21 листопада в Україні відзначали День гідності та свободи ‒ початок протестних акцій у Києві, які призвели до падіння режиму тодішнього президента України Віктора Януковича. Учасниками цих акцій були і кримчани. Багатьом потім довелося пройти через переслідування з боку російських бойовиків і влади. Розповідаємо про тих, хто постраждав через участь і підтримку протестних акцій у Києві та Криму.
У цей день у 2013 році на вулиці Києва вийшли перші учасники протесту, переважно студенти, щоб висловити незгоду з відмовою Віктора Януковича підписувати договір про асоціацію України з Євросоюзом. Їхній розгін українськими силовиками в результаті привів до масштабних акцій проти режиму Януковича, які мітингувальники назвали Революцією Гідності. Участь у ній закінчилася трагедією для багатьох кримчан.
Сергій Кемський: один із «Небесної сотні»
Одним з учасників акцій у Києві на підтримку євроінтеграції України був 33-річний Сергій Кемський ‒ уродженець Керчі, який на той момент жив у Коростені Житомирської області.
Він практично весь час був у наметовому містечку в центрі Києва та закликав до встановлення в Україні прямої демократії. Своє бачення боротьби на Євромайдані він описував так: «Ми тут зібралися не для того, щоб обирати нового хорошого царя. Вимога суспільства полягає в перетворенні держави з феодального батога на інструмент самоорганізації суспільства. Нам більше не потрібні пастухи ‒ нам потрібні виконавці волі суспільства, які ефективно координують громадські ресурси для досягнення спільних цілей. Окрім голови вертикалі влади багато зловживань здійснюють чиновники на місцевому рівні. Від них страждають люди не тільки у Львові та Києві, а й у Донецьку та Севастополі. Майдан, посилаючись на статтю V Конституції, винайшов спосіб проти цього. Йдеться про розвиток інструментів прямої демократії в Україні. Зокрема, ми вимагаємо юридичних інструментів, за допомогою яких суспільство буде впливати на закони та людей, які їх мають реалізовувати».
20 лютого 2014 року Сергій Кемский загинув на вулиці Інститутській, недалеко від Жовтневого палацу в Києві. Його наздогнали дві снайперські кулі: одна пройшла на виліт, друга – застрягла в правій легені. За словами рідних, він помер від втрати крові.
Слідчі органи України досі не встановили винних у смерті активіста. У розслідуванні йдеться про групу осіб, які здійснювали розстріл протестувальників 20 лютого 2014 року, в результаті чого загинули 49 осіб. Але до відповідальності виконавці поки не притягнуті.
У Коростені на під'їзді будинку, де жив Сергій Кемський, з ініціативи місцевих активістів встановлена меморіальна дошка з його портретом і написом: «Політолог, журналіст, активіст Євромайдану. Загинув за Нову Україну 20 лютого 2014 року». Фотографія на згадку про активіста також розміщена в місцевій бібліотеці.
Сім'я не може змиритися з втратою сина.
Андрій Щекун і Анатолій Ковальський: тортури російських бойовиків
Акції на підтримку Євромайдану організовували в Криму місцеві активісти. Один з їхніх координаторів, кримчанин Андрій Щекун, розповідає, що займався цим заради європейського майбутнього для своїх дітей в Україні.
Особливо переслідували нас із січня 2014 року, коли до цього долучилися проросійські структуриАндрій Щекун
«Мотивація була дуже проста. На той момент був вибір: або ми рухаємося в бік Європи, або в бік Росії. Мій вибір був у бік європейської цивілізації та верховенства права. Я почав збирати людей для боротьби за це. Ми зіткнулися з активною протидією і переслідуваннями з боку місцевої влади ‒ Партії регіонів. Особливо переслідували нас з січня 2014 року, коли до цього долучилися проросійські структури. А потім вже почалося відкрите полювання на координаторів та активістів руху «Євромайдан-Крим», тому що ми не замовкли після 26 лютого 2014 року, коли на наступний день російські сили захопили адміністративні будівлі в Криму. Ми вже під російськими автоматами продовжували боротися і мобілізувати людей проти окупації. І нам це вдалося. Росія тільки силовим шляхом змогла розправитися з нами», ‒ розповідає він.
