Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Політична глухота російських кримських чиновників, їхнє небажання адекватно оцінювати ситуацію та марне прагнення «прогинати» історію під себе вражають. З одного боку, світ готує міжнародний суд для вищих чиновників Росії. Наприклад, в Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку поширюється проєкт резолюції щодо створення трибуналу на зразок Нюрнберзького для притягнення керівництва Росії до відповідальності за злочини агресії в Україні. Про це пише The Guardian. Посол США з питань кримінального правосуддя Бет ван Шаак розповіла, що США могли б розсекретити розвіддані, щоб допомогти ідентифікувати тих, хто «несе відповідальність за підготовку та ведення війни».
30 листопада президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що ЄК запропонувала створити спеціалізований суд для розслідування злочину агресії Росії проти України. Франція також розпочала роботу зі створення спецтрибуналу для розслідування злочинів РФ проти України.
Наприкінці листопада в Берліні міністри юстиції країн G7 зустрілися для обговорення розслідування воєнних злочинів російської армії в Україні. Однією з ключових тем стало створення трибуналу, який судитиме російського диктатора Володимира Путіна та його оточення, а також інших воєнних злочинців, які, за останніми даними, вчинили щонайменше 45 тисяч воєнних злочинів в Україні».
Михайло Подоляк закликав росіян забути про захоплення Бахмута Донецької області та «готуватися до Ялтинського трибуналу»
Наприкінці жовтня генпрокурор України Андрій Костін заявив, що від 10 до 16 країн підтримують створення спецтрибуналу для притягнення Росії до відповідальності за злочин агресії. І вже радник керівника Офісу президента України Михайло Подоляк закликав росіян забути про захоплення Бахмута Донецької області та «готуватися не до Ялти-2 – а до Ялтинського трибуналу».
А з іншого боку, в цей же час у Криму, наприкінці листопада – на початку грудня, відбувається так звана науково-практична конференція у рамках форуму «Нюрнберзький процес: історія та сучасність», доповіді на якій переповнені спотвореннями істини, вигадками та брехнею. Причому російська держава чомусь асоціюється з іміджем країн-переможців у Другій світовій війні, а Україна – з іміджем фашистської Німеччини. Навіщо?
Думаю, не стільки для самозаспокоєння, не стільки з бажання потішити себе позицією переможців періоду 1945 року, скільки для виховання російської молоді на фальшивих наративах про роль держав у нинішньому світі. Так, у 2021 році проводилося опитування SuperJob на замовлення проєкту РИА «Новости» «Нюрнберг. Початок миру». Він показав, що найгірше поінформована про Міжнародний військовий трибунал російська молодь.
Найбільшим фальсифікатором історії Нюрнберзького трибуналу виступає спікер кримського парламенту Володимир Константинов
За даними дослідження, майже половина опитаних віком від 18 до 24 років (46%) нічого не знають про Нюрнберзький процес, також не чули про це й респонденти від 25 до 34 років (31%). І чи варто дивуватися незнанню молоді, адже в Росії досі немає повної документації Нюрнберзького процесу: із 42 томів його офіційних протоколів російською мовою опубліковано лише 7, що відкриває величезний простір для фальсифікацій.
Найбільшим фальсифікатором історії Нюрнберзького трибуналу виступає спікер кримського парламенту Володимир Константинов. Він незмінно відносить себе до рятівників світу, переможців і суддів, судить праворуч і ліворуч, звинувачує без доказів, виносить безапеляційні вердикти на адресу світових політиків, ніби вже став нарівні з Черчиллем, Сталіним і Рузвельтом. Завершуючи свій виступ на конференції, він каже: «І якщо нам знову доведеться рятувати світ, ми це зробимо передусім для себе. Але тоді вже і Нюрнберг-2 ми маємо провести, як нам видається правильним. Виявити на ньому все, покарати всіх. І встановити у світі таку справедливість, щоб більше не доводилося його рятувати від себе». Як бачите, це риторика брехні та погрози, а не справедливого суду.
Іноді думаєш, на що розраховує Константинов, коли перекручує факти? Мабуть, у людей Росії відбили охоту шукати правду справжньої історії та привчили засвоювати брехню офіційної пропаганди. У виступі «суддя» Константинов привласнює ніби собі ініціативу проведення Нюрнберга: «Наша країна наполягла на тому, щоб палії війни постали перед судом міжнародного трибуналу, а наші тодішні західні союзники – змушені були на це погодитися, то вони злякалися…». Він звинувачує якихось «англосаксів», кажучи, що вони тільки випадково опинилися серед переможців і суддів, а не серед підсудних.
