Перемога України в агресивній війні, розв'язаній проти неї Росією, дозволить відновити верховенство міжнародного права та створить умови для відновлення існуючої архітектури безпеки у світі. Так вважають експерти «Кримської платформи». Для того щоб уже зараз зрозуміти, як потрібно будувати повоєнну конфігурацію світової безпеки та встановлювати порядок, що ґрунтується на міжнародному праві, в Україні відбувся міжнародний форум експертної мережі міжнародної Кримської платформи «Бачення майбутнього: експертний погляд». Спікерами та учасниками форуму стали експерти України та інших країн, які беруть участь у «Кримській платформі». Докладніше про це – у матеріалі Крим.Реалії.
Бачення майбутнього
За два дні роботи форуму експерти з більш ніж 20 країн світу відвідали території Київської області, які найбільше постраждали від окупації російською армією, та обговорили вплив воєнних дій на екологічну ситуацію в Україні та світі. Відбулися експертна дискусія «Наслідки агресії Росії для довкілля України та світу», панельні дискусії «Майбутня архітектура глобальної безпеки: бачення з Чорноморського регіону», «Відновлення справедливості та роль експертів у процесі», «Післявоєнна Росія: бачення демократичних країн».
Перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова сказала, що українська дипломатія продовжує працювати у ключі «Кримської платформи». У квітні в її межах відбулася Чорноморська конференція безпеки. Наступний етап – саміт, що відбудеться вже у серпні. У жовтні також планується парламентський саміт «Кримської платформи».
«Наша мета – сформувати чітке розуміння наших партнерів – без деокупації Криму переговорів не може бути. Миру в Україні не може бути без Криму. Бо лунають різні пропозиції. Але позиція держави та президента чітка – без звільнення Криму жодних переговорів і домовленостей бути не може», – сказала Еміне Джапарова.
«Вже зараз нам потрібен діалог з окупованим Кримом та українцями в окупації – про це заявила народна депутатка України Марія Мезенцева. – У парламентському вимірі нам хотілося б досягти балансу в розумінні того, як ми зможемо прямо зараз мати відкритий діалог із Кримом, з українцями, які майже десятий рік перебувають в окупації. Бо навіть Європейський суд з прав людини підтвердив – окупація та агресія Росії як найвищий вид злочину стартував у березні 2014 року. І почалося все з Криму. Кримом все має завершитися».
Мезенцева додала, що від того, як скоро буде деокуповано Крим і встановлено безпеку в Чорноморському регіоні, залежить продовольча безпека всього світу.
Постійна представниця президента України в АР Крим Таміла Ташева заявила, що «деокупація Криму насамперед відбуватиметься не лише у політико-дипломатичному вимірі, а й військовим шляхом. І як би це не сталося, чіткий план відновлення контролю над півостровом та перші кроки держави після звільнення Криму повинні вже бути готові… Ми не знаємо, як це відбуватиметься. Можливо, російська армія залишатиме за собою великі руйнування. Але ми розуміємо, що вже зараз потрібні всі плани щодо реінтеграції, насамперед, щодо відновлення контролю над Кримом».
«Під час деокупації та реінтеграції Криму виникне маса найскладніших проблем, серед яких і проблеми із судовою системою», – сказав голова правління Кримськотатарського ресурсного центру, член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв.
«Ми отримаємо таку проблему, коли наша судова система захлинатиметься від справ у Криму. Тому нам потрібно вдосконалити нашу законодавчу систему України. Наприклад, потрібно максимально розвантажити судову систему щодо адміністративних порушень, а більше звернути увагу на ті злочини, які чинили окупанти на території Криму», – зазначив Барієв.
За словами експерта, «необхідно, щоб уже зараз в Україні були підготовлені закони, нормативно-правові акти такі, як, наприклад, «порядок добровільного виїзду з Криму», «порядок видворення з Криму для громадян, які незаконно перебувають у Криму». Ми також пропонуємо, щоб усі особи, які незаконно залишилися в Криму, були спочатку ідентифіковані, тому що ці процеси відбуватимуться не за день чи місяць, і наша система має виконати це напрацювання», – пояснив він.
Не можна сподіватися лише на приліт «чорного лебедя»
«У прогнозах не варто сподіватися на приліт «чорного лебедя» в Росію. Прилетить – гаразд. Не прилетить – ну що поробиш…» – зазначив під час дискусії експерт, керівник Моніторингової групи із санкцій та свободи судноплавства Інституту Чорноморських стратегічних досліджень Андрій Клименко. Після дискусії Крим.Реалії попросили його відповісти на кілька запитань.
