У листопаді 2010 року Державна Дума Росії зробила великий крок у напрямку загоєння багаторічної рани з Польщею, офіційно взявши на себе відповідальність за Катинський розстріл, здійснений радянською владою. Мова йде про масове вбивство близько 22 000 польських військових, релігійних діячів та інтелігенції у 1940 році.
«Опубліковані документи, що зберігалися у секретних архівах протягом багатьох років, не тільки розкрили масштаби цієї жахливої трагедії, але й показали, що катинський злочин здійснювався за прямими наказами Сталіна та інших радянських чиновників», – йдеться у декларації, яка додає, що московський багаторічний аргумент про те, що страти були здійснені нацистською Німеччиною, «безперечно спровокували гнів, кривду та недовіру польського народу».
У Варшаві тоді тепло сприйняли цю декларацію, адже Польща довго шукала відповідей, і незабаром почула від президента Росії Дмитра Медведєва обіцянку, що його країна зобов’язується виявити правду про Катинь і продовжуватиме «очищати спадщину минулого».
Але у день 80 річниці відтоді, коли Сталін та його Політбюро підписали пропозицію стратити тисячі «ворожих» поляків, зібраних радянською таємною поліцією після того, як їхня країна була розділена між СРСР та нацистами, спадщина війни знову переслідує стосунки між Варшавою та Москвою.
Офіційна позиція Москви не змінюється від моменту декларації 2010 року, яка стала результатом малесеньких кроків Кремля до примирення через злочини воєнних часів після розпаду комунізму.
Але те, що широко відоме як «катинська брехня», все одно продовжує жити й сьогодні. На просторах інтернету онлайн-детективи вихваляють і прикрашають старий радянський аргумент, який заперечує будь-яку участь СРСР у розстрілах. Політичні та медійні діячі займають рішуче непростиму позицію щодо розстрілів, навіть якщо вони й визнають наказ Сталіна.
Кривава історія
У полон потрапили сотні тисяч польських солдатів, які перебували у східній Польщі, коли радянські сили вдерлися у вересні 1939 року. Це сталося лише через два тижні після того, як нацистські сили вторглися із заходу відповідно до секретного протоколу пакту Молотова-Ріббентропа – угоду про ненапад між СРСР та нацистською Німеччиною.
До грудня, після того, як східна Польща була анексована Радянським Союзом, більшість солдатів були або звільнені, або ж передані німцям на заході. Але тисячі утримувались як військовополонені у трьох таборах радянською таємною поліцією, або НКВС: Козельськ у Російській Смоленській області, Осташков у Калініні (тепер його називають Твер) під Москвою та Старобельськ у Ворошиловграді (тепер Луганськ) в Україні.
Через шість місяців після початку Другої світової війни з двостороннього поділу Польщі Сталін зіткнувся з питанням про те, як боротися з потенційними перешкодами для правління Кремля. Тоді Політбюро – головний орган, що формує політику правлячої Комуністичної партії – отримало пропозицію, відому як меморандум 794/Б від голови НКВС.
Історик Анджей Новак, член Академії наук Польщі, 25 лютого підвів підсумки під час виступу до річниці Катинських розстрілів в аналітичному центрі Вілсона у Вашингтоні.
«Сталін вирішив, що найкращим способом вирішити польську проблему є її обезголовлення [...] Глава НКВС Лаврентій Берія 2 березня 1940 року направив до Політбюро Меморандум, в якому перерахував 14 736 офіцерів з трьох таборів і запропонував також вбити 11 000 ув’язнених, утримуваних у різних політичних в’язницях у Львові, Мінську та містах окупованої Польщі, – сказав Новак, – 5 березня ... вони підписали остаточне рішення зробити те, що запропонував Берія. Вони вирішили розстріляти 22000 людей».
За словами Олександра Гур’янова, видатного дослідника катинської розправи та польського координатора програми для російської правозахисної групи «Меморіал», який також виступав на цьому заході, сказав, що поляків стратили у Катинському лісі за межами Смоленська та у тюрмах НКВС у Смоленську, Харкові та Твері.
У квітні 1943 року, лише через два роки після розірвання пакту про ненапад через вторгнення в Радянський Союз, нацистська Німеччина оголосила про знаходження великої братської могили у Катинському лісі, де були тіла розстріляних поляків.
Міжнародний комітет Червоного Хреста, створений для розслідування справи, встановив, що Радянський Союз несе відповідальність за вбивства. Кремль це спростував.
У 1943 році, після визволення Смоленська силами Червоної армії, які відштовхували нацистське вторгнення, Радянський Союз створив власний слідчий орган, який дійшов висновку, що розправу здійснювали нацистські сили.
Цей аргумент зрештою став відомим як катинська брехня.
Брехня, яка й досі живе
Гур’янов пояснив, що катинський розстріл – це не лише незаконне вбивство військовополонених і полонених, але й «також 50-річна кампанія дезінформації та брехні, яку розповсюджував Радянський Союз в країні та у всьому світі».
