Ліга Сулькевича. Литовські татари при владі в Криму. Частина 7

Спеціально для Крим.Реалії

(Продовження, попередня частина тут)

Понад 100 років тому, 25 червня 1918 року в Криму розпочав свою діяльність перший Крайовий уряд ‒ перехідний орган влади півострова в буремні роки воєн і революцій. Цікавою особливістю цього уряду була робота в ньому на керівних постах не кримських, а литовських татар на чолі з прем'єром Сулейманом Сулькевичем. Як вони опинилися на півострові, та чим закінчився цей інтернаціональний експеримент ‒ читайте в циклі ексклюзивних матеріалів на Крим.Реалії.

Брати Кричинські

Брати Ольгерд і Леон Найман-Мірза-Кричинські народилися у Вільно (Вільнюсі) в родині російського генерала, учасника російсько-турецької та російсько-японської воєн Костянтина Ілліча Кричинського (1847-1925) та його дружини Марії Матвіївни з роду Ахматовичів. Засновником роду вважався князь Найман, пов'язаний з династією правителів Золотої Орди. Він прибув до Литви на початку 15-го століття та був учасником Грюнвальдської битви на польсько-литовській стороні. Його син Коврат близько 1440 року отримав у дар від литовського великого князя село Кричин над Березиною в Оршанському повіті. Нащадки цього Коврата взяли прізвище Кричинські. Цей рід, що походив від татарських ханів, мав право на княжий титул ‒ в усякому разі, так стверджували самі Кричинські. Вони були спадковими хорунжими татарського ескадрону Віленського воєводства, іменованого в документах «найманською хоругвою». Ольгерд з'явився на світ 22 жовтня 1884 року Леон ‒ 25 вересня 1887 року.

У 1895 році Ольгерд, а на три роки пізніше Леон вступили до 1-ї Віленської гімназії, де навчалися до 1900 року, коли їхній батько був переведений до Смоленська, а з ним туди ж переїхала вся родина. У 1903 році Ольгерд закінчив місцеву гімназію, після чого вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, де вчився до 1908 року. Слідом за ним у 1906-1911 роках пішов і Леон. Під час навчання обидва брати брали участь у створенні й фактично очолювали Союз польських студентів-мусульман (1907-1910). До його складу входили польсько-литовські студенти-мусульмани Санкт-Петербурзького університету, Інституту шляхів сполучення та Технологічного інституту. Метою союзу було об'єднання мусульманських студентів для захисту їхніх інтересів і проведення досліджень з історії польсько-литовських татар.

Після випуску Ольгерд повернувся додому, де того ж 1908 року влаштувався на роботу у Віленський окружний суд, а також став співзасновником і першим секретарем Віленського товариства допомоги бідним мусульманам. У травні 1910 року в житті Ольгерда настав несподіваний поворот ‒ він поїхав до Центральної Азії. До кінця 1911 року він служив секретарем при прокурорі Ташкентської судової палати, потім був переведений на посаду товариша (заступника) прокурора Самаркандського окружного суду. У Самарканді Ольгерд був до початку 1913 року, потім був переведений назад на посаду товариша прокурора Ташкентського окружного суду, а наприкінці того ж року виїхав до Вінниці на аналогічну посаду при тамтешньому окружному суді. У Вінниці Ольгерд зустрів 1918 рік.

Леон же після отримання диплома вирушив до Варшави, де оселилася його родина, і з 1911 до 1916 року виконував обов'язки помічника секретаря місцевої Казначейської палати. У 1913 році виникло Варшавське товариство допомоги бідним мусульманам, головою якого був обраний Костянтин Кричинський, а його син став там секретарем. Через рік після початку Першої світової війни Варшава була зайнята німецькими військами, і Кричинські переїхали до Петрограда. У 1916 році Леон був мобілізований і до кінця 1917 року служив у Генеральному штабі в столиці. З початком революції Леон увійшов до національного руху польсько-литовських татар, зокрема, став секретарем виконавчого комітету Петроградського Союзу татар Польщі, Литви, Білорусі та України, очолюваного його рідним дядьком по матері Олександром Ахматовичем. У 1917 році Кричинський очолив Петроградський мусульманський клуб, займався збором бібліографічних матеріалів з історії, генеалогії та етнографії польсько-литовських татар, які тоді ж були видані у вигляді окремого збірника.

Влітку 1918 року брати Кричинські прийняли запрошення дядька Ахматовича, який пізніше обійняв посаду міністра юстиції в Кримському Крайовому уряді, приїхати на півострів. Леон, хоча й був молодший, просунувся службовими сходами вище ‒ вже 25 червня він очолив канцелярію Міністерства внутрішніх справ, а оскільки керівником цього міністерства був сам прем'єр-міністр Криму Матвій (Сулейман) Сулькевич, то Кричинський, по суті, забезпечував роботу голови уряду. Також за сумісництвом Леон був членом міської управи Сімферополя та очолював засновану Курултаєм надзвичайну комісію з вивчення греко-татарських конфліктів, які мали місце в Криму в минулому та поточному році. Ольгерд, у свою чергу, став прокурором Сімферопольського окружного суду та перебував на цій посаді до весни наступного року.

