Українська латинка: чи можлива модернізація через латинізацію української мови?

Секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов у розмові з Радіо Свобода сказав, що Україна має «позбутися кирилиці» і перейти на латиницю, бо цією графікою користується «цивілізований світ», а також повинна мати англійську «другою мовою» в країні. Такі пропозиції лунали і раніше, і навіть від політичних опонентів партії «Слуга народу». У 2018 році тодішній міністр закордонних справ Павло Клімкін пропонував обговорити можливість запровадження в Україні латиниці поряд із кириличною абеткою.

Прихильники ідеї «модернізації через латинізацію» наводять приклад Туреччини столітньої давності та нещодавні рішення керівництва Узбекистану та Казахстану.

Чи варто Україні змінювати абетку зради модернізації та наближення до Заходу? Які аргументи мають прихильники та супротивники цієї ідеї? Яка була історія попередніх таких пропозицій та яким є досвід тих країн, які здійснили такий перехід? Про все це Радіо Свобода говорило з професійними філологами, істориком, публіцистами і письменниками, перекладачкою та філософом.

Наприкінці півгодинної розмови з Радіо Свобода, відповідаючи на запитання з соцмереж про те, чи варто Україні змінити свою абетку, секретар Ради національної безпеки і оборони (РНБО) Олексій Данілов неочікувано пожвавився і сказав, що він гаряче підтримує цю ідею.

«Я за. Я вважаю, що це буде одна з фундаментальних речей, що нам треба позбавитися кирилиці і перейти на латиницю, – сказав Олексій Данілов. – Я за дві мови в нашій країні. Англійська мова має бути обов’язкова. Тому що, якщо ми кажемо про цивілізований світ, то англійська мова – це мова цивілізованого спілкування. І ми маємо розуміти, що англійську мову мають знати всі. Хто вже літні, складно, то це одна справа, а, починаючи з дитячого садочка, у школах це має бути».

Коли ця теза викликала дискусію у соцмережах, Олексій Данілов сказав, що «здивований» цим, але від своїх слів не відмовляється.

«Цю дискусію готовий продовжити, і переконаний, що завжди треба дивитися хоча б на крок уперед, а не йти у майбутнє з головою, повернутою в минуле! Особливо цікаво було спостерігати зашкальну істерію, яка почалась у різноманітних опзж, яке навіть не полінувалося зробити окрему заяву. Якщо прихильникам «російського світу» стало зле, то, значить, Україні буде добре!» – написав Данілов у фейсбуці.

Теза про необхідність вивчення англійської мови суперечок не викликала, а от ідеї відмовитися від традиційною графіки викликала гарячі дискусії. Адже кирилицею написані всі найвизначніші твори української літератури та й більшість письмової спадщини України, що намагається відстояти свою ідентичність, історію, а з нею і легітимність свого існування у боротьбі з російською агресією.

Проте ведуться ці диспути переважно в соцмережах, де, як каже один зі співрозмовників Радіо Свобода, «не всі кваліфіковані» вести таку дискусію.

Не можна пропонувати назву Русь-Україна і одночасно відмовлятися від письмової спадщини Русі – історик В’ятрович

Відомий український історик, а віднедавна і політик, депутат від партії «Європейська солідарність» Володимир В’ятрович каже у розмові з Радіо Свобода, що вбачає у цій заяві Олексія Данілова продовження тривожної тенденції влади, що спрямована на «підважування національної ідентичності».

«Я маю на увазі гарячі дискусії щодо зміни символіки України – про потребу чи непотребу «великого герба», а це той символ, який має об’єднувати, а не роз’єднувати українців. Далі – дивні ініціативи щодо зміни назви держави з України на Русь-Україну, а тепер ще й переходу на латинку», – перелічує Володимир В’ятрович.

Історик звертає увагу на те, що ці ініціативи суперечать одна одній: «Або ми говоримо, що змінюючи назву країни на Русь-Україну ми апелюємо до руської спадщини, і кажемо, що Україна є головним спадкоємцем Русі, або ми відмовляємося від цієї спадщини кількох століть і вводимо латинку. Бо кирилиця – це також спадщина часів Русі».

Володимир В’ятрович каже, що політика влади, яка презентується як така, що має зміцнити українську ідентичність та віддалити Україну від Росії, насправді спрямована на її розмивання та внесення конфлікту в ті сфери, де має бути національний консенсус, та грає на руку російській політиці.

