Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Цими лютневими днями, коли в 1945 році в Криму відбувалась Ялтинська конференція глав урядів Великої Британії, США та СРСР (з 4 до 11 лютого 1945 року в Лівадійському палаці – авт.), особливо відчувається ностальгія кримських чиновників за втраченими шансами на «Ялту-2». Був час, Володимир Константинов у кожному коментарі мріяв про те, що «Крим знову стане центром світової політики». Потім ці необґрунтовані мрії відійшли на другий план, з'явилося більше розчарування, і в кожному коментарі спікер парламенту погрожував «справедливим вироком».
Між цими двома віхами історії, можливо, і був шанс на саміт провідних політиків світу за участі і Росії, на кшталт нової Гельсінської наради, для фіксації досягнень та пошуку шляхів вирішення нових світових проблем, але для цього треба було, щоб Володимир Путін був готовий брати участь у ньому не з позицій сили, без диктату своїх умов, щоб він не уявляв себе новим Сталіним, а вів переговори на рівних, дотримуючись норм міжнародного права, Статуту ООН. Але сьогодні цей шанс уже втрачено, через те що Путін розпочав війну в Україні – найбільшу з часів Другої світової, ядерними погрозами всьому світові налаштував проти себе всі провідні держави світу, потрапив в ізоляцію. Процеси у світовій політиці, всупереч очікуванням Росії, стали незворотними.
І зараз, у ці лютневі дні, пам'ятаючи про Ялтинську конференцію, доводиться лише шкодувати про втрачену можливість. На жаль, як видно з нинішніх публікацій у кримських ЗМІ, як, наприклад, статті «Ялтинська конференція 2.0: чи має Крим шанс знову зупинити кровопролиття» на ForPost, кримські політики та історики все ще далекі від реальної оцінки історичного значення тієї конференції та від реальної оцінки нинішнього світу.
По-перше, Ялтинська конференція тоді жодного кровопролиття не зупинила, а сам Крим до змісту рішень не мав жодного стосунку. До закінчення війни було ще більше трьох місяців запеклих боїв із рясним кровопролиттям.
По-друге, твердження, що «для проведення переговорів потрібні передумови та мудрість» сказано не за адресою, бо російська війна в Україні якраз передумов і не створює, а постійна імітація Кремлем готовності до переговорів з метою приховати поразки та накопичити сили якраз і не є мудрістю.
Ялтинська конференція тільки для видимості створила систему безпеки, по суті це була консервація саме небезпеки. Бо так званий Ялтинський світопорядок позначав силовий поділ світу на сфери впливу аж ніяк не на основі міжнародного права і закликів до встановлення сталінської диктатури в країнах «радянського блоку».
Численні локальні війни невдовзі після капітуляції Берліна не запобігли ані кровопролиттю, ані втраті надій на демократію. Досить згадати, як радянський режим розправився з народними рухами у НДР у 1953 році, у Польщі та Угорщині – 1956-го, у Чехословаччині – 1968-го року.
«Ялтинська система безпеки» не була порятунком від хаосу, вона просто законсервувала на якийсь час мовчання народів
Так звана «Ялтинська система безпеки» не була порятунком від хаосу, вона просто законсервувала на якийсь час мовчання народів у підпорядкуванні диктаторським режимам. І суть сьогоднішніх російських ідей про «Ялту-2» полягає у відновленні саме поділу світу, де Росія отримала б свою частину «володінь», а не припинення кровопролиття та хаосу, як стверджує у статті Олександр Мащенко, начальник управління міжнародної діяльності створеного Росією. КФУ ім. В.І. Вернадського.
І система ця «пішла швами» не «невдовзі після розпаду Радянського Союзу», а набагато раніше. Твердження, що з 1991 року світ «поступово почав приходити в той стан хаосу, до якого ми сьогодні дійшли», просто приховує справжню причину війни, тому що СРСР не був гарантом миру, а породив десятки військових конфліктів. Більше того, «нинішній конфлікт між так званим колективним Заходом і Росією» – це евфемізм, яким Росія хоче прикрити той факт, що це війна Росії з Україною, а не із Заходом, що це спроба знову підім'яти Україну. І конфлікт «набув уже збройних форм» саме тому, що Росія намагається війною відновити колишній СРСР із усіма його атрибутами диктатури. І коли Володимир Путін запитував: «Хто першим почав?», то міг би одразу й відповісти, що все почав він сам ще 2014-го, а потім продовжив через повномасштабне вторгнення в Україну 2022-го року. Що й зруйнувало остаточно усілякі «системи безпеки».
У Криму, як і раніше, наполягають на «зустрічі», хоча розуміють, що для цього треба змусити Путіна повернутися як мінімум до 2014 року. «В умовах нинішньої геополітичної напруги зустріч лідерів великих держав потрібна», – упевнений Олександр Мащенко. На ній, на його думку, варто було б домовлятися про те, як світові «жити далі». Натомість міжнародник сумнівається, що друга Ялтинська конференція відбудеться найближчим часом.
Перемога України за підтримки всього світу сформує зовсім інші передумови
«Думаю, що в цей конкретний момент зустріч сильних світу цього малоймовірна. Для того, щоб вона відбулася, мають виникнути передумови. Боюся, що вони можуть виникнути тільки на полі бою», – вважає Мащенко.