Обидва брати були настільки залучені в кримську політику та національний рух кримських татар, що на початку 1919 року, вже після відставки уряду Сулькевича, балотувалися на виборах до Курултаю (точніше ‒ до Меджлісу Мебусан, кримськотатарського національного парламенту). Ольгерд був другим у списку кандидатів від ялтинського повіту, Леон ‒ другим від євпаторійського повіту.

Після того, як у квітні 1919 року більшовики знову зайняли Крим, брати залишили півострів і вирушили слідом за Сулькевичем до Азербайджану, де в цей час розгорталося власне національно-політичне будівництво. Вперше Сулькевич зустрівся зі своїм майбутнім соратником Самед-Беком Мехмандаровим у 1905 році при обороні Порт-Артура; 25 грудня 1918 року Мехмандаров був призначений військовим міністром Азербайджанської Демократичної Республіки й незабаром запросив колишнього кримського прем'єра до себе. І ось 26 березня 1919 року Сулькевич, вже під ім'ям Мухаммеда, став начальником Генерального штабу азербайджанської армії. З майже тисячі литовських татар, які прибули до Криму в 1917-1918 роках, близько 20 осіб вирушили за ним до Азербайджану.

Леон Кричинський (тепер більше відомий під ім'ям Арслан-бека) і тут відчував себе в своєму середовищі. З 15 травня 1919 року до 20 квітня 1920 року був головою канцелярії уряду Азербайджану, директором Особливого відділу з випуску «Зібрань узаконень і розпоряджень уряду Азербайджану» та редактором видання «Вісник уряду». Також з 13 жовтня 1919 року очолював «Особливу комісію зі збирання матеріалів щодо російської політики у Закавказзі щодо мусульман» при МЗС Азербайджану. У Баку вийшли два томи фундаментального дослідження Леона «Очерки русской политики на окраинах», присвячені історії релігійних утисків кримських татар і російській боротьбі з кримськотатарською культурою.

Ольгерд Кричинський спочатку обійняв звичну посаду прокурора Бакинської судової палати, яка відіграє роль апеляційного суду, а через два місяці став заступником міністра юстиції. На цій посаді він залишався до весни 1920 року, поки уряд Азербайджану не отримав Ольгерда своїм представником на конференції в Тифлісі (Тбілісі), де мало обговорюватися питання створення Кавказької Конфедерації. Але 28 квітня 1920 року армія радянської Росії увірвалася до Азербайджану, Сулькевич був заарештований, тому брати Кричинські через Туреччину та Румунію повернулися до Вільно, яке того ж року стало польським містом.

Там брати прийняли польське громадянство й продовжили роботу разом. До 1928 року Ольгерд був мировим суддею у Віленському воєводстві, а пізніше служив заступником прокурора спершу в Віленському окружному, а потім ‒ у Віленському апеляційному суді. У 1932 році переїхав до Варшави на посаду заступника прокурора Верховного Суду, а пізніше ‒ керівника прокурорського нагляду при Міністерстві юстиції. У 1938 році Ольгерд за власним бажанням повернувся до Вільно на посаду заступника голови апеляційного суду в цивільних справах. Був одружений, залишив двох дітей.

Леон з 1920 до 1926 року був слідчим суддею воєводства, а наступні чотири роки ‒ самого Вільно, спеціалізувався на особливо важливих справах, був членом надзвичайної комісії з боротьби зі зловживаннями. У 1930 році він став суддею Віленського окружного суду, через два роки ‒ заступником голови окружного суду в Замості, одночасно будучи там керівником карного розшуку. У 1935 році Леон переїхав до Гдині на аналогічну посаду. Був тричі одружений, залишив дочку.

Обидва брати буди активними у татарському культурно-релігійному житті Польщі. З 1929 до 1939 року Ольгерд був головою Центральної ради Союзу польських татар, у 1933-1937 роках очолював мусульманську громаду Варшави. У 1935 році за безпосередньої участі Ольгерда у Вільно був створений «Гурток татарської молоді», який ставив своїм завданням звільнення Криму та Казані від більшовиків. З 1937 до 1939 року він був членом правління Вищої мусульманської колегії (муфтіяту). Леон у 1926 році при Спілці польських татар у Вільно заснував бібліотеку, у 1929 році ‒ музей, а через два роки ‒ архів. З 1932 до 1940 року був головним редактором та плідним автором наукового журналу «Rocznik Tatarski», з 1930 року перебував у Польському орієнталістському, з 1932 ‒ в Польському краєзнавчому товаристві. Обидва активно займалися публіцистикою: юридичною, історичною та соціально-політичною. У 1925 році Ольгерд здійснив подорож Близьким Сходом: через Сирію, Ліван і Палестину до Єгипту, де взяв участь в Міжнародному географічному конгресі в Каїрі. Леон у 1932 році відвідав Туреччину та Єгипет, у 1934 році ‒ Марокко, де в Рабаті був прийнятий королем Мохаммедом V.

Доля обох братів завершилася трагічно під час Другої світової війни. Леон Найман-Мірза-Кричинський 27 вересня 1939 року був заарештований гестапо в Гдині й через кілька місяців розстріляний як польський інтелігент. Ольгерд Найман-Мірза-Кричинський був заарештований НКВД у Вільнюсі 15 лютого 1941 року, у червні переведений до Горького (тепер ‒ Ніжний Новгород), а 2 червня 1942 року розстріляний як член «білого антирадянського уряду». Ольгерд був реабілітований лише 24 грудня 1989 року.

Далі буде.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції