Україну і російсько-український конфлікт навряд чи можна назвати головними темами передвиборчої кампанії у Німеччині. Так, звісно, політики обмінювалися думками і про сам цей конфлікт, і про долю проєкту «Північний потік-2» – але все-таки головними темами, які обговорювали на дебатах кандидати на посаду федерального канцлера від провідних політичних партій країни, були питання внутрішньої політики.
Усі прекрасно розуміють, що це найважливіші вибори для Німеччини за кілька десятиліть. І аж ніяк не лише тому, що з політичної сцени країни зійде Ангела Меркель, яка очолювала федеральний уряд протягом останніх 16 років. А ще й тому, що саме із зусиллями Меркель пов’язана політична система балансу інтересів абсолютно різних, я б навіть сказав – протилежних поглядів на майбутній розвиток Німеччини.
У політичній історії Німеччини до Меркель коаліція християнських демократів і соціал-демократів була лише епізодом, причому не найбільш вражаючим – коли соціал-демократ Віллі Брандт привів свою партію до уряду, який очолив Курт Георг Кізінгер. Три роки такого співробітництва призвели не лише до розвалу «великої коаліції», а й до переходу ХДС в опозицію на довгі роки.
А в епоху Меркель «велика коаліція» двох, як кажуть у Німеччині, «народних партій» стала буденністю. Меркель взагалі – канцлер «великої коаліції», період, коли їй вдалося сформувати уряд із молодшим партнером, вільними демократами, виглядає скоріш недовгим винятком.
Меркель була великим майстром компромісів, це був її політичний стил
І ось тепер виникає питання: а що ж наступний федеральний канцлер? Чи вдасться йому об’єднати непоєднувані інтереси в разі, якщо не буде ніякої іншої можливості сформувати новий уряд? І чи зможе такий уряд непоєднуваних інтересів довго проіснувати без Меркель? Адже Меркель була великим майстром компромісів, це був її політичний стиль, прояви якого нерідко викликали подив не тільки у німців, а й в українців, наприклад. Підтримує Україну в її протистоянні російської агресії? Але чому ж тоді виступає за продовження будівництва «Північного потоку-2»? Домагається продовження санкцій проти Росії в ситуації, коли багато її колег з ЄС намагаються від цих санкцій позбутися? Але чому тоді летить на зустріч із Володимиром Путіним?
А відповідь на це здивування є простою – тому що це Меркель і є. Тому що це і є її рецепт багаторічного збереження влади. Але чи володітиме секретом цього рецепта новий федеральний канцлер?
Це і є насправді найголовніше питання цих виборів. Питання і для Німеччини, і для Європи, і для України.
Якщо новий голова федерального уряду виявиться не здатним до щоденного пошуку компромісу і на політичній сцені Німеччини, і на не менш непростій політичній сцені Європейського союзу, Німеччина просто може втратити роль – ні, не економічного локомотиву Європи, а головного гравця при виробленні принципових рішень.
Інструмент активного впливу на німецькі економічні і політичні інтереси – дві гілки «Північного потоку» – у Путіна вже є
І це, звісно ж, негайно позначиться і на позиціях країни під час обговорення питання про збереження санкцій проти Росії, і на переговорах у «нормандському форматі», і на можливостях Берліна у непростому діалозі з Москвою. Ну і, звісно ж, цим перш за все скористається сама Москва – тим більше, що інструмент активного впливу на німецькі економічні та політичні інтереси – дві гілки «Північного потоку» – у Володимира Путіна вже є.
Багато хто сьогодні, звичайно ж, вдається до питання, як ми згадуватимемо Ангелу Меркель після її відходу з великої політики. Але потрібно ставити собі зовсім інше питання: як ми згадуватимемо час, коли провідним німецьким політичним партіям не вдавалося домогтися підтримки більшості виборців, але зате вдавалося прийти до взаєморозуміння і якою була роль Меркель у цьому процесі. Це і є те, що відбувалося всі останні 16 років – і те, що може завершитися вже цієї неділі.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