Насправді ідея суду запропонована народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим ще 1942 року, але не як суду народів-переможців, а лише як процес зі стягнення збитків від військових дій Німеччини. Згодом статут суду та всі його документи розроблялися в Лондоні. Причому американська історикиня Франсін Гірш у книзі «Радянський суд у Нюрнберзі. Нова історія Міжнародного військового трибуналу після Другої світової війни» пише, що СРСР не був готовий до проведення дійсного суду.
Москва прагнула відкласти початок трибуналу, а Руденко навіть зробив вигляд хворого, щоб вимагати відстроченняФрансін Гірш
Радянські юристи очікували, що це буде судилище на кшталт показових судів над «ворогами народу» в 1930-х або Харківського військового трибуналу над воєнними злочинцями у 1943 році (саме так, як бачимо, уявляє собі майбутній Нюрнберг-2 зараз і Константинов – авт.), де права підсудних повністю порушені. «Радянські прокурори не знали, як правильно вести перехресний допит, а нестача кваліфікованих перекладачів лише сповільнювала роботу. Насамкінець постійне очікування директив із Москви та присутність агентів СМЕРШ дратували не лише союзників, а й самих членів радянської делегації. Москва прагнула відкласти початок трибуналу, а Руденко навіть зробив вигляд хворого, щоб вимагати відстрочення, але американці з британцями, які були не менш шоковані радянськими звичаями, вирішили цього разу не йти на поступки», – зазначає дослідниця.
Константинов наразі голослівно стверджує, що поруч із гітлерівцями на лаві підсудних мають бути «англосакси», але замовчує, що набагато ближчими до ролі підсудних у Нюрнберзі були політики та військові СРСР. Західні юристи були обурені тим, що делегація СРСР замовчувала факт про пакт Молотова-Ріббентропа і про те, що СРСР з 1939 до середини 1941 був союзником Гітлера, брав участь у нападі на Польщу, тобто в розв'язанні Другої світової війни, а також тим, що вони намагалися перекласти відповідальність за розстріл польських офіцерів у Катині з себе на гітлерівців.
Рецензент книги Гірш пише, що «зрештою, для багатьох членів радянської делегації це була перша зустріч із Заходом, де гордість за перемогу та біль від втрат доповнилася ще розчаруванням у власній країні. Юні стенографістки й перекладачки вперше дізналися про поділ Польщі між нацистською Німеччиною та СРСР і можливу провину Радянського Союзу за Катинські розстріли», і Франсін Гірш «припускає, що не тільки вони, а й Руденко з'ясував усю правду вже під час процесу…».
У «суддів» та «обвинувачів», які так грізно виступають на кримських конференціях, усе більше шансів перетворитися на реальних підсудних у трибуналі
Подекуди здається, що Володимир Константинов взагалі втрачає здатність реально оцінювати факти. Він каже: «Нам теж слід зробити висновки з історичного досвіду… Цього разу з нею (фашистською гадиною – авт.) слід покінчити раз і назавжди. А для цього необхідно, щоби на новому Нюрнберзькому процесі на лавах підсудних вільних місць не було. Нехай буде менше обвинувачів, але нехай справедливий вирок спіткає всіх, хто вчинив чи спонсорував нові злочини проти людяності. Звісно, український нацистський режим має постати перед справедливим судом. Уже є символічні місця, де він може відбутися: Одеса, Слов'янськ, Маріуполь, Буча. На жаль, є підстави припускати, що список таких місць ще поповниться. Але головне – не місце, а сам факт торжества справедливості. Кати і терористи, які вісім років терзали Донбас, які чинили військові злочини, повинні отримати по заслугах…» Приблизно так хоробрилися росіяни і з приводу збитого лайнера МН-17. Проте суд у Гаазі відбувся і ще продовжиться.
Як знімки з Першої світової війни відлунюються у війні, яку розв'язала Росія проти України (фотосвідчення)
Тут додати нічого, крім того, що як докази на майбутньому процесі, крім свідчень, документів, будуть навіть космічні знімки, що показують, хто ж насправді «8 років терзав Донбас», руйнував житлові будинки мирних громадян та інфраструктуру в Слов'янську, Маріуполі, в Бучі, та ще в Ірпені, Бердянську, Мелітополі, Херсоні, Чернігові, Сумах, хто обстрілював ракетами Одесу, Київ, Харків, Миколаїв та інші українські міста. Тому в нинішніх «суддів» та «обвинувачів», які так грізно виступають на кримських конференціях, усе більше шансів перетворитися на реальних підсудних у трибуналі, який уже готується.
Костянтин Подоляк, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
