Росіяни в «Аду». Як вдалося зберегти південь під контролем України у 2014 році?

Україна могла втратити південь у 2014 році? У березні, після окупації Криму, російські війська зайшли вглиб Херсонської області на 8 кілометрів і про цей епізод відомо небагато. Тоді росіяни захопили частину Арабатської Стрілки, там ситуація була найбільш напруженою, висадились на півострові Ад та закріпились на Чонгарському півострові – це все південні райони Херсонщини. Як брали Стрілкове? І чому, зрештою, відступили? Крим.Реалії знайшли українського полковника, який у 2014 році, щоб не допустити просування росіян уперед, вів переговори з ними з гранатою в кишені.

Арабатська Стрілка

15 березня 2014 року на Арабатській Стрілці у селі Стрілкове висадились понад 40 російських десантників. Начебто, для охорони газорозподільної станції. Відрізаною від материкової України залишилась південна частина Стрілки з базою відпочинку «Валок». На північ був відкритий шлях на районний центр Херсонської області Генічеськ.

«З екіпірування службовців було видно, що тут перебували спецпризначенці. Бо було важке озброєння, важка техніка. Бачили й багато капонірів під важку техніку. Це і танки були, це і «Гради» були», – згадує Еміль Асанов, у 2014 році інспектор прикордонної служби Генічеська.

«15 березня це були сили спеціальних операцій, десь за день вони провели ротацію, увійшли підрозділи десантно-штурмових військ, повітряного десанту, можливо, і чеченської національності. Було чути їхні перемовини», – розповідає Сергій Куз, у 2014 році командир 1-го аеромобільно-десантного батальйону 79-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ.

Підрозділ Куза прибув на Арабатську Стрілку, щоб допомогти прикордонникам зупинити просування російських військових углиб Херсонської області.

«Були долі секунди до застосування зброї. Але максимально зручної позиції для ураження у нас на той час не було», – переконує Сергій Куз.

Український офіцер провів переговори з російськими військовими і переконав їх, що у нього чисельна перевага в особовому складі. Хоча це було не так.

«Всі перемовини здійснювались з ними з гранатою в кишені. Тому що розглянути, як дії можуть розвиватися на той період, мені було невідомо», – каже Сергій Куз.

Російські військові далі не пішли. До Стрілкового перекинули більше українських десантників. Зусиллями місцевих жителів і волонтерів звели протитанковий рів та інші укріплення на Арабатській стрілці.

«Все населення допомагало. І обіди возили. Ну, дійсно, народ був згуртований. Якось всі переживали, щоб не допустити ніякої агресії. Наших українських солдатів підтримували всім, чим могли. Я тоді допоміг, у мене була заскладована машина блоків залізобетонних, я саме на цей пост передав, щоб правильно побудувати ту оборону», – пригадує Юрій Пуделко, який у березні 2014 року був бізнесменом, а тепер він староста Стрілкового.

«Люди проросійські тут, деякі мало не з хлібом сіллю зустрічали. Тут, напевно, покоління мають змінитися, щоб, нарешті, зрозуміли. Я кажу, ви хоча б по своїй вигоді подивіться. Всі комунікації йдуть з Генічеська, електрика, дорога, все йде з Генічеська», – каже власник міні-пансіонату на Арабатській стрілці Андрій.

«Тоді можна було повірити, що завтра тут будуть російські війська. До того ж поруч. Тому хтось готував російський прапор, а хтось просто у напруженні очікував, як далі розгортатимуться події», – каже народний обранець п’яти скликань Генічеської РДА Валерій Семенов

У Стрілковому на Арабатській стрілці російські десантники перебували 9 місяців. Пішли, вночі, непомітно, так як і прийшли, розповідають жителі Арабатки.

Півострів Ад

Півострів Ад розташований на адмінмежі з Кримом, поруч відстійники заводу «Кримський титан». Менше ніж за 5 кілометрів село Першокостянтинівка. До окупованого Армянська звідси менше від 15 кілометрів. Російські військові прибули в Ад наприкінці лютого 2014 року, ще раніше, ніж на Арабатську Стрілку.

«Вони в'їхали й там біля мосту стояли і в нас тут в селі каталися. А тоді через деякий час зникли і ось там врилися вже. І вже сиділи там», – згадує житель Першокостянтинівки Іван.

Як і на Арабатці, в Аду російські військові нашвидкуруч викопали окопи, побудували укріплення і капоніри для важкої техніки. Скільки саме військових було перекинуто на півострів у Херсонській області, невідомо. Але Іван і односельці нарахували щонайменше 9 БТРів бачили артилерійську установку та зенітно-ракетний комплекс.

– Вони хотіли з Аду проскочити сюди (в Першокостянтинівку), але в них не вийшло.