Хроніки Євромайдану в Криму: півострів, який хотів до Європи (фотогалерея)
У березні 2014 року Андрій Щекун був викрадений на сімферопольському вокзалі представниками «кримської самооборони» і потім переданий, як він говорить, «бойовикам з російським акцентом». Разом з ним постраждав і кримчанин Анатолій Ковальський. Він не був активістом, але висвітлював кримські акції Євромайдану у ЗМІ та соцмережах.
Андрій Щекун каже, що в полоні їх обох катували, зокрема і за участь у Євромайдані.
Стріляли по ногах, обіцяли вирізати печінкуАндрій Щекун
«Нас тримали в полоні 11 днів. Весь цей час нас постійно морально пригнічували, били, знущалися. Нас називали «майданутими», «фашистами», «бандерлогами». Звинувачували у всяких злочинах, вимагали розповісти, хто фінансував акції Євромайдану. Стріляли по ногах, обіцяли вирізати печінку. Прив'язували мене до стільця, під'єднували струм, а коли я втрачав свідомість і падав, приводили до тями й знову били ногами. Потім знову мучили», ‒ розповідає Щекун.
Анатолій Ковальський, згадуючи ті дні, говорить, що «боявся за стіною в катівнях почути голос сина» ‒ Сергія Ковальського, який взимку 2013-2014 років теж координував кримські акції Євромайдану. У розпал кримських протестів невідомі розтрощили його автомобіль у Сімферополі. Згодом йому довелося залишити півострів через тиск з боку проросійських сил.
Андрія Щекуна та Анатолія Ковальського звільнили 20 березня 2014 року під час першого обміну громадянами в історії конфлікту між Україною та Росією. Відтоді вони більше не поверталися до Криму.
Іншим координаторам руху «Євромайдан-Крим» теж вдалося залишити півострів. Вимушеними переселенцями стали багато активних учасників протестів.
Андрій Щекун стверджує, що зараз не шкодує ні про що.
Якби нас не було, Росія б досі говорила, що всі кримчани її підтримуютьАндрій Щекун
«Хтось мав чинити спротив. Це був спротив, який побачив весь світ і який триває досі. Якби нас не було, Росія б досі говорила, що всі кримчани її підтримують. А так, легалізації анексії на міжнародному рівні не відбулося, і це зокрема й завдяки нашій боротьбі ‒ кримчан, «євромайданівців». Наша боротьба сьогодні додає віри багатьом кримчанам, що Крим буде повернутий під контроль України», ‒ говорить активіст.
Олександр Костенко: російська в'язниця та трагедія родини
Активним учасником Євромайдану був сімферополець, колишній співробітник Київського райвідділу міліції Сімферополя Олександр Костенко.
На момент початку акцій протесту він звільнився з органів внутрішніх справ і кілька місяців жив у Києві, де працював помічником на той момент народного депутата України Едуарда Леонова.
Коли протестувальники зайняли будівлю Київської міськдержадміністрації, Олександр Костенко, за його словами, займався там формуванням загонів самооборони та закупівлею амуніції для них. Він каже, що брав участь у Євромайдані, адже бачив у ньому шанс на нове життя для країни.
«Хотілося, щоб країна змінилася, щоб люди краще жили. Хотілося, щоб у країні було менше бруду, щоб було нормальне життя, впевненість у майбутньому. Тому що країна на той момент перетворилася на концтабір. Коли ти бачив, як бабусі приносять мітингувальникам сало, віддають останні продукти, це дуже мотивувало на боротьбу. Атмосферу 2014 року, яка була на Майдані, складно передати, це треба було тільки там бути. Вона досі зі мною», ‒ розповів він Крим.Реалії.
