Як україномовна родина стала ворогами в Криму? Що означає втратити чоловіка на фронті? Волонтерка Юлія Гаврилюк розповіла про загибель свого чоловіка – майданівця, учасника АТО, оборонця України Володимира Гаврилюка. А також про нову справу, яка об'єднала людей для допомоги армії. І що таке реторти та чому на них такий попит у ЗСУ?
Після 24-го лютого 2022 року Степанівку на Вінниччині згуртував один волонтерський проєкт. У селі почали готувати для ЗСУ їжу й передавати її на фронт. Роботу «Степанівських бджілок», як вони себе назвали, організувала корінна кримчанка Юлія Гаврилюк.
Їжа, що рятує життя на передовій
ми переробили свиней 100 точно і тонн 8 курятиниЮлія Гаврилюк
«Були запити... Я бачила, що дівчата в селі намагалися передати якусь там консервацію, може, якусь тушонку. Я кажу – давайте організуємося. В якийсь певний день був запит, у мене друзі з Вінниці, які спитали: «Я знаю, що ви там щось можете зробити. Ну, так, треба тушонки, не вистачає хлопцям їжі». На ранок вже була безкоштовна свиня, грубо кажучи, і я об’єднала людей 30-ть певно», – розповідає волонтерка і засновниця ГО «Степанівські бджілки» Юлія Гаврилюк.
У закинутому приміщенні дитячого садка Юлія та її команда обладнали виробничий цех. На його стінах прапори, розписані словами подяки від елітних підрозділів ЗСУ.
«Ми можемо закупити вам свиню. Зробіть, будь ласка, на 56-у, чи на 57-му, чи 93-ю бригаду. От це був перший раз. І коли я замовила свиню і за неї гроші не взяли, і я зрозуміла, що тут, у селі, люди просто чудові. Просто багато хто недооцінював взагалі громаду. І за весь час, певно, свиней 30 безкоштовно нам дали. А взагалі ми переробили м'яса зі 100 свиней точно і тонн 8 курятини», – пригадує Юлія Гаврилюк.
Твій бізнес – наш бізнес. Ти маєш платити податок в РосіюЮлія Гаврилюк
Від військових волонтери достеменно знають, що потрібно на фронті. Серед запитів – реторти.
«Реторт-пакет. Фішка його в тому, що всередині є фольгований прошарок. Він не б’ється, він запаюється. Це не вакуум. Просто паяється і вариться в автоклаві. Тобто дотримується технологія приготування будь якої тушкованки. Але він неважкий, порційний і можна відкрити підігріти будь-де», – каже Юлія.
Їжа зі Степанівки, без перебільшення, рятує життя на передовій, – пояснює Юлія. Реторти користуються попитом серед розвідпідрозділів ЗСУ.
тут ми вдихнули якесь свіже повітря. Вільне повітряЮлія Гаврилюк
«Коли вони рятувалися, їх було п’ятеро, а пакетиків були три. Усього три пакетики в рюкзаку. І вони не могли дістатися до евакуації, і їм довелося 4 дні ділити ці 3 пакетики на п’ятьох, по-моєму. Вони по чайній ложці ділили там якось. І просто приїхали і передали подяку, що вони вижили тільки завдяки тому, що це було не скло, воно б побилося. Жерсть вони б не брали, бо воно важке і не завжди є можливість її відкрити. А це завжди зручно. Навіть підігріти можна і відкрити завжди», – розповідає Юлія Гаврилюк.
«Для нього найстрашніше бути в полоні»
Кримчанка переїхала до села на Вінниччині під час окупації півострова. 2013-го чоловік Юлії, Володимир, поїхав на Майдан, а 2014-го брав участь в АТО.
Крим.Реалії знімали про нього сюжет. Україномовна родина Гаврилюків стала ворогами у Криму.
«З’являлися вже оголошення: «Несогласные, звоните». І я розуміла рано чи пізно ми в тому списку опинимося. І син не знав, де тато. Заради безпеки нашої сім’ї. Він думав, що батько на будівництві квартир у Києві. І я наважуюся переїздити.
Бо до мене Росія прийшла і сказала: «Твій бізнес – наш бізнес. Ти маєш платити податок в Росію». Це була остання крапля, я взяла рюкзаки і ми виїхали з сином», – пригадує Юлія.
Ти не можеш на ногах стояти. Ти лежиш і ти просто рачки не можеш встатиЮлія Гаврилюк
У Криму залишилися батьки, друзі та успішний бізнес. Більшу частину життя Юлія прожила в Ялті, на Вінниччині довелося починати все з нуля. На новому місці її син випадково зрозумів, що історія про роботу батька на будівництві в Києві – неправда.
«Вже в перший чи другий день по телевізору показували тата на танку чи на бронемашині. І каже: «Мамо, я знав, що наш тато не будує квартири». Я кажу: «Тут тепер ти можеш говорити про це». І таке враження що тут ми вдихнули якесь свіже повітря. Вільне повітря. Це було дуже... Дуже відрізнялося це повітря», – каже Юлія Гаврилюк.
