На уроці літературного читання в селі Дачне (Судак) учням четвертого класу дали завдання підготувати проєкт на тему «Наші захисники», присвячений 9 травня. «Дочка нас з дружиною, так скажемо, мучила. Тому що задали підготувати розповідь про дідусів і бабусь, які воювали на фронті. Дружина допомогла їй, і ми спокійно забули про це», ‒ згадує батько однієї з учениць, Саміри Алієвої, Ульві. Через декілька днів дівчинка захистила свій проєкт. Однак коментарі вчительки після її розповіді викликали хвилю обговорень. Крим.Реалії повністю публікують розповідь дівчинки. Історія її родини ‒ це історія про втрати й повернення. І про те, як з покоління в покоління на кримських татарах залишається тавро «зрадників».
«Мою прабабусю звали Саліха. Народилася вона у 1908 році в селі К'оз, сьогодні Сонячна Долина. Вона жила в хорошій сім'ї, її добре виховали. Вийшла заміж, і коли була війна, її чоловік пішов на фронт. Повернувся він пораненим у плече. Коли їх депортували з усім кримськотатарським народом, вони приїхали в Узбекистан, мій дідусь не вижив ‒ він помер, не витримавши всіх переїздів. Вона залишилася сама з п'ятьма дітьми. Жила вона в старому корівнику. Вони як могли заробляли. Приїхали вони назад у 1990 році. Тоді у неї було п'ятеро дітей, двадцять онуків і п'ятдесят правнуків. Дожила вона до глибокої старості в оточенні дітей та онуків. А померла у 98 років».
Вчителька Олена Руденко сказала на весь клас, що кримськотатарський народ вислали через те, що вони були зрадникамиУльві Алієв
Цю розповідь про своїх прабабусю та прадіда підготувала учениця четвертого класу Саміра Алієва. Дівчинка навчається у школі в селі Дачне (Судак). У середині розповіді, коли Саміра заговорила про депортацію кримськотатарського народу з Криму в 1944 році, вчителька Олена Руденко перервала школярку й пообіцяла після закінчення її розповіді пояснити, за що кримських татар депортували з півострова. Батько Саміри, Ульві Алієв, добре пам'ятає той день: дочка прийшла зі школи, після чого сім'ї потрібно було терміново їхати в поліклініку на прийом. Дорогою до лікаря в нього задзвонив телефон: «Мені телефонував близький знайомий, дочка якого навчається з моєю дочкою. І запитав, чи розповіла мені вже Саміра про якийсь інцидент, що стався у школі. Через те, що ми поспішали, дочка не встигла пояснити, що після того, як вона розповіла свою історію на уроці, вчителька Олена Руденко сказала на весь клас, що кримськотатарський народ вислали через те, що вони були зрадниками. За версією вчительки, під час війни кримські татари допомагали німцям окупувати Крим. Саме це й стало причиною депортації».
Прадід Саміри, Ганій Алієв, був поранений поблизу Феодосії біля села Владиславівка. Їхня військова частина була розбита у 1942 році, він декілька ночей діставався до свого рідного села Сонячна Долина. Чоловік отримав поранення в плече розривним патроном. За словами прабабусі Саміри, Саліхи, її чоловік обімав керівні посади в навчальних закладах: був директором школи в Сонячній Долині та в селі Багате, пізніше став головою сільради.
Історії депортації кримських татар схожі між собою, говорить Ульві Алієв. За спогадами його бабусі, після виселення народу з Криму почалася багатотижнева поїздка у вагонах для худоби, де люди народжували й помирали, а померлих не дозволяли поховати, залишаючи тіла на вулиці, викидаючи їх із вагонів. «Те, що мені запам'яталося, це як мою бабусю повезли на чомусь на зразок возу в центр якогось узбецького поселення. Вивантажили й поїхали, кинувши людей просто неба. Хтось вказав на приміщення для худоби, люди почали шукати вапно. Я не без гордості кажу, що кримські татари ‒ дуже охайний народ. І навіть, якщо це приміщення для худоби, його намагалися обладнати й дезінфікувати», ‒ каже Ульві.