– Андрію, ваш виступ на форумі відрізнявся об'єктивністю та реальними оцінками ситуації. Багато хто вважає, що перемога України у війні вже зумовлена, а тому можна послабити зусилля та волю до перемоги. Чи так це?
Росія втратила Україну та Крим назавжди
– Наша кримська команда вже десятий рік працює з фактами. Це OSINT, порушення санкцій, маршрути танкерів, вантажопотоки, цифри, таблиці. Тому я не впевнений, що мені слід поетично мріяти про повоєнну конфігурацію світової безпеки та відновлення світового порядку, що базується на правилах. Мені здалося, що багато експертів ще недооцінюють складності шляху України до перемоги, хтось сподівається на авось, хтось на те, що Росія ось-ось здасться, і треба тільки дочекатися цього часу, хтось сподівається на «чорного лебедя», який все не летить, і навіть «гидке каченя» у вигляді пригожинського заколоту замість того, щоб смертельно клюнути Путіна, пішло до нього домовлятися. Тому хочу повторити – Росія застосує всі наявні резерви, всю підлість та весь цинізм, накопичений століттями, щоб не дати світовій спільноті перемогти у цій війні. До цього треба бути готовим. Я вважаю, що всі агресивні війни безглузді, але війна Путіна в Україні – найцинічніша і найбезглуздіша війна за останній історичний час, тому ще, що вона технологічна й особливо багата на жертви. По-перше, Росія, грубо кажучи, «мала» від України та Криму більше за умов миру і співробітництва. Війною Путін «вистрілив сам собі в ногу» – Росія втратила Україну та Крим назавжди, втратила перспективи розвитку економіки, викликала світові перегони озброєнь, в яких їй країни НАТО не наздогнати, і, нарешті, надихнула НАТО на безпрецедентне розширення на схід, проти чого нібито виступала.
– Як ви вважаєте, які відправні точки сьогодні мають бути у світовій дискусії щодо майбутнього світу, Росії та України зокрема?
– Я спробую, спираючись на факти, сформулювати певний набір початкових умов, «рамку» для «мрій про майбутнє», і з цього й витікатимуть рекомендації політикам та експертній спільноті. Тобто потрібно мислити та діяти, виходячи із суворої реальності.
Доведеться «кувати перемогу» самим
Відразу скажу, що у прогнозах не варто сподіватися на приліт «чорного лебедя» в Росію. Прилетить – гаразд. Не прилетить - що поробиш. Доведеться «кувати перемогу» самим. Ніхто на світі сьогодні не спрогнозує, коли і як закінчиться ця війна.
По-перше, Путін задіює всі резерви та способи, щоб перемагати. Він уже у світовому масштабі перетворив «продовольство на зброю», веде ядерний шантаж, можна не сумніватися, якщо цього вимагатиме обстановка, він спробує підірвати не лише Запорізьку АЕС, як не зупинився перед підривом дамби Каховської ГЕС, а й будь-яку іншу, його не зупинить складність застосування ядерної зброї, як і хімічної чи бактеріологічної. Якщо будуть потрібні умови, Путін нападе і на Польщу, і на країни Балтії. Вони з Лукашенком уже обговорюють перспективи для «вагнерівців» прогулятися до Польщі та Жешува.
Війна не закінчиться виходом ЗСУ на державний кордон України 1991 року
По-друге, війна не закінчиться виходом ЗСУ на державний кордон України 1991 року. Навіть після цього Росія обстрілюватиме ракетами і бомбардуватиме територію та об'єкти в Україні, як зараз обстрілює і бомбардує звільнену частину Херсонської області.
По-третє, кінець війни – це мирна угода з Росією. Припустити зараз, якою вона може бути, складно. Однак виход ЗС України на межі 1991 року, тобто звільнення Криму та Донбасу є обов'язковою умовою з боку України. Росія може піти на підписання миру лише тоді, коли побачить відсутність іншого виходу, аніж здатися на умовах миру. Потрібно Росію поставити перед дилемою – або ж повна загибель, або ж капітуляція на умовах світової спільноти. Загинути вони не захочуть, тож будуть змушені здатися. І тоді світ зможе диктувати свої умови для існування та поведінки Росії. За великим рахунком, війна світу проти Росії – це довгий, важкий, складний «примус агресора до миру».
По-четверте, Україна не стане членом НАТО скоро. Однак користуватиметься його захистом на інших умовах.
