СЕВАСТОПОЛЬ – За кілька місяців після початку повномасштабного вторгнення армії Росії в Україну низка російських чиновників із Криму та Севастополя вирушила працювати в окупаційні адміністрації на захоплених українських територіях. Серед них є як топ-керівники рівня заступників губернатора, так і апаратники та депутати з нижчої ланки.
9 січня російський губернатор Севастополя Михайло Развожаєв повідомив, що його заступник Сергій Толмачов відбуває на нову посаду до російської окупаційної адміністрації Запорізької області. «Сергій Олександрович прийняв пропозицію стати першим заступником очільника Запорізької області», – сказав Развожаєв, маючи на увазі главу окупаційної адміністрації Євгена Балицького.
Сергій Толмачов – земляк Розвожаєва, вони разом працювали раніше у Красноярську. За освітою Толмачов – космофізик, але за фахом не працював жодного дня, зайнявся після вишу політикою: проводив політичні кампанії та брав участь у виборах, ставши в регіоні відомим політтехнологом. Був депутатом Законодавчих зборів Красноярського краю, коли Розвожаєв покликав його у свою команду. У листопаді 2020 Толмачов був призначений радником губернатора Севастополя, а з грудня 2021 став в.о. віцегубернатора міста.
Наразі Толмачова «покликали», за словами Развожаєва, попрацювати в окупованій російською армією частині Запорізької області України. І відмовитися він, зважаючи на все, не може, хоча чудово розуміє, наскільки небезпечна така робота – партизани на окупованих територіях України відкрили справжнє полювання на місцевих колаборантів та надісланих із Росії чиновників.
10 січня Толмачов повідомив ТАСС, що займатиметься «формуванням органів влади в новому регіоні». «Питання [куруватиму] політичні, інформаційні за профілем, за яким я працював заступником губернатора Севастополя, працюватиму в Запорізькій області», – сказав Толмачов, додавши, що зараз «стоїть завдання повного формування всіх органів влади, тобто депутатів усіх рівнів, закзборів».
Тепер, ймовірно, Толмачову доведеться пересуватися окупованими територіями не інакше, ніж у броньованому автомобілі, а робочий кабінет мати в захищеному бомбосховищі. Хоча, як відомо, броньований автомобіль не допоміг Кирилу Стремоусову, а особиста охорона не врятувала Володимира Сальда від отруєння невідомою речовиною. Втім, цілком можливо, що Толмачов, як і згадані колаборанти, керуватиме процесами на відстані, сидячи у Криму.
А кого ще з кримських і севастопольських чиновників відправили на роботу у так званих органах влади на окупованих українських територіях?
«Запорізький десант»
Одним із перших, ще торік у липні, обійняв посаду в окупаційній адміністрації Запорізької області ексдепутат Держдуми від Криму Андрій Козенко – він найбільш статусний із кримського десанту. Як повідомлялося, Козенко уповноважений російською стороною відповідати за «економічну інтеграцію» української області.
Проросійська діяльність у Криму та зв'язки з Партією регіонів дозволили Андрію Козенку в 2006 році стати наймолодшим депутатом кримського парламенту. На той момент йому було 24 роки. Тоді він після випуску з університету очолював підприємство «Російський дім» («Русский дом»), через яке Москвою фінансувалася діяльність громадської організації «Російська громада Криму» («Русская община Крыма»).
2009 року Козенко отримав посаду заступника міністра праці та соціальної політики АРК. Тобто він перебував на держслужбі України, а служив одночасно російським силам.
Взимку 2013-2014 років, коли в Україні відбувались протестні акції Євромайдану, Козенко керував виконкомом «Російської громади Криму» і був заступником голови партії «Русское единство» нинішнього російського очільника Криму Сергія Аксьонова (за документами – Аксенова) (ця партія заборонена в Україні в 2014 році – КР). також координував її молодіжне крило. Брав активну участь у русі проти Євромайдану, який підтримувався і фінансувався тодішньою партією влади – Партією регіонів. Брав активну участь в анексії Криму, за що отримав російську медаль.
Через пів року про діяльність Андрія Козенка в окупаційній адміністрації нічого не відомо, остання новина про нього – призначення на посаду.
У липні також відбув у Запорізьку область севастополець Антон Тицький. Повідомлялося, що він очолить «міністерство з молодіжної політики Запорізької області», розповіли у пресслужбі Федерального агентства у справах молоді (Росмолодь), де Тицький обіймав посаду радника керівника, курирував реалізацію молодіжних проєктів, а також екологічну освіту та волонтерство серед молоді.
До свого переходу в Росмолодь Антон Тицький займався громадською діяльністю: 2011 року створив «Російський молодіжний рух», 2014 року після анексії півострова Росією став одним із засновників ОНФ у Севастополі. 2016 року у віці 26 років очолив центральний район Севастополя, був на цій посаді до вересня 2019 року.
Зміщенню з посади Антона Тицького передувало його виключення з міського передвиборчого списку «Единой России» – через претензії прокуратури.
У грудні стало відомо, що голова ради севастопольського села Тернівка Володимир Прокопенко стане чиновником в окупаційній адміністрації Запорізької області. 33-річний Прокопенко керував Тернівським муніципальним округом із 2016 року.
Володимир Прокопенко народився у селі Плодове Бахчисарайського району, у 2011 році закінчив Севастопольську філію Московської академії праці та соціальних відносин, працював помічником юриста ПАТ «УкрСіббанк», юрисконсультом у ТОВ «Джі Пі Нова». До анексії Криму в політичній діяльності не брав участь.