Кримські ініціатори «Ялти-2» думають, що світ не розуміє їхні хитрощі. По-перше, вони безпідставно сподіваються на російську перемогу на полі бою, що малоймовірно. А перемога України за підтримки всього світу сформує зовсім інші передумови. Та вже й зараз сідати з Путіним за стіл переговорів ніхто не наважується.
По-друге, вони хочуть посилити позиції Росії на такій потенційній зустрічі участю країн, які до Ялтинської конференції не мали стосунку. Так, Мащенко пропонує: «Конфігурація Ялтинської конференції 2.0 може сильно відрізнятися від еталона. Наприклад, зараз за столом переговорів можуть опинитися представники Китаю та Індії».
Автор статті, напевне, забув, що лідери обох цих країн не так давно радили Путіну якнайшвидше припинити війну, і що принаймні одна з них, а саме –Індія, проводить політику ненасильницького вирішення світових проблем. Більше того, такі пропозиції – це спроба Росії нівелювати роль і G7, і G 20, де Путін уже втратив довіру через прагнення перетягнути ініціативу на себе. Світ не погодиться з цим.
Росія почала вести війну ще кривавіше, і тепер уже вся окупована частина України – як суцільна Буча
Тим більше що ситуацію розуміють практично в усьому світі. Наприклад, експрем'єр Ізраїлю Нафталі Беннет каже: «На початку війни Росія та Україна були готові піти на серйозні поступки та розглянути різні способи врегулювання конфлікту. Але все це втратило будь-яке значення після того, як розкрилися факти вбивств мирного населення у Бучі…»
Відтоді Росія почала вести війну ще кривавіше, і тепер уже вся окупована частина України – як суцільна Буча.
Убиті впритул зі зв'язаними руками: під Ізюмом виявили захоронення тіл воїнів ЗСУ (фотосвідчення)
Генеральний прокурор Німеччини Петер Франк повідомив 5 лютого, що його офіс зібрав сотні доказів про воєнні злочини російських військ в Україні. Прокурор закликав докласти міжнародних зусиль для притягнення винних до відповідальності. За його словами, тепер мета полягає в тому, щоб «підготуватися до можливого подальшого судового розгляду – чи то в Німеччині, чи з нашими іноземними партнерами або міжнародним судом».
Працівники Національної поліції України щодня документують близько 300 кримінальних проваджень за фактами скоєння воєнних злочинів військовослужбовцями російської федерації. Загальна кількість кримінальних проваджень цієї категорії з початку вторгнення сягає 60 тисяч. Ще незабаром розкриються військові злочини у Маріуполі, у Мелітополі, Бердянську, на Донбасі, регіонах, де їх особливо багато. Після такого ані переговори, ані конференції, ані саміти вже неможливі.
Деякі ідеї кримських чиновників та істориків просто застаріли і не враховують реальноісті.
Так, Мащенко стверджує: «Крим – це стратегічна точка на мапі світу, за допомогою якої можна контролювати ситуацію в Чорноморському регіоні. Багатовікова мрія ворогів Росії полягає в тому, щоб відібрати у неї Крим. Відібрати цю точку, це місце, яке дозволяє контролювати ситуацію у Причорномор'ї…». Ця теза спростовується тут же, на форумі сайту, зауваженням читача з ніком «Геннадій Сидоров»: «Крим не такий стратегічний, як раніше, з урахуванням розвитку технологій. Стратегічне (місце – авт.), – скоріше, це Босфор. Флот пройти не може і все, що завгодно не пройде, якщо Туреччина перекриє…»
Більше того, час незворотний, а в Криму всі хочуть повернути минуле. Читач «С. Гагарінській» (Пітер) зауважив марне прагнення повернути час, тому що «масштаб і ситуацію (нині – авт.) на момент тієї конференції не можна порівняти».
Тепер уже ніхто Кремлю не пробачить зруйновані міста, мільйони біженців та сотні тисяч смертей
Тому висновок напрошується сам: не «вороги послабили Росію на півдні», а Росія сама послабила себе і в Криму, і в Україні, і в усіх частинах світу. Тепер уже ніхто Кремлю не пробачить зруйновані міста, мільйони біженців та сотні тисяч смертей, у тому числі вбивство і депортацію тисяч дітей.
«Європейський Союз та його члени мають домагатися створення спеціального міжнародного трибуналу для переслідування злочину агресії проти України, скоєного політичним і військовим керівництвом Росії», – мовиться в резолюції Європейського парламенту, ухваленій 19 січня у Страсбурзі. За неї проголосували 472 євродепутати, проти – 19, утрималися – 33.
В ООН також підготували проєкт аналогічної резолюції щодо створення міжнародного трибуналу, щоб притягнути до відповідальності росіян, які відповідальні за злочини проти України. Лідерів РФ планують притягнути до відповідальності за злочини на кшталт Нюрнберзького процесу. Ніхто не сумнівається, що резолюція буде ухвалена Генеральною Асамблеєю, оскільки ідею підтримали вже кілька десятків країн.
Замість «Ялти-2» чиновникам Кремля, як і кримським чиновникам, слід уже готуватися до «нового Нюрнберга» та звикати до сидіння на лаві підсудних.
Костянтин Подоляк, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
