СЕВАСТОПОЛЬ – БАЛАКЛАВА – Українська поетеса, письменниця, перекладачка Леся Українка за результатами сучасних опитувань в Україні увійшла до трійки найвидатніших співвітчизників, поряд із Тарасом Шевченком та Богданом Хмельницьким, випередивши навіть Михайла Грушевського, який посів четверте місце. Яскрава представниця українського революційного романтизму та критичного реалізму залишила також свій слід у Севастополі та Балаклаві.
Народилася Лариса Петрівна Косач-Квітка 25 лютого 1871 року. Писати почала, пішовши стопами матері Ольги Драгоманової-Косач – української письменниці, етнографа, публіциста, яка працювала під псевдонімом Олена Пчілка. Великий вплив на Ларису, яку в сім'ї називали Леся, вплинув на неї дядько Михайло Драгоманов – відомий письменник, публіцист, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, видавець, вчений-історик.
Свій перший вірш Леся написала у 1880-му році, а через рік у десятирічному віці сильно застудилася, що стало початком важкої хвороби. У 1883 році у дівчинки діагностували кістковий туберкульоз, і все її подальше життя було пов'язане з постійним лікуванням цієї недуги. Лікарі прописували Лесі Українці відвідування Криму, з чим пов'язані її візити на півострів.
Вперше Леся приїхала до Севастополя разом із матір'ю у серпні 1890 року. Оселилися у готелі Ветцеля на вулиці Катерининській (нині вулиця Леніна – авт.). Будівля готелю була зруйнована в роки Другої світової і зараз на його місці стоїть восьмиповерхова будівля міської адміністрації. А ось «Будинок Ветцель», що стоїть поруч, – вулиця Леніна, 4 – зберігся, в ньому також від радянських часів розміщуються підрозділи адміністрації. Три дні Леся з мамою оглядали місто, з'їздили до Бахчисарая, а 19 серпня вирушили до Ялти. На згадку про ті дні залишився вірш «Грай, моя пісне!».
Наступний візит до Севастополя відбувся у березні 1907 року. Леся Українка приїхала до міста зі своїм другом, майбутнім чоловіком Климентом Васильовичем Квіткою, який також був хворий на туберкульоз. Оселилися у тому самому готелі «Ветцель», оскільки там були одні з найдешевших номерів, а з грошима було туго.
Путівники початку XX століття рекламували: «Готель Ветцеля, знову перебудований і розширений, поблизу Приморського бульвару та пароплавної пристані РОПіТ у центрі міста. Близько 70 розкішно обставлених номерів. Влітку від 1 рубля 50 копійок до 10 рублів, взимку від 1 до 6 рублів на добу, щомісячно поступка. Електричне освітлення, ресторан, читальня, ванни, душ».
Климент був юристом за спеціальністю, людиною м'якою та замкненою за характером. Він був молодший за неї на дев'ять років, небагатий і щиро захоплювався Лесею. 25 липня 1907 року вони повінчалися. Цей шлюб приніс Лесі довгоочікуване відчуття сім'ї. Через два тижні, 11 серпня 1907 року, подружжя прибуло знову до Севастополя. Оселилися в готелі «Кистъ» на Приморському бульварі біля Графської пристані. Власник готелю був голландець Фердінанд Кіст.
У середині XIX століття було зведено двоповерхову будівлю, в 1890 році до неї прибудовано триповерхову, а наприкінці століття їх об'єднали зі східного боку ще однією прибудовою. Готель користувався популярністю, в ньому зупинялися Максим Горький, Лев Толстой, Костянтин Станіславський, Антон Чехов, Федір Шаляпін, Олександр Вертинський, командувач російської армії барон Петро Врангель.
Пробувши в готелі «Кистъ» кілька днів, подружжя виїхало в Балаклаву, де їм вдалося зняти квартиру у верхньому флігелі дачі Соколової на Новій набережній. Наразі вся набережна на східному березі Балаклавської бухти носить ім'я Назукіна. Верхній флігель не вцілів, але його можна бачити на старих фотографіях – він був праворуч від дачі і вище по схилу, якщо дивитися з боку бухти. У цьому місці в наш час можна побачити лише частину кам'яної кладки.
