Розпад Золотої Орди в 1460-80-х роках на деякий час зробив Крим та Кремль союзниками в протистоянні з великими ханами, які мріяли про відродження колишньої могутності. Тоді ж уперше кримські Гераї опинилися на службі в Московському князівстві. Але й після перетворення приятелів на смертельних ворогів у 1520-х роках родичі кримських ханів перебували при дворі російських царів. Чого ж шукали в Московії вихідці з півострова й чи виправдалися їхні очікування?
Продовження. Попередній матеріал тут.
«Владика чотирьох річок»
Бувши середнім братом, Мурад Герай не міг претендувати безпосередньо на кримський престол, залишаючи першість уже обраному хану, старшому Саадету II Гераю: «Милістю і дружбою царя московського будемо ханами: він кримським, а я астраханським; для того багато людей російських дано мені в служіння». У разі здійснення цього плану Гераї знову зосереджували б у своїх руках більшу частину колишніх золотоординських володінь.
Москва відразу дала зрозуміти, що новий астраханський «хан» перебуває у неї на короткому повідку
Оскільки звання «повелителя двох материків» (тоді вважалося, що Кубань ‒ це вже Азія) належало хану Криму, Мурад прийняв скромніший титул «владики чотирьох річок» (Дону, Волги, Терека та Яїка). Спробувавши ханських почестей, він уже не відмовлявся від них, завівши в Астрахані власний багатий двір, у якому давав урочисті аудієнції власній та іноземній знаті.
Утім, Москва відразу дала зрозуміти, що новий астраханський «хан» перебуває у неї на короткому повідку. Як я вже зазначив у минулому матеріалі, до Мурада були приставлені двоє російських думних дворян ‒ Роман Пивов та Михайло Бурцев, які контролювали його урочисті виїзди, публічні прийоми та приватні зустрічі, читали його листування й навіть відвідували з ним мечеть. Однак у порівнянні з бідами минулого й в очікуванні тріумфу майбутнього з цією незручністю можна було миритися.
Але перш ніж дізнатися, чи зміг Мурад Герай із братами повернути собі Крим, подивимося, як «владика чотирьох річок» влаштувався в Астрахані.
Кримський двір в Астраханському кремлі
Ще до прибуття Мурада Герая до Астрахані тамтешні воєводи отримали наказ збудувати для кримського царевича та його власних людей два «добрих двори» всередині міської фортеці, а неподалік ‒ будинки для російської свити: інтенданта, перекладача та інших. Історія зберегла нам імена козачого сотника Меншика Чемесова та його соратників Афанасія Рагозіна і Ворошилки Торханова, чиє житло було реквізоване для кримських потреб.
Дорогою з Москви царевич щодня отримував «по кухлю меду вишневого чи боярського, кухоль меду обарного, три відра меду зцідженого», а його людям на всіх давали по «десять відер меду розхожого на день та по піввідра вина гарячого». В Астрахані, окрім цього, людям Мурада видавався квас. Окремо йшли витрати на частування медом і в дар приїжджим ногайським мурзам.
Після завоювання московськими військами Астрахань перестала самостійно забезпечувати себе їжею і потребувала постійного постачання продуктів та інших товарів із центру. Тому воєводам наказувалося, зокрема, в разі виникнення проблем із постачанням м'яса для Мурада та його двору, замінювати м'ясо рибою, якої на Волзі точно вистачало. Але, незважаючи на ці проблеми, Гераю надавався добовий раціон, збільшений «перед поденним у півтора» рази. З нагоди приїзду на Мурада було витрачено 50 пудів (800 кг) меду, а на випадок приїзду його братів і мурз заготовлено ще 300 пудів (майже 5 тонн).
Не відступив Мурад і від шлюбних традицій. Точна кількість його дружин невідома, але вже до моменту поселення в Астрахані однією з його дружин була якась Анзакоя-цариця (походження невідоме, але судячи з імені ‒ з нащадків Чингісхана), а незабаром Герай узяв за дружину дочку одного вельможного ногайського мурзи (її ім'я до нас не дійшло). Пізніше кримський царевич одружується ще двічі ‒ і про це ми детально поговоримо нижче.