Після року служби на сході України Володимир повернувся до мирного життя. Працював у поліції Вінниці та далекобійником. Родина ремонтувала будинок у Степанівці, батьки Володимира з цього села. Але 24-те лютого 2022 року змінило все.
«Чоловік мій одразу пішов у військкомат. Він поставив фуру. І сказав: «Я приїду бо вдома все одно бронік. Ти ж знаєш, я не залишуся вдома», – пригадує Юлія.
хоча б його не катували, бо він для них такий ласий шматочокЮлія Гаврилюк
У грудні 2022-го Володимира Гаврилюка не стало. Він загинув у боях за Бахмут. Незадовго до відпустки. Володимир планував приїхати додому, обіцяв дочці побути з нею на Різдво.
«Я думала, що я в принципі сильна жінка. Але я відчула вперше в житті, що таке валідол, що таке корвалол. Все одночасно тобі крапають, ллють, а ти просто тримаєшся за підлогу і думаєш, хоч би це було не зі мною. Це, насправді, дуже складно. Таке враження, що гравітація працює так. Ти не можеш на ногах стояти. Ти лежиш, і ти просто навіть рачки не можеш встати», – згадує Юлія.
Щоб дізнатися як загинув чоловік Юлія провела власне розслідування. Дізналася, що під час бою Володимир до останнього залишався на позиції. Іншим наказав відступити та коригувати вогонь артилерії.
Володимир вижив у тому бою, але потрапив у полон.
Повернутися я вже не готоваЮлія Гаврилюк
«Як виявилося, він був у полоні. Розумію, якщо він у полоні, хоча б його не катували, бо він для них такий ласий шматочок такий, він УБДшник. Я знаю, як йому було важко. Для нього найстрашніше бути в полоні. Наскільки я знаю, для нього це було найстрашніший сон. І він знає, як катували його знайомих. Це він все не на слуху знає», – каже Юлія Гаврилюк.
«Мене вже в Криму нічого не тримає»
Тіло Володимира віддали Юлії за «Програмою обміну тілами». Зателефонували з моргу.
На той момент Юлія шукала чоловіка понад два тижні, вірила, що він живий. Триматися допомагає віра в Бога, друзі-волонтери, знайомі військові та її дітище «Степанівські бджілки», – каже Юлія.
На Великдень бійців балували особливою стравою.
«Ми їм на Великдень шурпу зробили з баранини. То вони дякували. Ну, і голубці так само. В принципі вигадуємо, що можемо. Щоб так як вдома було. Вони показували, навіть знімали, висилали нам, як вони ставлять, розігрівають. Показували. В кружці», – розповідає волонтер Лариса, яка працює на кухні.
Мені казали: «Да, ти звісно, хороший хлопець, але, на жаль, хохол»Володимир Гаврилюк
«Вони просто хлопці за рік тієї тушонки, тієї каші з м’ясом набачилися, наїлися. А коли вони голубчики отримують, шурпу. «Боже, ми думали, що здивувати нас важко, але ваша шурпа, дівчата, з баранини це було щось. Я як вдома побував». Або це макарони по-флотськи, печеня. Тобто всі продукти такі як ми вдома готуємо. Ми фасуємо в пакети, там 400 грамів в середньому порція», – каже Юлія Гаврилюк.
Своє майбутнє Юлія Гаврилюк пов'язує зі Степанівкою та своїм волонтерським проєктом.
До Криму, де народилась і виросла, після деокупації півострова повертатися не планує. Каже, майже не залишилося людей, з якими могла б спілкуватися.
«Якщо взяти досвід мій вже тут дев’ятирічний, то в мене тут вже більше друзів і комфортніше мені тут жити. В принципі, мене вже в Криму нічого не тримає. Моя сім’я тут, мої друзі тут, моє бачення для розвитку України тут. Звісно я не проти поїхати в Крим до батьків, на море, але повернутися я вже не готова», – пояснює Юлія.
Такої ж думки був і Володимир Гаврилюк. Він мешкав у Криму з 2000-го. Але повертатися не хотів.
«Мені казали: «Так, ти, звісно, хороший хлопець, але, на жаль, хохол». І для мене це було образливо. Я ж таким народився і я ж не обирав, мене навчали так», – казав в інтерв'ю Крим.Реалії у 2018-му Володимир Гаврилюк.
У Юлії є улюблені місця у Криму. Рідні для неї. І пов'язані з її чоловіком Володимиром.
«Ялта і Петрівка – село моє рідне. Це, якщо подивитися на карту, рівно посередині Криму. Гаспра – це смт біля Ялти і, ну хіба, що гора Ведмідь і гора Кішка, де мій чоловік освідчувався мені», – пояснює Юлія.
Влада Степанівки не проти, щоб у селі з'явилася вулиця імені Володимира Гаврилюка. Рішення про перейменування вже ухвалено.
Володимир Гаврилюк першим зі Степанівки добровільно пішов захищати Україну 24-го лютого.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