Також у грудні екскерівника Корпорації розвитку Криму Дмитра Ворону призначили сенатором від Запорізької області. Відповідний указ підписав очільник окупованої частини Запорізької області Євген Балицький.
Дмитро Ворона з жовтня 2020 року до лютого 2022-го очолював Корпорацію розвитку Криму, а потім став радником російського глави республіки Сергія Аксьонова.
Раніше Ворона був одним із наймолодших держчиновників України – вже у 26 років він обійняв посаду заступника міністра охорони навколишнього середовища. У 2010 та 2011 роках Ворону призначали на посаду заступника міністра внутрішніх справ, а пізніше – заступника міністра юстиції. Довелося йому і самостійно очолювати структури – Державну міграційну службу та Державну реєстраційну службу України.
Після анексії Криму Дмитро Ворона на три роки пішов у тінь, але потім несподівано з'явився на посаді радника Аксьонова і згодом очолив фонд Ялтинського міжнародного економічного форуму.
Дмитро Ворона – уродженець Донецька, закінчив Донецький університет, здобувши вищу юридичну освіту. Обіймав посаду помічника Червоногвардійського районного суду Макіївки, у 2005 році став уповноваженим Партії регіонів у загальнодержавному виборчому окрузі, а після перемоги партії на виборах був у 2006 році призначений заступником міністра охорони навколишнього природного середовища України.
З 2014 року Ворона постійно жив у Криму, але, вже ставши кримським чиновником, його критикували за публікацію в соціальних мережах повідомлень, які тлумачилися як засудження анексії Криму Росією та підтримка України у війні на Донбасі. Тим не менш, він мав підтримку Аксьонова та колишнього нардепа Олега Царьова, який також живе в Криму.
Є серед севастопольських чиновників і ті, кого не призначили на посаду на окупованих територіях, але вони стали «кураторами підшефних територій». Так, раніше губернатор Развожаєв оголосив, що Севастополь бере шефство над Мелітополем і Мелітопольським районом.
Тому в серпні керівник департаменту капітального будівництва Іларіон Гапіцонов пішов зі своєї посади і став помічником губернатора Севастополя на курованих ним окупованих РФ територіях Мелітопольського району Запорізької області та Старобільського району Луганської області.
Напередодні цього призначення Гапіцонов, а також директор департаменту міського господарства Севастополя Євген Горлов і директор департаменту транспорту Павло Ієно вирушили до Мелітополя, щоб «допомогти місцевим колегам із підготовкою міста до опалювального сезону».
Коментарі під статтею на сайті Forpost рясніли такими фразами як: «Помічнички. Мабуть, поради роздаватимуть. Тут двадцять дворів відремонтувати 9 місяців не можуть, тепер поїхали допомагати Мелітополю. Ех!»; «Ну, просто смішно дивитися на цей десант. Робітнички… Вирішують вони… У Севастополі бардак, поїхали вони вчити інших» чи «Бідний Мелітополь...».
Призначенці до Херсонщини та Луганщини
Набагато менше чиновників із півострова вирушили працювати до окупаційних адміністрацій Херсонської та Луганської областей.
Так, до Херсонщини керувати освітою (тобто переведенням місцевих дітей з українських навчальних програм на російські) приїхав Михайло Родиков. Раніше він з 2015 до 2018 року був головою департаменту освіти Севастополя, а останнім часом працював у містечку Кашира Московської області.
Родиков три роки керував департаментом освіти і науки Севастополя й відзначився тим, що при ньому повернулися побори до дитячих садків, а зі шкіл через низькі зарплати та адміністративний тиск почали масово звільнятися педагоги. Родиков подав у відставку влітку 2018 року, коли у двох великих дитячих таборах Севастополя – «Чайка» і «Ласпі» – сталося масове отруєння дітей.
Ще одним призначенцем на окуповані території став Іван Кусов – колишній віцегубернатор Севастополя та проректор місцевого університету «зі стратегічних комунікацій» (тобто ні з чого). Кусов призначений міністром освіти та поїхав керувати школами окупованої Луганщини. Про своє призначення він повідомив ефектніше за інших колег – на зустрічі випускників «Лідерів Росії», в якій брав участь Володимир Путін. Там Кусов заявив, що «вже завтра відбуває до Луганська». У відповідь Путін гарантував, що «Росія допоможе» місцевим талантам, яких там багато.
Під час перебування на посадах у Севастополі Кусов нічим не запам'ятався, окрім гучних та інколи смішних заяв. Так, у березні 2019 року він запропонував проводити театральні вистави у парках. На цей абсурд головний режисер севастопольського академічного російського драматичного театру імені Лавреньова Григорій Ліфанов запропонував організувати виступи на морських просторах. «Я виходжу з ініціативою зробити Чорне море внутрішньою територією театру імені Луначарського, тому що у нас поряд немає парку, але є певна територія, на яку ми претендуємо, і хотілося б її окультурити якимось чином», – зауважив Ліфанов.
Також Іван Кусов висував ініціативу розмовляти із жителями міста за чашкою чаю про проблеми соціальної сфери Севастополя. Він наголосив, що його ініціатива – воля випадку. «Мені подарували на день народження набір підсклянників. Подумав, що не пропадати ж добру. І вирішив через соціальні мережі запросити севастопольців для розмов», – пояснив Кусов.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