Урочиста зустріч Мурада та пишність за степовими мірками його двору подіяли. Чутки про царевича поширювалися зі швидкістю пожежі ‒ і в Астрахань потягнулися ногайські мурзи. Швидше за все, вони мали надію на покращення свого становища в разі відновлення Астраханського ханства або навіть приєднання до Криму, оскільки ще до повернення Мурада з Москви іноді величали його царем. Навідувалися до Астрахані й посланці з Криму.
Мурад Герай, зрозуміло, підтримував такі настрої, навіть якщо певним чином це була й самозакоханість. Під час одного з бенкетів, даного ним після приїзду, він сказав: «Государ мене привітав, відпустив для нашої справи до своєї государевої вотчини в Астрахань, та дав мені воєвод своїх і ближніх і великих людей, та дав мені волю над Волгою і над Терком, і над Яїком, і над Доном, і козакам велів бути в моїй волі».
Ну а в Криму, звісно, хвилювалися, оскільки хан Іслям II Герай очікував швидкого вторгнення на півострів і не сподівався утримати престол. І, варто зазначити, підстави для занепокоєння у нього були.
Брат за брата
У Криму, звісно, хвилювалися, оскільки хан Іслям II Герай очікував швидкого вторгнення на півострів і не сподівався утримати престол
Після утвердження в ролі царського намісника в Астрахані, Мурад Герай негайно запросив перебратися до нього своїх братів, яким було дозволено кочувати у володіннях промосковської Великої ногайської орди. Вже 17 вересня 1586 року Мураду стало відомо, що Сафа Герай прибув до Саадета II Герая до Кумикії (країна на Північному Кавказі), а 19 жовтня до обох послали «Іслам-мірзу Казиєва сина», щоб вони «їхали до Астрахані наспіх і мірзам веліли з собою їхати». Запрошення братам повторили 29 жовтня, але рішення їхати ухвалив тільки один. Не пізніше листопада Саадет із дружиною, дітьми та слугами прибув до Астрахані, а ось Сафа вирушив «козакувати» до Черкесії ‒ росіянам він не довіряв.
Сам Мурад у цей час виконував доручення московського царя і свою власну волю ‒ почав приводити до покірності та об'єднувати проти Криму обидві ногайські орди, Дагестан, Кабарду та Кумикію. Голова Великих ногайців Урус-бей був змушений не тільки присягнути на вірність Москві, що його попередники вже робили, але й залишити в Астрахані нащадків знатних родів як заручників. Бей виконав принизливу вимогу, але поскаржився османському султанові.
Взимку 1586-87 років Мурад Герай вирушив на Кавказ, щоб одружитися з донькою правителя Тарковського шамхальства ‒ невеликої держави в північно-східній частині Дагестану. Виїхав він у супроводі великої групи своїх людей і російських стрільців із вогнепальною зброєю ‒ мабуть, для додання собі більшої ваги. Як я вже зазначив на початку циклу, в історії Московії це був перший і останній випадок, коли служилий Чингізид взяв за дружину представницю правлячого дому сусідньої країни. На час відсутності обов'язки «владики чотирьох річок» в Астрахані виконував Саадет ІІ.
На початку 1587 року Мурад Герай повернувся до Астрахані ‒ і перед братами на повний зріст постало головне завдання, заради вирішення якого вони й погодилися на московський протекторат ‒ повернення собі влади в Криму.
Витязь на роздоріжжі
Військові приготування розпочалися 5 лютого 1587 року, коли «велів государ сказати службу, бути в плавній на Волзі воєводам по полкам за розписом для Астрахані», а 12 лютого Мураду Гераю послали з кур'єром грамоту, за якою царевичу з ратними людьми слід було бути напоготові й чекати розпоряджень московського государя. Одночасно воєводі Михайлу Вельямінову наказали будувати в Астрахані кам'яний кремль, а пізніше до нього мали приєднатися князь Федір Троєкуров і дяк Дей Губастов.
