Після другого й остаточного туру парламентських виборів у Литві останніх вихідних, виглядає на те, що консерватори сформують коаліцію з двома меншими ліберальними партіями. Це ніяк не влипне на зовнішню політику цієї балтійської держави – єдине, що Литва може стати ще більшим «яструбом» щодо Росії.
Але країна буде далі йти цією стежкою без одного з найбільш впізнаваних своїх дипломатів на чолі – її міністра закордонних справ останніх дуже насичених восьми років – Лінаса Лінкявічуса.
Не так часто голос такої невеликої країни, як Литва, гучно чути в Брюсселі.
Зазвичай такі велетні, як Франція та Німеччина та інші більш давні члени ЄС, формують рамки дискусій та домовленостей. Але маленька Литва порушила цю традицію.
Спочатку телегенічна колишня президентка Литви Даля Ґрібаускайте змусила рахуватися з собою інших європейських лідерів на самітах ЄС з її гострими, дотепними коментарями та гарно продуманими політичними жестами.
Коли він говорить із пресою, то робить це з брутальною чесністю і часом із вражаючою відкритістю
Потім Лінас Лінкявічус став виділятися на зустрічах міністрів закордонних справ країн-членів ЄС та НАТО – і не лише своєю великою ведмежою статурою.
Коли він говорить із пресою, то робить це з брутальною чесністю і часом із вражаючою відкритістю – це є рідкістю, адже зазвичай дипломати говорять обтікаюче.
Це контрастувало з іншими країнами ЄС і НАТО, багато з яких прагнуть тепліших відносин із Москвою.
Був проти загравання з Кремлем Путіна
Але Лінкявічус був абсолютно проти загравання з Кремлем Володимира Путіна і дуже палко підтримував ще тісніші відносини зі східними сусідами – Україною, Молдовою та Грузією.
Він є одним із небагатьох членів Ради міністрів закордонних справ ЄС, хто володіє російською, і гарно розбирається в ситуації на пострадянському просторі, а також має дуже добрі контакти в Києві та Тбілісі. Тому з Лінкявічусом рахувалися.
Він добре розуміє, що Литва є «країною на передовій» як географічно, так і політично.
Він був міністром оборони Литви в 1990-і роки, невдовзі після отримання його країною незалежності, і в час, коли Литва приєднувалася до НАТО.
Він добре розуміє, що Литва є «країною на передовій» як географічно, так і політично. Перебування на посаді представника Литви в НАТО та посла в Мінську розширило його розуміння регіону і взаємопов’язаності в ньому.
Коли він став міністром закордонних справ наприкінці 2012 року, його завдання було очевидним: тримати якнайтепліші відносини з Берліном та Вашингтоном і намагатися полагодити трохи зіпсовані відносини з Варшавою. Тільки тоді Литва може допомогти іншим протистояти тискові з боку Москви.
Лінкявічус був борцем за сильніші реакції з боку ЄС та НАТО і більшу рішучість на східному фланзі
Один із перших викликів для Лінкявічуса був саміт «Східного партнерства» в його рідному Вільнюсі наприкінці 2013 року. В той час як ЄС затвердив Угоди про асоціацію з Грузією та Молдовою у Вільнюсі, невдача з Україною призвела до тектонічних змін через Євромайдан в Україні, а також пізніших анексії Криму та розв’язання війни на Донбасі, яка триває донині.
Увесь цей час Лінкявічус був борцем за сильніші реакції з боку ЄС та НАТО і більшу рішучість на східному фланзі навіть за умов, коли інші країни хотіли переключити увагу на південний фланг ЄС.
У той час, як він часто критикував ЄС за те, що він «робить замало і запізно», але ЄС все ж спромігся запровадити санкції проти Росії в 2014 році, які й далі залишаються в силі шістьома роками по тому.
Україна врешті отримала Угоду про асоціацію і, разом з грузинами та молдаванами, українці також користуються перевагами безвізового режиму з ЄС.
Запитайте більшість офіційних представників у Брюсселі і в цих трьох країнах, й вони віддадуть належне наполегливості Вільнюса у плані тримання цих питань у фокусі уваги.
Білорусь та рішення НАТО
Можливо, найбільшим дипломатичним тріумфом Лінкявічуса було рішення НАТО розмістити багатонаціональні батальйони в Литві, а також у Латвії, Естонії та Польщі
Або запитайте про роль Литви щодо народних протестів у Білорусі, й люди, які розбираються в ситуації, віддадуть належне особистій ролі Лінкявічуса в наданні притулку Світлані Тихановській та іншим білоруським опозиціонерам, а також великій ролі, які відіграє Литва у творенні санкційної політики ЄС щодо режиму Олександра Лукашенка.
Можливо, найбільшим дипломатичним тріумфом Лінкявічуса було рішення НАТО під час варшавського саміту 2016 року, коли альянс вирішив розмістити багатонаціональні батальйони в Литві, а також у Латвії, Естонії та Польщі, що стало прямим наслідком російської агресії пороти України.
Для досягнення того, що війська НАТО стали дислокуватися на колишній радянській території – це було довго невизначеним і мало хто це уявляв, й для цього треба було мати хист для переконання багатьох у Вашингтоні та Берліні.
У той час як зірка Лінкявічуса горіла за кордоном, всередині Литви часто лунали думки, що він або занадто суворий, або занадто м’який щодо Москви, щодо його колишнього членства в КПРС у 1980-і роки, а також, що він пов’язав себе з литовськими соціал-демократами, які програли жовтневі парламентські вибори в Литві цього місяця.
В той час як Лінкявічус навряд чи буде міністром закордонних справ в наступному уряді Литви, ходять чутки, що він може залишитись на дипломатичному поприщі, ставши послом або в ЄС, або в США.
Одне є чітко зрозумілим: відхід Лінкявічуса відбувається в час активної дипломатії в ЄС, і блок збирається запроваджувати ще більші санкції проти Білорусі і запроваджувати свій «Акт Магнітського» зі своїми обмежувальними заходами проти Росії.
Яструб, можливо, відлітає, але після того, як зробив Брюссель більш литовським.
Рікард Юзвяк, редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
