Ірина із позивним «Командор» разом із дітьми виїхала із Севастополя у листопаді 2014 року. У Криму вона керувала аптекою. Після анексії півострова Росією донька Ірини зазнавала труднощів в університеті через свою проукраїнську позицію. Вони вирішили переїхати до Львова. Вже за два місяці Ірина пішла парамедиком до добровольчого батальйону. Зараз вона – аеророзвідниця в одній із бригад ЗСУ. Про те, чому досі зберігає квиток Севастополь-Київ, «намальовані» результати нелегітимного референдуму в 2014 році й навіщо переконала сина вступити до військового ліцею, Ірина «Командор», розповіла Крим.Реалії.
Батько Ірини – виходець із Донецької області, а мати – зі Львівської. Сама Ірина народилася у Краматорську. Одразу після закінчення університету вона переїхала до Криму. Більшість свого життя вона прожила в Севастополі, де народила двох дітей. Ірина каже, що у Криму «неможливо бути без настрою».
«Якщо в тебе якась проблема у житті, то ти ліг, уранці встав, вийшов, а там сонце світить. Воно постійно світить, немає похмурих днів. І в тебе вже, знаєте, половина проблеми пішла, бо вже добрий настрій і ти думаєш: «Ну, нічого страшного, щось якось налагодиться», – розповідає Ірина у розмові з Крим.Реалії. Своє життя в Севастополі вона називає «найкращими роками свого життя», подібних у неї не було «ні до, ні після».
«Коли Росія прийшла, вони внесли смуту»
Ірина ніколи особливо не цікавилася політикою, доки у Києві не стався Майдан. Масові розстріли активістів у лютому 2014 року на вулиці Інститутській у Києві (йдеться про протистояння активістів і «беркутівців», коли силовики відкрили вогонь по активістах – КР) особливо вразили жінку.
Вже коли російські військові зайшли до Криму та заблокували українські військові частини, Ірина разом із подругами вночі їздила до них і передавала українським військовим їжу та медикаменти.
«Ставали між нашими хлопцями, які були за парканом, і росіянами, які стояли навпроти. Стояв такий живий ланцюжок жінок, матерів, вони охороняли своїх синів, чоловіків, яким тоді не дозволяли ні стріляти, ні брати зброю, вона вс ябула зачинена... Росіяни намагалися, знаєте, спровокувати якийсь постріл з боку наших військових, вони ображали жінок у них на очах», – згадує Ірина.
Результати подальшого нелегітимного референдуму про входження Криму до складу Російської Федерації жінка називає «намальованими».
«У нас у дворі в школі, куди мій син ходив, був виборчий округ. І ми цілий день цього дня просиділи на балконі з дочкою та рахували, скільки людей до тієї школи зайде. Це було так: прийшли дві старенькі, ще одна підійшла. За годину-півтори – ще прийшли 2-3, потім привезли машиною 7-10 осіб. Це не було так, що постійно йдуть люди, йдуть», – згадує Ірина.
Після анексії Криму Росією Ірина з дітьми продовжувала жити у Севастополі, проте свою проукраїнську позицію не приховувала. Вона – фармацевтка, керувала аптекою, займалася волонтерством – збирала та надсилала медикаменти для Збройних сил України. Влітку 2014 року вони разом із дочкою побували на Майдані у Києві. Фото з поїздки, на яких їх зняли з прапорами України, жовто-синіми стрічками, виклали у соціальній мережі.
Після цього її доньку зі словами «або ти все це прибереш… і взагалі, визначся, дівчинко» змістили з позиції голови студради в університеті. Дитина вирішила їхати вчитися до Львова, й Ірина її підтримала.
«Проросійська» вчителька молодшого сина, виконання гімну Росії та малювання кремлівських зірок на уроках її теж не влаштовували. Чоловік Ірини, який на момент анексії Криму Росією працював на півночі Росії - на «Газпромі», там і залишився.
«Він не розумів, він вважав, що навіщо їхати, якщо нам тут і так непогано? Годують, у принципі… Ну, а я розуміла, що якщо моя дитина не хоче тут жити, я не можу залишатися тут», – розповідає Ірина. У листопаді 2014 року вона з дітьми переїхала до Львова.
