Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Останнім часом, особливо після початку широкомасштабного російського вторгнення в Україну, кримські чиновники та пропагандисти витратили багато зусиль, спрямованих на ідейне привласнення підсумків Нюрнберзького трибуналу у своїх інтересах, на пропаганду в цілому ідеї суду над якимись злочинцями, фашистами чи нацистами, під якими за замовчуванням розуміли «українців».
Найчастіше не персоніфіковані «українські нацики», «укрорейх», «укрофашисти» в їхніх текстах виводилися прямими послідовниками фашистів 30-40-х років – німецьких, італійських, інших. Кримські пропагандисти особливого значення надавали фактам причетності Криму до рішень Нюрнберзького процесу, що, на їхню думку, давало їм особливі права на трактування Нюрнберзького трибуналу та їхню причетність до майбутнього засудження «київського режиму». Чиновники брали на озброєння також історію «місцевих нюрнбергів», найчастіше спотворюючи її у своїх інтересах, як, наприклад, історію судових процесів у Севастополі в 1947 році, та у Сімферополі в 1972, 1977, 1986 роках. У Криму на ці теми проводили виставки, читали лекції, проводили кінофестивалі, в музеї концтабору «Червоний», що став центром «антифашистської пропаганди», створили спеціальну експозицію.
Погрожуючи Україні «новим Нюрнбергом», у Криму, щоб їхні погрози не завершилися надто відвертим пшиком, організували навіть якийсь «відкритий судовий процес за позовом прокуратури», який завершили, як самі кажуть, «ухваленням очікуваного, логічного і при цьому емоційного рішення: репресивну політику нацистів визнано геноцидом».
«Експерти» наводили не докази, а «прямі аналогії між подіями
Рішення цього суду, крім емоційного, називають ще й юридичним, хоча таким воно не може бути тому, що суд був просто теоретичною вправою на історичну тему окупації Криму в період Другої світової війни. З назвою «суд» цю конференцію, що складалася з виступів деяких «експертів», нічого не пов'язувало. «Експерти» наводили не докази, а «прямі аналогії між подіями, поділеними історичним періодом завдовжки у вісім десятиліть». Тобто на «суді» «експерти з боку обвинувачення… кримські історики» говорили про «сплановане знищення цивільного населення та військовополонених у період гітлерівської окупації півострова».
Але як вони змогли провести «прямі аналогії» подій 1941-45 років, тобто знайти в Криму «сплановане знищення цивільного населення та військовополонених» у 2020-22 роках, одному Богові відомо. Швидше за все, організатори суду просто не знають міжнародного права, не знають, що таке геноцид. Юристам, історикам і політологам у світі давно відомо, що в діях німецьких фашистів було геноцидом, а що ним не було. Кримські чиновники хотіли переінакшити цю істину по-своєму, і думають, що їм це вдалося.
Це усвідомлення того, що рано чи пізно путінський режим і його виконавці постануть перед міжнародним трибуналом
Зрозуміло, що це лише репетиція, спроба сил, це усвідомлення того, що рано чи пізно путінський режим і його виконавці постануть перед міжнародним трибуналом, на якому доведеться відповідати і за геноцид, і за військові злочини. Так буде можливість послатися на якийсь «суд», який нібито доводить, що вони «не фашисти», бо «засудили фашизм».
Тепер вони планують судити українських військових, які потрапили до них у полон, думають, що це допоможе зняти з них підозру у скоєнні воєнних злочинів в Україні. І ця «гра в суд» – не остання спроба судити тих, хто за міжнародним правом суду не підлягає. Якщо слідувати за викривленою логікою путінських «юристів», то й за бої під Сталінградом треба судити не німецьких агресорів, а захисників міста, і за блокаду Ленінграда треба судити не німецькі війська, а блокадників та захисників міста. Запланований Росією «суд» – це приблизно так, ніби Чикатило погрожує провести «трибунал» над оперативниками і слідчими, які його вистежили, викрили та засудили.
Кримський приклад «судочинства» надихає тих, хто хотів би відвести від себе обвинувачення у скоєнні військових злочинів
Цілком зрозуміло, що кримський приклад «судочинства» надихає тих, хто хотів би відвести від себе обвинувачення у скоєнні військових злочинів в Україні. Вони планують організувати суд над захисниками Маріуполя, хоча з агресією на чужу територію прийшли російські військові, а маріупольці та українські військові боронили своє місто, свою землю, свою державу, і кого за це треба судити – не юристам зрозуміло.
«Плануючи провести так звані «трибунали» в підконтрольному Росії Маріуполі проти хоробрих захисників України, Кремль намагається зняти з себе відповідальність за загарбницьку війну президента Путіна й відвернути увагу від переконливих доказів звірств, які російські війська чинили в Україні», – йдеться у заяві секретаря Держдепартаменту США Неда Прайса від 24 серпня. Держдепартамент США вважає заплановані показові процеси «нелегітимними та знущанням із правосуддя».
Управління Верховного комісара ООН з прав людини стурбоване можливими судовими процесами над українськими військовополоненими, які можуть найближчими днями розпочатися в захопленому Росією Маріуполі, заявила в Женеві офіційний представник відомства Равіна Шамдасані.
В УВКПЛ ООН мають інформацію про те, що полонені зазнавали тортур і побоюються смертних переговорів.
Ми нагадуємо, що міжнародне гуманітарне право забороняє створення судів виключно для військовополоненихРавіна Шамсадані
«Ми нагадуємо, що міжнародне гуманітарне право забороняє створення судів виключно для військовополонених і що умисне позбавлення військовополоненого права на справедливу та належну правову процедуру є воєнним злочином», – цитує Шамдасані агентство dpa. Вона нагадала, що, згідно з міжнародним правом, військовополонені не можуть бути засуджені за участь у воєнних діях. За словами Шамдасані, УВКПЛ запросило незалежний доступ до полонених.
За визнанням російських ЗМІ, Росія планує не один, а цілу низку аналогічних «судів»: «Напередодні в ДНР анонсували низку військових трибуналів над українськими бойовиками, що відбудуться до осені. Зокрема, першим буде Маріупольський трибунал. Там розглядатимуться злочини, скоєні у Волновасі. Завершальним етапом, як очікується, стане міжнародний суд. Підсудними на цих процесах стануть як бойовики радикальних націоналістичних угруповань «Азов» та «Айдар», так і військовослужбовці Збройних Сил України…».
У Москві, чого слід очікувати, логіку міжнародного права не визнають. «Обвинувачення з боку США на адресу РФ щодо проведення трибуналу над українськими військовими злочинцями в Маріуполі безпідставні», – повідомляє московське видання з посиланням на телеграм-канал посольства Росії у Вашингтоні.
У посольстві Росії явно не в ладах з реальними фактами, оскільки на тлі відомих фактів тортур військовополонених і навіть вбивства їх в Оленівці, заявляють, що «Росія повною мірою дотримується Женевських конвенцій і гарантує українським військовополоненим належні умови утримання». Вимогу дотримуватися міжнародного права в посольстві пов'язали з тим, що, мовляв, «у Сполучених Штатах побоюються оприлюднення фактів, що свідчать про нелюдські дії учасників «Азова». Щодо того, чи є такі факти і чому в США мають цього побоюватися, російським дипломатам нема чого сказати.
Костянтин Подоляк, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.