Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Нинішню геополітичну ситуацію президент Росії Володимир Путін серйозно програє – цей очевидний висновок кримські політики розуміють, але ретельно його маскують войовничою риторикою. Програє тому, що висунути ультиматум заходу – це, можливо, виглядає дуже сміливо, але ще не означає виграш у ситуації на «геополітичній шахівниці». Поготів, що в душі і в Криму багато хто впевнений, що ні США, ні Захід путінським ультиматумом аж ніяк не налякані, і з великою ймовірністю Володимир Путін у новому році отримає переговори вже 11 та 12 січня, але не більше.
Саме переговори й сформулюють негативну відповідь на всі його ультиматуми. Просто у перші тижні нового року на хід Путіна гіперзвуковою ракетою та загрозою Україні захід готує «хід конем», який тільки зміцнить цугцванг, до якого Володимир Путін загнав сам себе порушенням міжнародного права в Криму та на Донбасі. Коректного виходу для Кремля немає. Водночас російський ультиматум викликав рішучість США та Заходу для запровадження «пекельних санкцій», які не можуть не призвести до мату російському королю.
Адже на Заході чудово розуміють, що коли Кремль говорить про безпеку Росії, то він має на увазі не власне безпеку країни, оскільки загроз для неї немає, а сподівається на визнання світом права Кремля вести агресивну гібридну війну проти України та інших сусідів Росії на пострадянському просторі під кодовою назвою «Ялта-2». Але час подібних переділів світу вже минув, світова геополітика у ХХІ столітті будується на інших, більш цивілізованих засадах. Саме цю закономірність Кремль не хоче визнавати.
Спікер російського кримського парламенту Володимир Константинов, очевидно, конспектував пресконференцію Володимира Путіна і задля економії часу віддав конспект журналістам, які його й опублікували. На його думку, «геополітичні канікули для заходу закінчилися», і він змушений реагувати на ультиматум Кремля.
«Відповідаючи на запитання британського журналіста, – пише Константинов, – про гарантії ненападу на Україну наш президент точно і жорстко зазначив, що нікому не дозволить «переводити стрілки». Це ми чекаємо гарантій від Заходу, якому нічого не винні, навіть борги СРСР та царської Росії сплатили. А Захід нам дуже багато заборгував за останні 30 років. Тому нехай не пересмикують, а звикають зважати на інтереси Росії…» При цьому він зазначає, що «зміст відповіді та її тон – найкраща демонстрація того, що Росія повернулася у світовий порядок денний. Повернулась як велика держава. І всіх змусить із цим рахуватися. Такий стиль нашої політики спричинений реальною загрозою подальшого наповзання Заходу на наші рубежі. І якщо цього не зупинити, Росія багато що, якщо не все, втратить...»
Якщо запитати в автора – що «все» Росія втратить, відповідь буде незрозумілою
Якщо запитати в автора – що «все» Росія втратить, відповідь буде незрозумілою – тому, що ні території, ні ресурсів, ні населенню Росії загроз немає. Автор має на увазі ту єдину перспективу, що Кремль може втратити нагоду вести імперську політику. Так не слід забувати, що Росія втратила цю перспективу ще 12 червня 1990 року, коли ухвалила акт про політичний суверенітет, першою вийшла з СРСР, і відмовилася від імперської політики. Але це Єльцинська Росія, а зараз Кремль просто намагається повернути втрачені можливості. Але час минув, світ кардинально змінився, його треба не повертати назад, а наздоганяти.
«Ситуація є критичною, але зовсім не безнадійною. Головне – зберегти і витримати такий же жорсткий, наступальний і вимогливий тон у спілкуванні з «нашими партнерами», якщо вони більш ввічливе ставлення вважають слабкістю. Нехай звикають знову зважати на присутність Росії на світовій арені, закінчилися їхні геополітичні канікули», – пише Константинов.
Ну, по-перше, автор помиляється, коли думає, що зміст спічу, а головне його недипломатичний тон – це діалог із заходом. Цей «жорсткий, наступальний та вимогливий» недипломатичний тон президента адресований журналісту. З президентом США Джозефом Байденом, як ми бачили нещодавно, Володимир Путін говорить зовсім інакше, без імперської сміливості. А з журналістом, виходить, можна?
