Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Російський глава Криму Сергій Аксьонов (за документами – Аксенов) стверджує, що на півострові розпочали зведення фортифікаційних споруд на кордоні… з Херсонською областю – тією самою Херсонською областю, яка, з погляду російського законодавства, є таким самим «суб'єктом федерації», як і сам Крим. Але, здається, навіть сам Аксьонов у це вже не вірить, оскільки запевняє, що окопи та рови на кордонах між двома «суб'єктами федерації» забезпечать кримчанам безпеку.
Російський губернатор Севастополя Михайло Развожаєв запевняє, що вдалося запобігти атаці безпілотників на Балаклавську ТЕС. Наскільки правдивою є інформація чиновника окупаційної адміністрації, ми не дізнаємося. Але очевидно одне – Розвожаєв почувається очільником прифронтової території та не збирається приховуватице від населення.
Коли Росія в 2014 році окупувала Крим, це відбувалося під гаслами «сакральності» та «безпеки». Нібито Крим – це така особлива територія, яка нібито «подарована» Україні колишнім першим секретарем ЦК КПРС Микитою Хрущовим, а насправді – невід'ємна частина «російської цивілізації», і тому має бути з Росією назавжди.
Але сумнівність цих тверджень була викрита самим Путіним, коли він ухвалив рішення ще й про анексію Херсонської, Донецької, Луганської та Запорізької областей України.
Виявилося, що «сакральна» територія – це просто територія, яку можуть захопити російські війська
Стало очевидним, що «сакральність» – лише жалюгідне виправдання. Тому що чотири українські регіони, які вирішили після фейкових «референдумів» вписати до російської конституції, ніхто нікому не «дарував». Виявилося, що «сакральна» територія – це просто територія, яку можуть захопити російські війська. І, певен, жодної особливої різниці між Кримом, Донбасом та півднем України немає і бути не може.
Думаю, якби українські війська не звільнили б територію Харківської області, то був би вигаданий ще один «суб'єкт федерації» і пропагандисти говорили б уже, щоправда, не про «сакральність», а про «безпеку» та «мирне життя».
Захоплення зовсім не обіцяє жодної безпеки – викрито ще один російський пропагандистський міф
Але, як бачимо, захоплення зовсім не обіцяє жодної безпеки – викрито ще один російський пропагандистський міф! До окупації Крим справді був мирним українським регіоном. Мирним українським курортним регіоном, до речі. У Криму всім були раді. На адміністративних кордонах Криму нікому й на думку не спадало рити окопи. Система протиповітряної оборони існувала, скоріше, як музейний атрибут, а не як інструмент для відбиття атак. Молодих кримчан ніхто не закликав до армії, щоб перетворити їх на «гарматне м'ясо» для задоволення амбіцій диктатора. Путівники по Криму видавалися різними мовами світу. Українська туристична група змінювала у Судацькій фортеці групу з Росії чи Польщі… Це й була безпека…
Окупація Криму принесла півострову війну та страх і стала першою сторінкою майбутньої війни проти всієї України. Крим, схоже, зовсім не був для Путіна «сакральним», і він зовсім не прагнув зробити його безпечним. Крим, упевнений, просто став першою жертвою відродженого російського мілітаризму.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