Як приклад, історик називає ініціативу радника голови Офісу президента Олексія Арестовича про перейменування України на Русь–Україну. «Така назва англійською, чи німецькою звучала б як Russian Ukraine чи Russische Ukraine і була б прекрасним подарунком Москві. Їй би уже і робити нічого не потрібно було б для того, щоб довести, що «ми – один народ» і мало не одна держава», – каже В’ятрович.

Також, як наголошує депутат, дискусія про переведення української мови на латинський шрифт стримала б процес українізації. «Завдяки системним діям державних інститутів – законам, підтримці кінематографу, української книги, інформаційній політиці, – останніми роками багато російськомовних українців поступово переходять на українську мову. А запровадження латиниці стане бар’єром для російськомовних, і значна частина з них залишиться з рідною для них кирилицею, але вже тільки з російською мовою, і відповідно потрапить під повний культурний вплив Росії», – каже Володимир В’ятрович.

Він нагадує, що досвід Туреччини, який наводять в Україні як досвід успішної модернізації країни завдяки переходу на латинський алфавіт, замість арабського, відбувався 100 років тому і методами, які тоді здавалися прийнятними.

«У Туреччині латинський алфавіт було запроваджено впродовж двох місяців. Це робилося в умовах авторитарної влади Ататюрка і в умовах, коли лише 3% людей були письменними. Тобто для більшості людей йшлося не про перенавчання, переходу з одного алфавіту на інший, а про навчання грамотності як такій. І це також породило пізніше проблеми, коли з’ясувалося, що таким чином турки відрізали себе від своєї багатосотлітньої спадщини, написаної арабським алфавітом», – пояснює Володимир В’ятрович.

Кирилиця – «одне з найбільших нещасть» – публіцист Рябчук

Культуролог і письменник, почесний президент Українського ПЕН-клубу Микола Рябчук опонує Володимиру В’ятровичу в нього на сторінці у фейсбуці, говорячи, що «кирилиця (як і православ’я) – одне з наших найбільших нещасть».

«Ми все одно цієї боротьби з Москвою не виграємо – ні за кирилицю, ні за православ’я. Не та вагова категорія (та й населення – не те:) Для цілого світу «наша» кирилиця – Russian, як і православ’я, зрештою. Хитрі греки підсунули нам цю халепу і відірвали на тисячу років від цивілізованішого світу. Було б це щось справді «наше» (як грузинське-вірменське чи івритське), можна було б повідстоювати. А боротись за грецьку вигадку для диких слов'ян – I'm giving up. Інша річ – що запроваджувати латинку треба розумно, поволі, паралельно з кирилицею (як у Сербії). І, звісно, з інтенсивною англізацією – щоб та латинка в укр-мові наших диких слов’ян не надто лякала. А боятись «розколу» – то й декомунізації не тре було починати:))», – іронічно зауважує Микола Рябчук Володимиру В’ятровичу, який на чолі Українського інституту національної пам’яті був головною рушійною силою за процесом декомунізації в Україні.

Сербія не є в ЄС не через абетку – публіцист і поет Рамач

Чи допомогла латинка сербам, які користуються обома алфавітами, проте «своїм» вважають все ж таки кирилицю? З цим запитанням Радіо Свобода звернулося до сербського публіциста та українського поета з Нового саду Михайла Рамача.

«Серби, живучи під владою інших країн, зберігали свій алфавіт як символ ідентичності. Коли вони жили, наприклад, під владою Австро-Угорщини, то латинський алфавіт учили в школі, а кирилицю – в церковній школі. Зараз діти вивчають насамперед кирилицю, але також і латинку. Деякі газети, думаю, навіть більшість, друкуються латинкою, хоча час від часу лунають заклики відкинути латинку, бо вона «спотворює сербську мову». В офіційному спілкуванні домінує кирилиця», – розповідає Михайло Рамач.

Він пригадує, що у повоєнні часи сербські українці, найстарша українська діаспора у світі, яка потрапила на терени нинішньої Сербії ще за часів Австро-Угорщини наприкінці XVIII століття, також обговорювали питання, чи не перейти їм з української графіки, але не на латинську, а на сербську, і писати, наприклад, замість «я» – «ja».

«Але на щастя, – каже Михайло Рамач, – знайшлися розумні люди, які сказали, що як ми змінимо абетку, то забудемо власну мову. Бо мова зберігає націю, а абетка – її культурну спадщину».

