Мер латвійського міста Даугавпілс Андрейс Елксніньш, який раніше говорив, що Крим – це «частина Росії», заявив, що у вбивствах цивільних осіб в Україні, зокрема в Бучі, винні дипломати України, Росії та США, які не змогли домовитися між собою. У свою чергу, в МЗС України назвали Елксніньша маргінальним діячем, який не висловлює офіційну позицію Латвії.
Чому за кордоном періодично виникає дискусія щодо приналежності Криму? Чи змінився інформаційний вплив Росії у різних країнах, а особливо в тих, які є стратегічними партнерами для України? Про це журналістка Катерина Некреча говорила в ефірі Радіо Крим.Реалії з медіаекспертом українського Інституту масової інформації Альоною Нестеренко, українським журналістом у Німеччині Олександром Голубовим та президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом Гончаром.
– Альоно, ви вивчаєте, як Росія через свої медіа діє на закордонну аудиторію. Як можна описати ситуацію сьогодні, особливо якщо говорити про період від початку повномасштабної війни Росії проти України?
Постійно говориться, що Крим «приєднаний». Цю помилку роблять навіть російські лібералиАльона Нестеренко
– Ми в Інституті масової інформації зараз відстежуємо, зокрема, використання геноцидної риторики Росії щодо українців. Росія продовжує привласнювати в інформаційному полі території України. Це стосується не лише Криму. Одна з рис геноцидної риторики – повне заперечення української державності як такої. Звичайно, також постійно говориться, що Крим «приєднаний». Цю помилку роблять навіть російські ліберали. Вони не так часто використовують термін «анексований», а про термін «окупований» навіть не йдеться.
Рупор пропаганди зараз – це телекомпанія RT. Незважаючи на те, що багато цивілізованих країн заблокували її мовлення, люди, які мають супутникове телебачення, все ще можуть отримувати цей контент. Наприклад, його транслює один із французьких супутників. І зараз міжнародні організації думають про те, як зробити так, щоб була повна заборона.
– Чи зростає вплив російських медіа, які підтримують вигідні для російської влади тези, на ту чи іншу країну?
Чим небезпечна ця пропаганда – вона діє на емоції, часто агресивнаАльона Нестеренко
– Телеграм грає у цьому дуже велику роль. І хотілося б сказати не лише про країни Заходу, а й у тому числі про Білорусь. Ми зараз займаємося вивченням білоруської пропаганди. Впливає і через телебачення, де транслюються російські пропагандистські програми, і через телеграм. Чим небезпечна ця пропаганда – вона діє на емоції, часто агресивна. І якщо людина емоційно включається в цю історію, у неї знижується рівень критичного мислення.
«Росія проводить феноменально масовану пропагандистську кампанію»
– З нами на зв'язку Олександр Голубов. Російське видання «Медуза» написало про дослідження берлінського інституту CeMAS, присвяченого «проросійським конспірологічним наративам» і поширенню дезінформації в німецькому суспільстві. Згідно з ним, 40% мешканців Німеччини вважають, що з причинами початку війни Росії проти України все не так однозначно, а НАТО поділяє за неї відповідальність. Чи можна довіряти подібним цифрам?
Росія справді проводить тут зараз феноменально масовану пропагандистську кампаніюОлександр Голубов
– Коли я вперше почув про це дослідження, то я, як і деякі інші мої колеги, сприйняли його з легким жахом. Якщо для нас йдеться про те, наскільки Україна виживе, то багато німців лякає майбутнє самої Німеччини. Спроби перекласти відповідальність на НАТО викликають в українців, у тих, хто хоч трохи розбирається, що таке НАТО і як воно розширювалося, в кращому разі – усмішку, у гіршому випадку – бажання набити людині пику. А для середньостатистичного німця питання НАТО – це політичне питання. Тут антиамериканізм, антиєвроатлантизм у моді, особливо серед людей із «лівими поглядами». Це не щось нове. Але Росія справді проводить тут зараз феноменально масовану пропагандистську кампанію.
– Чи вдасться російській пропаганді досягти своєї мети?
Росія, вкладаючи величезні ресурси, досягаючи певних тактичних успіхів, не досягає стратегічних цілейОлександр Голубов
– Я сказав би, що ні. Коли Росія анексувала Крим і розпочала війну на Донбасі, ми сиділи й чекали, коли знімуть із Росії санкції та домовляться і змусять Україну визнати окуповані території. Ми сім років міркували, коли Росія зі своїми пропагандистськими машинами досягне мети.
Тут усе, що ми зараз бачимо, відбувається в прискореному режимі, тому що інтенсивність війни як фізичної, так і інформаційної, досягла величезних масштабів. Але, як і раніше, Росія, вкладаючи величезні ресурси, досягаючи певних тактичних успіхів, не досягає стратегічних цілей.
– Нещодавно ми читали новини про мера Даугавпілса Андрійса Елксніньше, який виступив із заявами про Крим. Про це говоримо з наступним нашим гостем, Михайлом Гончаром. Чому тема Криму періодично виринає десь, невже Крим є наріжним каменем?
– Відновлення територіальної цілісності України до кордонів 1991 року є не лише питанням України, а й наріжним принципом непорушності кордонів, принципом Гельсінкі 75 року (Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі – КР) та Паризької хартії для Нової Європи. Це дуже важливо з погляду того, яким буде новий світопорядок. Тому що він не може бути ніяким новим, якщо не буде відновлено дію міжнародного права. Тому Крим не може бути російським за визначенням.
– Чи можливе таке, що статус Криму для цивілізованого світу може обговорюватись, чи це вже точно визначено? Тому що іноді ми чуємо ті чи інші заяви політиків.
Крим не був і не є нічийною землею, через яку йде війна. А в багатьох концептуальних побудовах це виглядає саме такМихайло Гончар
– Якщо ми виходитимемо з того, що кажуть політики, жодного вирішення питання ми не знайдемо. Базуватися потрібно на міжнародному праві. Якщо базуватися на бажаннях політиків для кон'юнктури, то в кращому разі буде якась оперативна пауза у вигляді якогось перемир'я, а потім – відновлення війни.
Багато західних експертів намагаються знайти, як вони вважають, якусь золоту середину. Але Крим не був і не є нічийною землею, через яку йде війна. А в багатьох концептуальних побудовах це виглядає саме так, ніби треба сісти і знайти якийсь компроміс. Це не поле для компромісу. В іншому випадку відкриється скринька Пандори.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