По-п'яте, Туреччина до закінчення війни не відкриє Босфор для військових кораблів країн НАТО і для кораблів Росії теж.
– Перемогу України та звільнення Криму багато аналітиків прогнозували «навесні цього року», інші – «коли ще буде тепло» тощо. Чи є підстави для таких прогнозів?
Економіка Росії витримала, пристосувалася, переорієнтувалася
– Потрібно виходити з того, що Росія витримає довгу війну. Навіть дуже довгу. Найкращі світові економісти, міжнародні фінансові інститути, а за ними і політики драматично помилилися у прогнозуванні впливу санкцій. Падіння в деяких галузях було малим та не критичним, санкції не стали «примусом агресора до миру», це треба визнати. Як і те, що економіка Росії витримала, пристосувалася, переорієнтувалася на глобальні південь і схід. Вона використовує різні хитрощі, на кшталт «паралельного імпорту», і в її ракетах, як і раніше, компоненти десятків країн, у тому числі й тих, які багато й щиро допомагають Україні.
Чорне море – море НАТО чи внутрішнє озеро Росії?
– Світ турбує ситуація в Чорному морі. Росія все більше окупує акваторії, починає диктувати поведінку країн світу в цьому регіоні.
– Не можна не бачити, що Чорне море – наша з вами тема – стає дедалі більшим джерелом доходів Росії для продовження війни. Перевезено на експорт рекордні 5 млн тонн сирої нафти в кожному з останніх 4 місяців (у квітні 2022 року було 3,5 млн) і 4 млн тонн дизельного пального (у квітні 2022 р. було 2,4 млн). Не вірте, коли чуєте твердження про зменшення експорту. Це неправда. Не можна вірити і щодо зменшення доходів від експорту нафти. Просто частина вартості нафти залишається на зарубіжних рахунках і використовується для закупівлі «паралельного імпорту».
Нікуди не дітися і від таких фактів – на сьомому місяці ембарго на морську російську нафту та на п'ятому місяці ембарго на нафтопродукти зростає кількість порушень ембарго. Це десятки танкерів, які в умовах ембарго здійснюють кілька прямих рейсів на місяць у порти США, Нідерландів, Франції, Бельгії, Іспанії, Італії, Греції.
– Путін постійно скаржиться, що «дозвіл» Росії на «зерновий коридор» з портів України не призвів до збільшення експорту російського зерна і добрив.
– Це неправда. За 1 півріччя 2023 року морська перевалка зерна Росії зросла у 2,2 рази, мінеральних добрив – у 1,6 рази до відповідного періоду минулого року. Вантажообіг портів Чорного моря за півріччя: Новоросійськ – підвищення на 11%, Туапсе – на 38,5%, порт Кавказ – зростання в 2,2 раза, Ростов-на-Дону – на 35,7%. Водночас, як пояснив нещодавно секретар Ради національної безпеки та оборони України Олексій Данілов, Росія активно намагається заблокувати судноплавство в Чорному морі й повністю ізолювати Україну від виходів у Чорне море.
– Чи є шлях до припинення обходу санкцій, до припинення «паралельного імпорту»? Чи може спрацювати ізоляція Росії?
– Справа в тому, що на ці заходи можна сподіватися щодо інших держав. Стосовно Росії це не працює ефективно. Навіть часткова військово-економічна ізоляція величезної – від Балтики до Берингової протоки – держави в умовах сучасної глобальної економіки та технологій виглядає наразі неможливою. Росія відновила і навіть перевищила показники 2021 року щодо імпорту складних товарів/приладів/компонентів подвійного призначення. Саме через перелічені вище країни.
Так, логістика дорожча, триваліша. Але це не критична перешкода. Кордон Росіїіз Китаєм, Монголією, Казахстаном – це 15 285 кілометрів. Туреччина – 350 кілометрів морем, 1 день для морського судна. Вірменія, Грузія – поряд. І Росія використовує їх для обходу санкцій. Нещодавно з'ясувалося, що Туркменістан стає газовим хабом для всієї Азії.
– Чи має під собою основу твердження про поділ світу за ознакою ставлення до війни Росії в Україні?
– Так, ми всі відчуваємо, що глобальний світ дедалі більше ділиться на дві частини за ознакою ставлення до Великої війни. Однак при цьому ЄС та США не поширять у повному обсязі експортні обмеження на вищеназвані країни, послугами яких користується Росія. Тобто так званий «паралельний імпорт» мікропроцесорів, точної оптики, різних приладів для виробництва ракет існуватиме.