Москва не змінювала своєї позиції до квітня 1990 року, коли президент СРСР Михайло Горбачов визнав провину, а офіційне інформаційне агентство ІТАР-ТАСС поклало пряму відповідальність на Радянський Союз.
За цим кроком послідувало розслідування Головної військової прокуратури, яке мало успіх. Але воно було різко припинено у 2004 році.
У 2010 році, коли Дума ухвалила заяву, яка поклала провину за розправу на Сталіна, голова нижньої палати Комітету закордонних справ парламенту висловив сподівання, що сторони нарешті врегулюють це питання. «Ми не хочемо піднімати катинське питання на новий рівень внутрішніх чи міжнародних дискусій», – сказав Костянтин Косачов і додав, що «ми хочемо закрити це питання».
Заява Думи з’явилася на тлі відлиги у російсько-польських відносинах, які зіпсувались після авіакатастрофи літака, який перевозив президента Польщі та декількох інших високопосадовців на церемонію вшанування 70-ї річниці Катинських розстрілів на заході Росії. В результаті авіакатастрофи загинули всі 96 людей на борту.
Суперечки між Росією та Польщею щодо наративів Москви про Другу світову війну посилилися в останні роки, коли знову відкрилися старі рани.
У дні, що передували 80-річчю підписання меморандуму Берії 794 /Б від 5 березня 1940 року, російські соціальні медіа заповнились повідомленнями, які заперечували будь-яку радянську роль у розстрілах.
Одна з широко розповсюджених публікацій – це версія кліпу, в якому польський прем’єр-міністр Матеуш Моравецький, який відкрито звинувачує Росію у переписуванні історії Другої світової війни, нібито звинувачує у всьому нацистську Німеччину. В офіційній версії тих самих зауважень, зроблених у 2018 році, Моравецький не говорив про те, що Німеччина несе відповідальність.
Інші ж неправдиво стверджували, що Європейський суд з прав людини, який у 2012 році визнав, що Росія порушила права родичів катинських жертв, відмовившись передати документи, пов’язані з розслідуванням 1990-2004 років, насправді ж постановив, що катинські документи, опубліковані Горбачовим та Єльциним, були підробленими.
Інші дописи віддзеркалювали старі радянські аргументи, стверджуючи, що калібр боєприпасів, використовуваних у вбивствах, не міг використовуватись НКВС.
Вибачайте, але не вибачайте
Інші аргументи, які надходять також і від політичних та медіа-діячів, яких пов’язують з Кремлем, вдаються до сентиментів, висловлених покійним депутатом від Комуністичної партії Віктором Ілюхіним ще у 1990 році.
На заяву Думи щодо розстрілів він сказав: «Я стурбований тим, що за останні кілька десятиліть росіян поставили на коліна і змусили вибачитися за все, включаючи речі, яких вони ніколи не робили».
Депутат Комуністичної партії Леонід Калашиніков у січні стверджував, що відповідальність радянської влади за Катинські розстріли ніколи була доведена, і що лист Берії був «очевидною підробкою».
Наголошуючи на втратах радянських сил при визволенні поляків під час Другої світової війни, Калашніков також повторив популярний аргумент про те, що взагалі то Польща повинна була вибачитися перед радянськими військовополоненими, які загинули у полоні під час польсько-радянської війни 1919-1920 років.
Тим часом прокремлівський журналіст Володимир Соловйов поділився коментарем під назвою «Ще раз про Катинь», в якому стверджував, що катинська розправа порівнюється зі «знищенням військовополонених у Польщі» під час польсько-радянської війни, і що «якщо Польщі не має за що перед нами вибачитися, тоді і нам немає за що вибачитися».
Такі аргументи залишаються вийнятковими. Але багато ліберальних росіян показують широке небажання брати на себе відповідальність за злочини радянських часів, підриваючи таким чином перспективи країни скинути негативні аспекти своєї радянської спадщини.
Лідер партії «Яблуко» Григорій Явлінський писав у Telegram, що «спроба побудувати нібито пострадянську Росію, засновану на відчутті спадкоємності та включенні брехні попередніх 75 років, унеможливлює якісне просування вперед у державному будівництві, в економіці, або у визначенні ролі та місця Росії у світі».
Явлінський закликав до «всебічної оцінки радянського періоду та злочинів більшовизму (Червоний терор, вимушена колективізація та її трагічні наслідки, масові репресії, Катинь та багато іншого)» та запропонував включити до конституції формулювання «абсолютної неприйнятності використання терору, брехні та насильства у державній політиці сучасної Росії».
У своєму виступі у Центрі Вілсона Гур’янов нагадав присутнім, що коли мова зайшла про Катинь, «російські суди та прокурори все ще відмовляються визнавати окремих польських військовополонених жертвами», і досі не визнають жодних політичних мотивів вбивств.
«Важливо визнати Сталіна та інших членів Політбюро винними у цьому злочині разом з тими, хто виконував ці доручення», – сказав він. «Їхні імена потрібно оприлюднити ... усіх, кого стратили, потрібно оголосити реабілітованими відповідно до закону».