Ось тільки вся ця підготовка велася не для захоплення півострова, а для походу на Річ Посполиту, до якого планувалося залучити ногайських татар, волзьких, яїцьких і донських козаків, а також кінноту Кримського ханства. Москва всіляко переконувала хана Іслама II Герая, що веде щодо нього чесну гру й озброює його конкурента Саадета II не проти Криму. Похід не відбувся через смерть польсько-литовського короля Стефана Баторія, звістку про що в Астрахань послали 28 лютого. Однак армія була зібрана, та й відносини з Кримом учергове загострилися. Взимку того ж 1587 року кримські кіннотники на чолі з царевичем Фетіхом Гераєм зробили 20-денний рейд на Черкесію, де ховався Сафа Герай, але атака вийшла провальною ‒ кримці зазнали поразки, а сам Фетіх був поранений.
На цьому тлі зрозумілими виглядають переговори Московського царства зі Священною Римською імперією про укладання антиосманського союзу у квітні 1587 року. Імперського посланця Генріха Гойгеля цікавили питання про перебування Гераїв у російському підданстві та про їхні найближчі цілі. Цікавий факт визнання Москвою Саадета ІІ легітимним ханом і законним спадкоємцем батька: «А старого кримського царя Магмета Кирея діти Саадет Кирей, який був на Крим після батька свого царем, та Мурат Кирей, що був калга, та Сафа Кирей принци приїхали до государя нашого на службу».
Щодо поточного статусу Мурата, то він був таким: «А царевич Мурат Кирей був у государя нашого в Москві, а нині він поїхав жити в государя нашого вотчині в Астрахані. А з ним і кримські князі, і мурзи, і улусних багато людей там із ними... інші багато мурзи ногайські зі своїми улусами до сорока тисяч, у государя нашого вотчини в Астрахані по кримській стороні, усі государеві нашому служать».
40 тисяч підданих ‒ причому йшлося про чоловіків без урахування жінок і дітей ‒ це була серйозна заявка. Навіть якби племінникам-Гераям не вдалося скинути з кримського престолу їхнього дядька-Герая, велика орда на Нижній Волзі на чолі з лояльними Москві ханами ‒ вже чимало.
Ну а що стосується цілей майбутніх походів, то серед них фігурували й Кумикія, і Черкесія, і ногайські землі, і, само собою, «Кримський юрт». Загалом: «Куди велить государ ходити та людей своїх посилати, коли государ велить їм, тому й було все в государевій волі».
Похід «астраханських» Гераїв на «кримських» так і не відбувся
Тому не дивно, що 4 травня 1587 року в Криму отримали послання з Астрахані від Кошум-мурзи з роду князів Сулешевих, що Саадет ІІ та Мурад Гераї незабаром збираються в похід на півострів. На додачу до їхніх власних сил із декількох ногайських мурз з улусами, московський цар Федор Іванович надав претендентам 25 тисяч стрільців «із вогненним боєм» та 5 тисяч донських козаків. І навіть якщо це повідомлення було лише дезінформацією в межах пропагандистської спецоперації (в цей момент Кошум демонстрував хану свою «незамінність» в організації «замирення» з Москвою), воно мало реальні наслідки.
Кримський калга Алп Герай і царевич Селямет Герай не стали чекати вторгнення та завдали превентивного удару на береги Оки. Похід виявився невдалим ‒ попереджені московським послом у Криму Іваном Судаковим-М'ясним берегові воєводи були готові, а населення поховалося в острогах. Кримцям вдалося захопити лише містечко Кропивну (в нинішній Тульській області), і до 15 червня їм довелося повернутися додому. Але, незважаючи на незначні військові результати, політична мета була досягнута. Московський двір зрозумів «натяк» і запевнив хана Іслама ІІ, що допомагають Мураду не проти нього, а проти інших ворогів.
Похід «астраханських» Гераїв на «кримських» так і не відбувся.
Далі буде.