–Була спроба сюди пройти?

– Так, так, так. Вони тут потопили їх. Установку вони тут добре і «беху» (БМП – бойова машина піхоти).

– А яка установка? Ракетно-зенітна?

– Так, так, так.

Щоб зупинити просування російських військових у Херсонську область в район Першокостянтинівки, спочатку спорядили 80-у десантну бригаду зі Львова. Потім на ротацію зайшла одна з найбоєздатніших бригад у 2014 році – 30-а десантна бригада з Новоград-Волинського. Росіяни покинули півострів Ад лише у грудні 2014-го, напередодні нового року, розповідають жителі Першокостянтинівки.

Чонгарський півострів

Чонгарський півострів у Херсонській області межує з окупованим Кримом. До залізничної станції Новоолексіївка трохи більше від 20 кілометрів, і 60 кілометрів до окупованого Джанкоя.

Навесні 2014 року російські ЗМІ показували, що блокпост на Чонгарі організували бійці «Беркута». Але розвідники Сергія Куза з 79-ї бригади доповідали і про російських кадрових військових.

«Інформацію, яку ми відкрили від наших офіцерів оперативної групи, що вже є посилення – озброєння БТР-80 РФ, також були броньовані автомобілі типу «Тигр». Це були професійні підрозділи, скоріше за все, це були військовослужбовці за контрактом», – каже Сергій Куз.

Своєю чергою, українські десантники з 79-ї бригади закріпились на Чонгарі, поблизу села Салькове, і встановили там блокпост. Це дозволило б зупинити просування противника на межі Чонгарського півострова й не дати вийти російським військовим на Новоолексіївку.

«Отримав завдання в складі тактичної групи мого батальйону вийти до населеного пункту Чонгар. Здійснити контроль району, виставити необхідні, за можливістю, блокпости, здійснювати патрулювання і не допустити просування в напрямку Херсонської області можливих збройних формувань РФ», – згадує Куз.

14 березня 2014 року Сергій Куз вступив у переговори з росіянами на Чонгарі. Але йшлося не про відступ противника, а про обмін військовополоненими. Трьох українських військових обміняли на одного російського.

«З нашого боку це були 3 військовослужбовці, наскільки мене зорієнтували, з 73-го Центру. А з боку РФ ми затримали на той час, це був військовий підрозділів РФ чеченської національності», – пригадує Сергій Куз.

Жодних зіткнень на Чонгарі у 2014 році не відбувалося. Але, на відміну, від Арабатської Стрілки та півострова Ад, російські військові звідти не відійшли. Донині на Чонгарі контрольний пункт пропуску на адмінмежі з окупованим Кримом.

Що планували росіяни у березні 2014-го?

«Але це дійсно питання: «А чому? Чому, здавалось би?». Чи вони залізли туди, де вже була межа стара між Кримською і Херсонською областями. Можливо, щоб потім не говорили: «Вы ж не только Крым заняли, а заняли часть территории Украины». Можливо, але реальної причини я не знаю», – припускав в ексклюзивному інтерв’ю Крим.Реалії у червні 2021 року експрем'єр України і колишній голова Служби безпеки України Євген Марчук.

«Ми планували ще завести техніку 95ої бригади через Арабатську Стрілку. Там не було нікого з боку Криму. Вона була вільна для проходу. Там на другий день з'явився блокпост посилений. Саме в основі Арабатської Стрілки з боку Криму. Тобто нам заблокували вже це. Отака реакція була російської сторони на наші дії», – вважає Віктор Муженко, у 2014 році заступник начальника Генштабу ЗСУ.

«У них був чітко відпрацьований план, за яким вони діяли. Можливо, на якомусь етапі вони проводили просто демонстраційні дії. Можливо вони використовували можливість захопити якісь ключові об'єкти, ключові об'єкти інфраструктури. Зрозуміло, що вони отримали те, що вони зараз поки контролюють український Крим. Тому головне завдання було направлене в цьому напрямку», – каже Сергій Куз.

«За моїми спостереженнями Путін давав наказ під час спротиву, за умови першого спротиву, не йти, зупинятися. От на великий подив, саме на момент кінця лютого 2014 року, якби я був на місці стратега військового, та навіть того ж Путіна, який хизується, що він великий КГБіст, ну це найідеальніший був момент для захоплення території», – зауважує Сергій Сєріков, очевидець подій на Арабатській стрілці 15 березні 2014 року, волонтер і журналіст тижневика «Миг» (Запоріжжя).

Наступного дня після висадки російських військових на Арабатській стрілці, а також після їхньої появи на Чонгарі та півострові Ад, в Криму відбувся так званий «референдум», який не визнав світ. Під дулами російських автоматів, Крим перейшов під контроль Кремля.