Відомо, що живучи у флігелі разом із Климентом Квіткою, Леся Українка написала вірш «За горою блискавці», працювала над поемами «У пущі» та «Руфін і Прісцілла». Поетеса просто закохалася в Балаклаву, де, за переказами, побував сам Гомер. Їй легко писалося, тут вона закінчила давно задуману поему «Йоганна, жінка Хусова». 12 жовтня 1907 року подружжя переїхало з Балаклави до Ялти.
Садиба Соколової складалася з кількох, що стоять уступами будівель і всі вони непогано збереглися до середини 1980-х років, коли військові при будівництві почали проводити поруч вибухові роботи. По стінах будинків пішли тріщини, почали обвалюватися частини фасадів. У 1990-і роки відомий московський художник Ілля Глазунов намагався придбати в Балаклаві, що вразила його, напівзруйновану дачу Соколової та організувати в ній художню школу для обдарованих дітей, але домовитися з військовою і міською владою йому не вдалося.
З 2006 року територію обгородили, і приватна організація зайнялася реставрацією будинків на набережній. Будинки розібрали, а потім максимально точно відтворили із сучасних матеріалів. У 2009 році «новоділи» – «Дача Соколової» та «Великий флігель дачі Соколової» були урочисто відкриті. Балаклавці називають перебудовані будівлі «будинками Януковича», про їх зв'язок зі старшим сином четвертого президента України неодноразово згадували ЗМІ.
1908 року Леся Українка востаннє приїхала до Криму, збираючи разом із чоловіком фольклорні матеріали – українські народні пісні та кримськотатарські орнаменти. Разом подружжя побувало у Сімферополі, Севастополі, Бахчисараї та Ялті. У Севастополі були п'ять днів, з 31 липня мешкаючи у готелі «Брістоль» на Нахімівському проспекті. Будівля ця не збереглася.
Лесю Українку пам'ятають та шанують у Севастополі. 3 жовтня 2004 року, під час святкування 2500-річчя Балаклави на площі 1 травня, від якої починається набережна Назукіна, відкрили пам'ятник українській поетесі. На його виготовлення севастопольський скульптор Володимир Суханов отримав грант 200 000 гривень. Скульптура зображує 36-річну Лесю Українку – саме у цьому віці вона провела у Балаклаві осінь. Спочатку скульптору було запропоновано зробити погруддя поетеси, але в процесі роботи він вирішив створити напівфігуру.
22 грудня 1954 року ім'ям Лесі Українки названо вулицю в Гагарінському районі міста. Вона розташована у Стрілецькій балці між вулицями Олександра Матросова та Глухова. Тут же, трохи вище схилом, паралельно вулиці йде проїзд Лесі Українки. Старих будинків на вулиці та в проїзді не залишилося, цей район забудований особняками.
Загалом поетеса провела у Криму три роки, які назвала «колискою своєї творчості». Тут вона написала кілька поетичних циклів, працювала над перекладами творів Шекспіра та Байрона. Німецькі професори рекомендували їхати на лікування до Єгипту, але подружжя всі наявні гроші витратило на етнографічну експедицію, збираючи українські народні думи.
1913 року Леся Українка померла у Грузії, похована в Києві на Байковому цвинтарі. Климент Квітка після смерті дружини впорядковував та опубліковував зібрані матеріали. Йому, на відміну від Лесі, кримський клімат пішов на користь – він вилікувався. Помер Климент Васильович 1953 року в Москві. Він автор багатьох теоретичних праць, присвячених українському музичному фольклору. Квітка зібрав понад 6000 українських, російських, білоруських та інших народних пісень. Також Квітка зробив унікальні записи на фонограф дум кобзаря Ігната Гончаренка, голосів Лесі Українки та Івана Франка.
Олена Майко, історик, кримчанка (ім'я та прізвище автора змінено з метою безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