На його думку, той факт, що серби вміють писати і латинкою, ніяк не впливає на політичну орієнтацію країни. Сербія не є членом Європейського союзу, і, як заявив нещодавно її президент Александр Вучич, і «не сильно туди поспішає», бо каже, що її громадяни не бачать прогресу відтоді, як країна розпочала переговори про вступ у 2014 році. Його уряду закидають недостатній поступ у вдосконаленні судової системи країни, досягнення верховенства права та боротьбі з корупцією для того, щоб досягти стандартів ЄС.

«Одна справа навчитися писати іншим скриптом, а інша справа – весь масив культури, історії, та я б навіть сказав, цивілізації, від Кирила та Методія, які пов’язані з кириличним письмом. Іноземні мови потрібно знати, але самою зміною алфавіту до європейських цінностей наблизитися не можна, але можна розірвати зв’язок з власною культурою. Якщо Україна в часах Ярослава Мудрого чи короля Данила Романовича була європейською країною й контактувала з європейськими країнами, незважаючи на кирилицю, то тим більше сьогодні може бути європейською, не відкидаючи, а прилучаючи кирилицю до Європи. Зрештою, в ЄС існує і Болгарія зі своєю кирилицею», – говорить сербський українець Михайло Рамач.

Як кажуть історики, перша стандартизована латинська абетка для української мови, укладена в середині ХІХ століття, мала в основі польський правопис. Але він не прижився. Цей правопис продовжували іноді вживати для друкування українських книг в Австрії та у міжвоєнній Польщі. Друга спроба завести латинку для українського правопису в ХІХ столітті була зроблена на основі чеської орфографії, але і вона зазнала невдачі.

Багатьох студентів приваблює екзотичний алфавіт – перекладачка Кіндлерова

Україністка та перекладачка з Праги, яка переклала чеською мовою багатьох сучасних українських авторів, Ріта Кіндлерова каже, що з її власного досвіду вивчити кирилицю не було проблемою. Ба більше, багатьох студентів приваблює екзотичний алфавіт. Вона вважає, що алфавіт жодним чином не впливає на те, яким курсом рухається країна, і грецький алфавіт, наприклад, не робить Грецію менш європейською країною.

Єдиною проблемою, як вона каже, є електронне листування, або спілкування у соцмережах, бо деякі пристрої не підтримують українську чи грецьку абетку, і їй, як перекладачці з обох цих мов, це часом створює проблеми. Але якщо писати латинкою українські тексти, то не знаєш, яку транслітерацію використовувати, бо чеська та англійська досить суттєво відрізняються, говорить перекладачка. Чеська як така, що була розроблена для слов’янської мови, є більш наближена до української мови, натомість англійська має більше поширення в Україні.

«У цьому сенсі переносити грецьку в латиницю є простіше, бо для неї існує один прийнятий спосіб транслітерації», – каже перекладачка.

Але для того, щоб Україні перейти на латиницю, потрібен справді державний консенсус, вважає Ріта Кіндлерова. Бо це питання дуже пов’язано з ідентичністю. І навіть у Чехії, яка інтегрована з Заходом та користується латинкою, розбурхати пристрасті виявилося дуже легко.

«Достатньо було запустити фейк про те, що «Брюссель хоче заборонити букву ř», як піднялася кампанія протесту. Тож відмова від того, що багато людей вважають частиною своєї ідентичності, несе серйозні ризики без вагомих переваг», – каже Ріта Кіндлерова.

Українська латинка: від Австро-Угорщини до більшовиків – славіст Мозер

Історик української мови, славіст, професор мовознавства Інституту славістики Віденського університету Міхаель Мозер говорить, що латинський скрипт все ж має в Україні свою «славну історію» та і зараз допомагає мовознавцям у їхніх дослідженнях.

«Тому фактові, що з ранньомодерної доби де-не-де писали українською на підставі латиниці, ми завдячуємо чимало знань про те, як вимовляли те, що ховалося за традиційним правописом. Саме завдяки латиниці ми також, до речі, знаємо значно краще, як звучала церковнослов’янська мова української редакції, на відміну від інших», – пояснює дослідник слов’янських мов.

Водночас, за його словами, кирилиця в Україні була «надзвичайно важливим символом українства та відігравала суттєву роль на західних кордонах українськомовної території, перш за все, в ситуації українсько-польського контакту, адже кирилиця значно підкреслює інакшість української мови супроти польської».

Він нагадує тести, в яких чимало українців того часу «скаржилися, що деякі брати й сестри вже не вміють читати кирилицю, і вважали це втратою українськості».