– Багато експертів говорять про розвал Росії. Більше того, в Європі періодично відбуваються форуми вільних народів Росії, як вони себе називають. У деяких із них брали участь і представники України. Чи обґрунтовані ці сподівання, чи вони ґрунтуються лише на постулаті, що «імперії завжди розвалюються, отже, колись розвалиться і Росія»? Знову чекають «чорного лебедя», а самі сидять на березі річки та споглядають потік…
– На мою думку, зараз сподіватися на розвал Росії передчасно. Так, її найслабше місце – архаїчна негнучка вертикальна система управління. Це виявилося ще під час відомих рейдів у Бєлгородщині. Але політичне поле зачищене, опозиція відсутня. Імперськість мислення – іманентна властивість як російських чиновників, так і інтелектуалів, і «глибинного народу». І це, сподіватимемося, лише на якийсь час – запобіжник від дезінтеграції.
– Усі повторюють твердження про те, що «війна змінила нас, змінила Україну» і після війни це вже буде інша країна. Наскільки інша? Яка, на вашу думку, майбутня роль і місце України у світі?
– Україна – включаючи Чорне море – вже стала і в найближчому майбутньому залишиться своєрідною фронтирною державою – величезною територією постійної та тривалої конфронтації між західною цивілізацією та російським варварством. Це держава-воїн. І це стає історичною місією України.
Україна залишиться своєрідною фронтирною державою
Але річ ще й у тому, що ця «фронтирність» не втримається, звісно, у межах України. Вона вже поширюється і поширюватиметься не лише на Великий Чорноморський регіон, а й на найближчих сусідів та де-факто союзників – Польщу і країни Балтії. Тобто ми маємо перспективу створення такого поділу (або захисного щита та шлюзу одночасно) на Європейському континенті з кількох країн.
– Який результат домінування Росії в Чорному морі та серед країн, які вважаються «дружніми» для неї?
– Чорне море перетворюється із задвірок Європи, у повному розумінні слова, на її життєво необхідну складову. Це наслідок постійної недооцінки та дефіциту уваги старої Європи до нього останні десятиліття. Тепер доведеться це виправляти.
Усвідомити небезпеку Росії, щоб припинити її боятися
– Які рекомендації ваша кримська команда надала б щодо цього комплексу світових проблем?
По-перше, ми маємо допомогти цивілізованому світу одночасно усвідомити глобальну небезпеку Росії та перестати боятися Росію. Саме цей ірраціональний страх є причиною багатьох процесів і рішень. Багато країн-сусідів, переважно ті, хто на собі відчув, що таке Російська імперія, вже перестали боятися. Але що далі від Росії перебувають країни, то більше вони її бояться. Це гуманітарна проблема, яка стає питанням безпеки. У цьому контексті нам необхідно досягти, щоб наші друзі зрозуміли: Росія – це не звичайна держава, просто з відхиленнями. Але це – територія, керована своєрідним кримінально-гебешним конгломератом, а конституція та інші атрибути – це просто фальшивий фасад.
По-друге, паралельно з подоланням цього страху, слід реалізувати такі ідеї:
- Країни Чорного моря зараз мають створити постійні військово-морські групи для захисту безпеки власних газових родовищ на шельфі, для захисту морських перевезень (свободи судноплавства), для боротьби із морськими мінами.
- Безпеку судноплавства і газових платформ слід прикривати не тільки з моря, а й з повітря та ракетним щитом протикорабельних ракет.
- Вже перезріло питання створення Чорноморського командування НАТО чи командування міжнародних сил з підтримки миру та безпеки судноплавства, а також міжнародних сил реагування на природні катастрофи.
- Без деокупації Криму про Чорноморську безпеку можна забути в принципі.
- У деокупованому Криму має бути міжнародна військова база сил стримування Росії.
- Після війни Росія повинна бути позбавлена права мати військовий флот на Чорному морі, за винятком катерів берегової охорони.
- У кожній країні, яка запровадила санкції проти Росії, доцільно створити державний орган контролю за їх виконанням на кшталт американського OFAC.
- Туреччині варто замислитись, у чому полягає її історична роль у 21 столітті.
Звичайно, і це не панацея і не вичерпний набір необхідних заходів для адекватного ставлення до Росії, але це, на мій погляд, заходи, що базуються на досвіді та історії багаторічних відносин із Росією та знання її особливостей.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