Він розповідає, що в кімнатах селилися по дві-три сім'ї, там були й діти, і літні люди. Хтось із них помирав, і дітям доводилося копати могили та займатися похованнями, тому що дорослі були знесилені. Не пережив депортацію до Узбекистану й Ганій Алієв, через рік після виселення з Криму він помер у місцях заслання. «За часів своєї юності я попросив бабусю, щоб вона розповіла про депортацію. Тоді у мене була певна думка про Радянський Союз як про країну, за яку я відчував певну гордість. Після розповіді бабусі у мене виникли перші невідповідності в моїй дитячій свідомості», ‒ каже Ульві Алієв.
Нав'язаний історією ярлик зрадників дуже міцно причепився до нашого народу. Це продовжує позначатися на наших дітяхСафіназ Алієва
Інцидент, що стався на уроці дочки, мати Саміри, Сафіназ Алієва, докладно описала на своїй сторінці у Facebook. Вона розповідає, що після повернення до Криму сама неодноразово стикалася з проблемами, пов'язаними з її національністю: «Як мені сказала одна знайома, теж кримська татарка, мовляв, ну не люблять вони нас тут. Нав'язаний історією ярлик зрадників дуже міцно причепився до нашого народу. Чесно кажучи, я думала, що це закінчиться на нас. На нас не закінчилося, це продовжує позначатися на наших дітях. І ось ця ідея оприлюднити те, що трапилося, полягала в тому, може, все-таки зупиниться це. Ці несправедливі звинувачення у зраді нашого народу».
Депортація кримських татар з півострова була проведена за декілька днів ‒ з 18 до 20 травня 1944 року. До операції залучили 32 тисячі співробітників НКВС. За офіційними повідомленнями, близько 200 тисяч кримських татар, а за відомостями Національного руху кримських татар ‒ 423 100 осіб, повантажили у вагони й вивезли до Середньої Азії та у декілька регіонів РРФСР. 15 листопада 1989 року, згідно з декларацією, підписаною Верховною Радою Української РСР, депортація кримських татар та інших народів була засуджена й визнана незаконною. Кримські татари були реабілітовані, з них зняли адміністративний нагляд у місцях заслання. Однак у реальності масово кримські татари змогли повернутися до Криму лише у 90-х роках ХХ століття. Щороку 18 травня в Україні та світі згадують про жертв депортації кримськотатарського народу в 1944 році.
Вчителька поводилася як зазвичай, ніби нічого не сталося. Вона не намагалася зі мною поговорити про цеСаміра Алієва
За розповідь Саміри вчителька поставила дівчинці п'ятірку й похвалила її. Саміра розповідає: хвилювалася, що після розголосу інциденту в соціальних мережах їй занижуватимуть оцінки: «Я почала хвилюватися, що мені будуть знижувати оцінки. Але, коли я прийшла в школу, вчителька поводилася як зазвичай, ніби нічого не сталося. Вона не намагалася зі мною поговорити про це». За словами Ульві Алієва, Олена Руденко звільнилася зі школи декілька днів тому: «Нібито вона пішла на пенсію, у 49 років. З шести інстанцій, в які ми звернулися після інциденту в школі, нам відповіли з п'яти. Відповіді були приблизно ідентичні, у них йшлося про те, що наші запити переспрямовані на Степікова (Ігоря Степікова, голову російської адміністрації Судака ‒ КР)».
З моменту цієї історії минув більше ніж місяць. За словами сім'ї Алієвих, за цей час з ними не зв'язався ніхто зі школи, щоб поговорити про те, що сталося. Крим.Реалії готові надати слово Олені Руденко або представникам школи, якщо вони захочуть прокоментувати ситуацію.
У Криму карають невинних і тих, хто намагається домогтися справедливостіУльві Алієв
Декілька днів тому Сафіназ Алієвій принесли повістку про виклик до Слідчого комітету Росії. «Я думав, йтиметься про наші заяви з приводу вчительки. Але судячи з нервового тону і погроз, якщо ми не з'явимося найближчим часом, її привезуть у Слідчий комітет примусово, я зрозумів, що йдеться не про це. Пізніше з'ясувалося, що її викликають з приводу якогось допису в соціальній мережі. Я практично на сто відсотків упевнений, що на її сторінці знайшли публікацію з ознаками якогось чергового нібито екстремізму. Ми, якщо чесно, не здивовані: у Криму карають невинних і тих, хто намагається домогтися справедливості», ‒ розповідає Ульві Алієв.
Повістка підписана старшим слідчим слідчого відділу Юлією Давидовою.