З іншого боку, ніхто не ставить під сумнів, що США є провідною світовою країною, але при цьому чи хтось бачив, щоб політики США в такому тоні розмовляли не те що з політиками, але навіть з журналістами?
Нагадаємо також, що з ініціативи спікера був час, коли у Криму спеціальна комісія рахувала «борги» Криму з боку України і вийшла на якусь велику суму в мільярдах, яка зараз кудись зникла і про яку вже й не згадують. Якесь нездорове бажання оголосити всіх своїми боржниками. Схоже, у Криму незабаром почнуть підраховувати і «борги Заходу», хоча важко уявити, що саме Крим може включити туди. Сама Росія, як відомо, не зовсім розрахувалася навіть за лендліз, не те, що з боргами СРСР, тим більше за борги царської Росії, від яких більшовики, як відомо, відмовилися.
По-друге, на його думку, виходить, що Росії дала можливість «повернутися у світовий порядок денний» ніяк не зміна якості її самої, не важливість для світу порушених нею проблем, а «наповзання Заходу на наші рубежі», що спонтанно трактується як загроза. При цьому реальне силове відторгнення Криму, скупчення військ біля кордонів України, Росія не вважає своєю загрозою для інших. Кремль постійно розраховує «підлітний час», забуваючи, що захід може порахувати і підлітний час її «Іскандерів», встановлених у Криму та під Калінінградом.
Та й «наповзання» – неправильний термін. Російським кордонам ніщо не загрожує, звичайно, крім Криму, який вона має повернути за належністю. І чим більше Росія з цим упиратиметься – тим впевненіше в цей порядок денний заноситимуться питання про Курильські острови, Південну Осетію та Абхазію, Придністров'я. Росія терміном «наповзання» позначає рішення навколишніх країн вступати чи не вступати до НАТО. Але це внутрішня справа самих цих країн, у тому числі й України, і запитувати у Росії дозволи тут навряд чи хтось буде.
Та й саме собою міфічне «наповзання», очевидно, не турбує Кремль. Його цікавить лише одне, щоб Україну не прийняли до НАТО, бо після цього вона стане недосяжною ні для російської експансії, ні для російської зброї. А Росія без України вже не імперія, але все ще дуже хоче нею бути. Тому ультиматум Володимира Путіна – це не питання безпеки Росії, це питання подальшого збереження російської імперськості стосовно країн-сусідів. Тільки от заважає ХХІ століття і міжнародне право.
З певного моменту Кремль у міжнародній політиці зробив ставку на погрози та залякування. Константинов також йде цим шляхом. «М'яч на боці Заходу. Якщо він з усім цим погодиться, мир і порядок в Україні буде відновлено швидко і безболісно. Якщо ні – Росія реалізовуватиме намічену програму сама. І реалізує обов’язково», пише він. Цю «програму» розшифрував лідер партії ЛДПР Володимир Жириновський, який заявив в ефірі «Комсомольськой правды»: «Повністю звільнити Україну і там поставити всюди свою владу. України не повинно бути. Вони як губернії вступають до складу Росії».
Він додав, що після цього там не буде «ні бойовиків, ні нациків, ні антиросії», а також знову відкриються російські школи. 19 грудня Жириновський закликав використовувати проти України військову силу, якщо країна не виконуватиме вимог Москви щодо «червоних ліній» та безпеки. За словами Жириновського, головний «ультиматум» Москви – щоб різні політичні сили перестали чіпати Київ і щоб вона ніколи не стала членом НАТО. Ось і Константинов висловлює впевненість, що цю програму реалізує обов'язково. Воно й зрозуміло – в Україні за Константиновим висять кілька кримінальних справ щодо корупції, створення незаконних органів влади, за зраду Батьківщини, тому йому й віриться, що «України в тому вигляді вже немає». Не сперечаємось, Україна існує вже в новому вигляді, і це загрожує спікеру, тому він так і переймається долею своєї колишньої батьківщини.
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