«Я не військова людина»
Вже за два дні після переїзду до Львова Ірина пішла парамедиком у добровольчий батальйон. Потрапила туди через знайомих, яких зустріла під час волонтерства. Ірина розповідає, що всьому навчалася вже «на місці», оскільки рятувати життя військових на передовій та відповідати за здоров'я бригади «в університеті не навчають».
У 2017 році вона звільнилася та повернулася до улюбленої роботи в аптеці у Львові. Але з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Ірина знову прийшла в армію, тепер – як аеророзвідниця в одній із бригад ЗСУ.
«Я давно хотіла стати оператором БПЛА… Ти злетів і щось побачив, зрозумів, що побачив і правильно це все сфотографував, і це правильно розшифрував. Правильно дав координати… потім за цими координатами вразили цілі. Це задоволення від того, що якийсь танчик бахнули і цей танчик не розіб'є якийсь наш бліндаж чи будинок», – захоплено розповідає Ірина про свою роботу.
У лютому 2023 року Ірина потрапила під обстріл російськими зенітно-ракетними комплексами C-300, коли була у Краматорську. Відео жінка зняла після того, як пораненим надали медичну допомогу.
Ірина каже, що відчуття, коли потрапляєш під обстріл на фронті та у мирному місті – зовсім різні. 2 лютого вона була у Краматорську, щоб відремонтувати машину. Ракети прилетіли з іншого боку будівлі, з якої виходила жінка. Ірина каже, що навіть не одразу зрозуміла, що відбувається.
«Я настільки була приголомшена, контужена… Я поки зрозуміла, що це. Вже тільки коли вони вдруге вдарили, я зрозуміла, що обстріл, що треба падати, лежати, інші люди почали бігти, кров…», – згадує Ірина.
За першої ж нагоди вона схопила свою аптечку і почала надавати медичну допомогу пораненим.
«Коли ти розслабився і пішов собі каву попити… Мені здається, що цивільні на цій війні взагалі постраждали навіть більше, ніж військові. Це завжди у сто разів гірше бути цивільним на війні», – вважає військовослужбовець.
При цьому Ірина впевнена, що вона абсолютно «не військова людина». У ЗСУ вона через війну і вважає це своїм обов'язком. «От і кожен українець, українка, тобто кожен громадянин України, скажімо так, має робити те, щоб їх – хороших росіян – побільшало», – каже Ірина.
Після закінчення війни Ірина хоче повернутися до своєї роботи в аптеці.
Підтримка сім'ї та повернення до Криму
Дочка Ірини підтримує її у рішенні бути у лавах ЗСУ. Однак зараз уже «менше», зітхає Ірина. «Вона вважає, що стільки років уже, потрібно і сім'ї більше часу приділяти», – каже вона. Мовляв, дочці більше подобалася діяльність матері як волонтера.
Син Ірини тепер закінчує останній курс у військовому ліцеї. Каже, що хлопець спочатку не планував туди вступати, але Ірина переконала його «спробувати».
«Не знаю, чи буде він надалі військовим, але те, що він уже пройшов цей шлях і вже буде підготовлений… Я думаю, що навіть якщо якась активна стадія війни закінчиться, ми потім житимемо постійно, ось як Ізраїль з Палестиною . Сусід цей нікуди не дінеться, і нам треба бути готовими. Майбутнє наше покоління, воно поглядатиме в той бік і буде звідти постійно чекати на якусь каверзу. Вони ніколи не заспокояться – росіяни, вони не зміняться, бо такі вони», – впевнена військовослужбовиця.
На питання про те, чи повернеться вона до Севастополя після повернення Криму до складу України, Ірина негайно відповідає: «Так! Наступного ж дня». Вона досі зберігає квиток на потяг Севастополь-Київ, на якому вона дев'ять років тому залишила півострів. Зараз вона має власне бачення життя в Криму. «Я вважаю, що знаєте, якщо тобі не подобається жити ось в Україні... Так, це до тих людей, які зараз живуть там (у Криму – КР), щось здають там. Проти? Виїжджай! Ось ми маємо надати всі можливості та сплатити навіть виїзд людям, які вороги України… Ці люди не дадуть жити нормально Криму у складі України», – каже Ірина «Командор», військовослужбовиця ЗСУ.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