Були і спроби запровадити латиницю в Австрійській державі, нагадує Міхаель Мозер. «Їх називають сьогодні «Азбучними війнами», хоч ця термінологія геть невдала, адже йшлося про доволі мирні пропозиції, від яких українці швидко відмовилися», – каже дослідник. – Іншою була ситуація під час Першої світової війни, коли українцям (русинам) в угорській частині Австро-Угорської монархії заборонили писати кирилицею».

Австрійський професор нагадує, що і в самій Україні нинішня спроба запровадити латинку – не перша. А вперше її озвучили більшовики і також заради модернізації, але як вони її розуміли. Тоді СРСР проводили кампанію латинізації, в рамках якої 69 мов було переведено на латинський алфавіт, включно з кримськотатарською. Української мови латинізація не торкнулася, але дискусії на цю тему були.

«Важлива спроба перейти на латиницю відбулася напередодні запровадження Харківського правопису 1929 року, коли певна частина учасників дискусій запропонувала такий крок з огляду на перспективу всесвітньої революції. Тоді навіть лунали поодинокі думки про переведення російської мови на латиницю», – зауважує Міхаель Мозер.

Професор Мозер зазначає, що на його думку, «латиниця має свої переваги, зокрема з огляду на світ комп’ютерів, однак вади таки переважають: одним кроком відмовитися від такої багатої спадщини, як традиційного письменства українців, не раджу».

Що він, однак, радив би зробити, так це навести лад із транслітерацією, тобто передачею українських літер латинською абеткою, хоча б з огляду на те, що транслітерація, яка змінюється щокілька років, створює безліч бюрократичних проблем для людей з українськими документами за кордоном.

Немає жодних підстав відмовлятися від української спадщини та передавати її Росії – мовознавець Масенко

Українська колега Міхаеля Мозера, мовознавець, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Лариса Масенко каже, що «проблему транслітерації можна було б здолати». Але, разом з тим, досвід запровадження нового правопису, над яким працювали багато років, показує, що він все одно викликав багато суперечок, виявився непослідовним та не виправдав тих сподівань, які на нього покладалися, каже дослідниця. За її словами, перехід на латиницю вимагав би багатьох років фахової роботи філологів, але за умови, що існував би консенсус про такий перехід.

«Але цього консенсусу немає через те, що кирилицею створено майже всю писемну спадщину України, і нема жодних підстав від неї відмовлятися та передавати її Росії. Можливо, колись і можна було б перейти на латинське письмо, але тоді, може, вже і політичної потреби такої не буде», – каже Лариса Масенко.

Упроваджувати треба не письмо, а мову. Сьогоднішня латина – це англійська – філософ Сігов

Інший викладач «Києво-Могилянської академії», філософ та видавець Костянтин Сігов каже, що, справді, для такого кроку потрібні були б фахові дискусії, які б велися у наукових кабінетах, бо «не всі, хто зараз це питання обговорює, є фахово підготовленим кваліфіковано полемізувати на цю тему». Костянтин Сігов натомість вважає, що більшу увагу слід звернути на тему вивчення англійської мови, про яку говорив секретар РНБО.

«Це – реальна потреба, щоб якомога більше українців вивчили англійську мову, щоб нею володіли всі освічені українці від студентів до державних чиновників. І для цього є всі можливості, навіть інтернет-ресурси, такі як безкоштовна програма Duo Lingo», – говорить професор Сігов.

При цьому він нагадує, що отці-засновники Києво-Могилянської академії, які у XVII столітті створювали університет за західними зразками, не бачили перешкод у слов’янській абетці, а говорячи про латину, то впроваджували не письмо, а мову.

«Засновники «Могилянки» вимагали від студентів знати латину – письмову і розмовну. Вони мали і слухати лекції цією мовою, і готувати власні промови, і навіть за трапезами у стінах університету, тобто в особистому спілкуванні, в побуті, мали послуговуватися латиною. А сучасна латина – це англійська мова, вона виконує ту функцію, яку латинська мова виконувала у XVII–XVIIІ століттях», – говорить професор Сігов.

На його думку, реальні кроки влади в бік європейських цінностей були б вагомішою демонстрацією її намірів, ніж прозахідна риторика на рівні символів. І такі кроки, як наприклад, передача в руки громади римо-католицького храму Св. Миколая, який нещодавно постраждав від пожежі, матиме більше символічне значення і здобуде владі більше прихильників на Заході, зокрема і в «латинському світі», ніж намагання приєднатися до нього алфавітом.