Після перемоги Євромайдану Крим опинився під контролем російських військових. Олександр Костенко розумів, що повернення додому може обернутися для нього проблемами, оскільки російська влада розцінює Євромайдан як «конституційний переворот і збройне захоплення влади». Але наприкінці 2014 року в Сімферополі народилася його дитина, активіст вирушив додому, щоб вивезти сім'ю.
Зробити цього він не встиг. Співробітники ФСБ Росії викрали його біля під'їзду будинку в Сімферополі, а потім звинуватили в нанесенні тілесних ушкоджень співробітнику «Беркута» під час протестних акцій у Києві та зберіганні частин зброї. Приводом послужила заява в ФСБ від колишнього співробітника кримської роти «Беркута» Віталія Полієнка, який у 2014 році перейшов на службу в російські силові структури Криму.
Зізнання в Олександра Костенка співробітники ФСБ вибивали тортурами, під час яких зламали йому руку. Через відсутність кваліфікованої допомоги в СІЗО та в'язниці він досі змушений боротися з наслідками каліцтв.
Костенко досі змушений боротися з наслідками каліцтв
Судовий процес над Олександром Костенком відбувався у Криму показово. Це була перша справа, важлива для підконтрольного Росії прокурора Криму, а зараз ‒ депутата Держдуми Росії Наталії Поклонської. Звинувачення в кримському суді вона представляла особисто.
У підсумку Олександра Костенка засудили на чотири роки та два місяці позбавлення волі в колонії загального режиму. Активіст провину не визнав. В апеляційній інстанції вдалося пом'якшити його покарання до 3,5 років.
Він провів тривалий час у колонії Кірово-Чепецька Кіровської області Росії.
Українська влада внесла ім'я активіста в число політв'язнів. Але поки тривали переговори України та Росії про обмін утримуваними громадянами, вирок активіста закінчився. Він вийшов на свободу торік у серпні.
Олександр Костенко розповідає, що за час відбування покарання йому довелося розплачуватися не тільки за Євромайдан, а й за збройний конфлікт на Донбасі.
Мені говорили: «Каратель, їди сюди!» ‒ і лупили, як собакуОлександр Костенко
«Ніхто цього не зрозуміє, поки сам не опиниться у цій шкурі. Якщо ти є членом «Правого сектора», якщо ти майданівець або воював, ти в російській в'язниці не просто вигнанець, твій соціальний статус гірший, ніж у найостаннішого злочинця. Мене били та принижували за це регулярно. Коли наближалися річниці подій Майдану, я вже знав, що бити будуть особливо жорстоко. Зі мною сидів хлопець з Ясинуватої (місто в Донецькій області, контрольоване бойовиками угруповання «ДНР» ‒ КР). Коли вмикали російське телебачення і там розповідали про обстріл Ясинуватої, мені говорили: «Каратель, їди сюди!» ‒ і лупили, як собаку. Незважаючи на те, що я не воював, їм було все одно. Для них майданівці винні у всьому», ‒ говорить Олександр Костенко.
За час переслідування Олександра Костенка постраждала вся його сім'я. Мати активіста пережила два інсульти. Молодший брат Євген Костенко був оштрафований у 2016 році за звинуваченням в образі судді підконтрольного Росії Київського райсуду Сімферополя Віктора Можелянського в день оголошення вироку активісту.
Батько активіста Федір Костенко зник безвісти 3 травня 2015 року. Того дня він повертався до Криму з Києва, де готувалася його пресконференція про справу сина. Але додому він так і не доїхав.
Про нього нічого невідомо досі. Рідні намагаються розшукати його за допомогою українських правоохоронців, але поки безрезультатно.
«Говорячи про Євромайдан і події 2014 року, я шкодую тільки про одне: що не зміг вивезти сім'ю з Криму. Я допоміг Україні, але не зміг допомогти своїй родині. Я досі не знаю, де мій батько, чи живий він. Це мене постійно гнітить. Все, що я хочу зараз ‒ це знайти тата. Поки я не знайду його, не можу будувати нове життя. Тому що найголовніше ‒ коли живі та здорові твої рідні. Мені дискомфортно через проблеми з рукою. Хочу служити в армії, знаю, що можу бути корисним, але мене не беруть через руки», ‒ каже Олександр Костенко.
