Виставка працювала у Музеї Алларда Пірсона. Експозицію виставки склали колекції п’ятьох музеїв: Музею історичних коштовностей з Києва і чотирьох кримських. Серед більш як 500 експонатів виставки – артефакти зі скіфського золота, дорогоцінне каміння і мечі стародавніх греків і скіфів.

Після анексії Криму Росією, голландці відмовилися повертати експонати до кримських музеїв. Свою відмову Нідерланди мотивували тим, що приймали колекцію від України. Міністерство культури Росії заявило, що, оскільки кримські музеї, їхні фонди і колекції перейшли в її підпорядкування, то скіфське золото має бути передане у власність Росії, а не України.

12 травня 2014 року Верховна Рада звернулась до парламенту Нідерландів з проханням – посприяти у поверненні до України колекції скіфського золота. Народні депутати зазначили, що «існує реальна загроза втрати, знищення, пошкодження чи руйнування українських культурних цінностей. Активні протиправні дії кримських музеїв за підтримки Російської Федерації в напрямі судового повернення музейних предметів державної частини Музейного фонду України на територію окупованого Криму є доказом такої загрози», – написали українські парламентарі у своєму зверненні.

11 березня 2019 року Апеляційний суд Амстердама (Нідерланди) почав розглядати апеляцію музеїв анексованого Росією Криму на рішення про повернення Україні колекції «скіфського золота».

У грудні 2016 року Окружний адміністративний суд Амстердама (Нідерланди) ухвалив рішення про те, що експонати кримських музеїв з колекції «Крим – золотий острів у Чорному морі» (так зване «скіфське золото») повинні бути повернуті в Україну. Російська влада назвала незаконним рішення суду щодо «скіфського золота».

11 березня 2019 року Апеляційний суд Амстердама (Нідерланди) почав розглядати апеляцію музеїв окупованого Росією Криму на рішення про повернення Україні колекції «скіфського золота».

Україна подала запит про відвід судді у зв’язку з виявленням матеріалів, які свідчать про упередженість судді та його зв’язки з Росією. 28 жовтня Апеляційний суд Амстердама ухвалив рішення про відвід судді

Поки триває судова тяганина, скіфське золото зберігається в музеї Алларда Пірсона в Амстердамі.