З 2014 року щонайменше 44 людини стали жертвами насильницьких зникнень у Криму ‒ такі відомості наводить Міністерство закордонних справ України з нагоди Міжнародного дня жертв насильницьких зникнень 30 серпня. Причому доля 15 з 44 викрадених досі невідома.
Імена безслідно зниклих у Криму: Валерій Ващук, Іван Бондарець, Василь Черниш, Тимур Шаймарданов, Сейран Зінедінов, Іслям Джеппаров, Джевдет Іслямов, Федір Костенко, Мухтар Арісланов, Арсен Алієв, Ервін Ібрагімов, Ескендер Ібраїмов, Ескендер Апселямов, Руслан Ганієв, Арлен Терехов. У звіті ООН від 2021 року щодо цієї проблеми, зокрема, зазначається, що ніхто не був притягнутий до відповідальності за причетність до насильницьких зникнень на півострові. Про цю проблему йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Голова правління громадської організації «КримSOS» Денис Савченко розповів Крим.Реалії, що жертвами насильницьких зникнень на півострові стали абсолютно різні люди, але в першу чергу – громадські активісти.
– Одного патерну в цих історіях немає, окрім, мабуть, проживання на території Криму. Так звана «кримська самооборона» викрала 19 осіб навесні 2014 року ‒ вони були проукраїнськими активістами й після Революції Гідності приїхали взяти участь у мітингах у Криму. Їх просто силою затягували «на підвали», але всі ці 19 осіб були згодом звільнені. Знайдений мертвим зі слідами тортур Решат Аметов був активістом, брав участь в акціях, а Ервін Ібрагімов був учасником кримськотатарського національного руху й активно допомагав проукраїнськи налаштованим кримчанам, зокрема військовослужбовцям та сім'ям політв'язнів. Іслям Джеппаров ‒ син відомого правозахисника. Далі картинка трохи розмивається, і жертви не обов'язково виявляються активістами. Це пекарі, бізнесмени, звичайні робітники.
Відмова так званих правоохоронних органів від пошуку цих людей ‒ живими чи мертвими ‒ згідно з міжнародним правом прирівнюється до тортурДенис Савченко
За словами Дениса Савченка, у деяких із подібних історій жертви ще перед викраденням помічали за собою стеження, отримували погрози, їх викликали на допити в правоохоронні органи.
‒ Тобто є певний слід, який вказує на правоохоронні або силові окупаційні структури, але не можна сказати, чому саме вони виявили інтерес до цих людей. Взагалі, насильницькі зникнення дуже яскраво показують характер окупації, а також політику терору та гноблення російської влади з метою утримати контроль над окупованою територією. Ми ж за допомогою різних акцій у першу чергу підтримуємо сім'ї жертв насильницьких зникнень. Відмова так званих правоохоронних органів від пошуку цих людей ‒ живими чи мертвими ‒ згідно з міжнародним правом прирівнюється до тортур. Наші акції відбуваються під російським посольством, оскільки згідно з тими ж нормами країна-окупант зобов'язана проводити ефективні розслідування, інформувати родичів та притягати до відповідальності винних.
Кримчанин Тимур Шаймарданов 26 травня 2014 року пішов з дому у своїх справах і не повернувся. Свідки та родичі активіста повідомляли про причетність до його зникнення членів «кримської самооборони». Разом із Шаймардановим зник також активіст Сейран Зінедінов. Через факт зникнення були відкриті кримінальні справи як у Криму, так і на материковій частині України, однак до сьогодні розслідування жодних результатів не дало. У зв'язку з цим мати Тимура Шаймарданова Лариса Шаймарданова критикує за бездіяльність як українську, так і російську влади.
Я прекрасно усвідомлюю те, що українським правоохоронним органам було дуже складно розуміти якісь деталі на тій стороні, але навіть те, що можна було зробити на нашій, не зробленеЛариса Шаймарданова
– Ніяких зрушень я не бачу абсолютно, це навіть не біг на місці ‒ просто абсолютна бездіяльність з обох сторін. Я прекрасно усвідомлюю те, що українським правоохоронним органам було дуже складно розуміти якісь деталі на тій стороні, але навіть те, що можна було зробити на нашій, не зроблене. Дуже багато часу втратили на самому початку. Якби не громадські організації як «КримSOS», не було б взагалі нічого, оскільки зацікавленості з боку держави в цих розслідуваннях я не бачу. Щодо російської сторони я розцінюю ситуацію так: вони знають, до чого вони самі причетні, й тому численні теки з листочками ні про що ‒ просто імітація розслідування. Коли я востаннє перед пандемією розмовляла з жінкою-слідчим, вона сказала, що справа вкотре припинена через відсутність додаткових фактів.
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко наголошує, що це не просто думка родичів викрадених, а у випадку з Росією ‒ пряме порушення міжнародного права.
– Абсолютно чітко простежується порушення другої статті Європейської конвенції з прав людини, яка забезпечує право на життя, адже у випадку з насильницькими зникненнями відбувається їхня передбачена смерть. Належне розслідування в таких випадках дуже важливе, і воно має бути ефективним з точки зору Європейського суду з прав людини. В цьому випадку можемо зробити висновок, що такого розслідування Російська Федерація як держава, відповідальна за те, що відбувається на окупованій території, і за дотримання там прав населення, фактично не провела. Українська сторона проводить розслідування, але вона обмежена в доступі до місць злочину та матеріалів. Усе, що вона може зробити в межах процесуального законодавства ‒ внести інформацію до єдиного реєстру досудових розслідувань.
Представництво президента України в АР Крим повідомило 30 серпня, що українські правоохоронні органи розслідують 36 фактів насильницьких зникнень у Криму за роки анексії. «Наразі відповідні розслідування ускладнюються відсутністю доступу до тимчасово окупованої території АР Крим та Севастополя, а Російська Федерація як держава-окупант, яка несе відповідальність за насильницькі зникнення, або не проводить розслідування, або здійснює несуттєві дії, які до жодного результату не призводять», ‒ зазначили у відомстві. У Слідкомі Росії цю заяву ніяк не коментували.
Тим часом голова правозахисного центру «Меморіал» Олександр Черкасов вказує на те, що проблема насильницьких зникнень, які згодом не розслідуються, характерна для Росії вже понад 20 років.
Після першої війни було приблизно 1200 зниклих, після другої ‒ вже від трьох до п'яти тисяч осіб, тому що точних списків поки немаєОлександр Черкасов
– Це люди, які зникли під час збройного конфлікту на Північному Кавказі, починаючи ще з 1999 або ще з 1994 років. У Другу чеченську війну викрадення, утримання в секретних в'язницях, тортури, позасудові страти та приховування тіл, власне, було суттю контртерористичної операції на території республіки. Після першої війни було приблизно 1200 зниклих, після другої ‒ вже від трьох до п'яти тисяч осіб, тому що точних списків поки немає. Потім це явище поширилося на Дагестан та Інгушетію, але в менших масштабах. За весь час нам відомо тільки чотири випадки розслідування таких справ, доведення їх до суду й покарання винних... Мені здається, родичі зниклих у Криму й так роблять усе, що можуть. Тут немає «срібної кулі», а є практично повна безкарність ‒ причому організована безкарність.
Російська сторона ніяк не коментує ситуацію зі справами жертв насильницьких зникнень у Криму. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров стверджував, що розмови про порушення прав людини в анексованому Криму ‒ це вигадка.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.