Андрій Коломієць: ще один «трофей» Поклонської
Вслід за Олександром Костенком у Криму засудили ще одного активіста Євромайдану ‒ жителя Київської області Андрія Коломійця.
У травні 2015 року його затримали російські силовики в селищі Янтарне Кабардино-Балкарської республіки Росії, де живе його цивільна дружина. Андрія Коломійця звинуватили в зберіганні наркотиків. Потім його доставили в Крим, де Наталя Поклонська висунула йому звинувачення в нападі на співробітника «Беркута» під час протестів на Євромайдані.
Андрій Коломієць повідомив, що після затримання і арешту його катували струмом і душили, вимагаючи дати свідчення.
В результаті підконтрольний Росії Київський райсуд Сімферополя засудив його на 10 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Зараз активіст відбуває покарання в колонії №41 Краснодарського краю Росії. Провину він не визнає.
У Кримській правозахисній групі стверджують, що за неповних три роки Андрій Коломієць більше ніж десять разів перебував у штрафному ізоляторі.
«Як правило, його відсилають до ШІЗО через надумані причини. Наприклад, торік Андрія покарали за те, що в холодному та вологому цеху він був одягнений не за правилами ‒ замість роби одягнув власний теплий одяг. Так робить багато хто, але до Андрія Коломійця в російській колонії «особливе ставлення». Також йому продовжували покарання за те, що він в штрафному ізоляторі ліг на підлогу через біль у спині. Оскільки в камері ШІЗО немає можливості нормально сісти та прилягти, тому що ліжка вдень причеплені до стіни, а стільців зі спинками немає», ‒ розповідають правозахисники.
За інформацією КПГ, через пережиті тортури й часте перебування в ШІЗО у Андрія Коломійця погіршилося здоров'я. Він став скаржитися на головний біль, високий тиск, болі в шлунку, псоріаз. У нього також кришаться та випадають зуби.
Андрій Коломієць став другим «трофеєм» Наталії Поклонської, яка неодноразово говорила, що у неї є цілий перелік прізвищ кримчан, які підтримували Євромайдан, і за це, на її думку, вони заслуговують найсуворішого покарання.
Володимир Балух: жертва «Вулиці Героїв Небесної сотні»
Кримський фермер Володимир Балух не брав участі в акціях Євромайдану, але підтримував мітингувальників.
У 2014 році він розмістив на своєму будинку в селі Серебрянка Роздольненського району Криму український прапор і табличку «Вулиця Героїв Небесної Сотні». Після цього у нього почалися проблеми з російськими силовиками, які на той момент здійснювали діяльність вже на анексованому півострові.
Спочатку співробітники ФСБ Росії провели у нього обшук, під час якого, за словами кримчанина, вимагали зняти прапор і табличку. Коли він відмовився, до нього почали застосовувати адміністративні заходи. Спочатку відіслали в ізолятор в адміністративній справі. А потім провели повторний обшук і взяли під арешт за звинуваченням у зберіганні боєприпасів, які знайшли на горищі його будинку. Пізніше з'ясувалося, що ці боєприпаси були виготовлені в російському Барнаулі ще за радянських часів, у 1989 році. Фермер провину не визнав та оголосив про політичне переслідування.
У серпні 2017 року Володимира Балуха засудили до трьох років і семи місяців колонії загального режиму та штрафу в 10 тисяч рублів. У Керченській колонії, де він відбував покарання у першій справі, його звинуватили в «дезорганізації роботи СІЗО» і засудили ще за однією статтею ‒ на 4 роки та 11 місяців позбавлення волі. За час свого переслідування Володимир Балух двічі оголошував протестні голодування.
У підсумку він був звільнений у вересні 2019 року в рамках обміну утримуваними громадянами між Україною і Росією. Володимир Балух не жалкує про свою публічну підтримку євромайдан і України і неодноразово заявляв, що «краще померти, ніж жити на колінах».
