Сто років Івану Кожедубу: як воював найуспішніший льотчик-ас антигітлерівської коаліції

Сто років тому, 8 червня 1920 року, народився Іван Кожедуб – найрезультативніший льотчик-ас не лише радянської авіації часів Другої світової війни, а й антигітлерівської коаліції загалом. Він походив із села Ображіївка поблизу Шостки, тоді це була Чернігівська губернія, зараз – Сумська область. Про постать Івана Кожедуба (1920–1991) Радіо Свобода розмовляло з військовим істориком Василем Павловим.

– У сталінському Радянському Союзі був культ авіації, льотчиків називали «сталінськими соколами». А що було за цим пропагандистським фасадом? Наскільки потужною була радянська авіація?

– Радянська авіація була доволі потужною. Її рівень розвитку відповідав рівню розвитку всіх радянських збройних сил, рівню розвитку радянської промисловості з усіма їхніми плюсами та мінусами.

У Радянському Союзі ставка була зроблена не стільки на ексклюзивність підготовки технічних виробів, скільки на масовість та простоту виробництва, і можливість масового використання в умовах майбутньої світової війни. Відповідно, вся підготовка майбутніх льотчиків та парашутистів велася максимально доступними засобами й максимально масово.

І той самий Кожедуб став продуктом цієї масової підготовки радянської молоді до майбутньої військової служби, зокрема в авіації, напередодні Другої світової війни. Він, як і багато інших майбутніх радянських льотчиків, пройшов через систему аероклубів.

Але слід зазначити, що Радянський Союз не був унікальним у цій ситуації. Такий самий культ авіації був в інших тоталітарних державах того часу: фашистській Італії та нацистській Німеччині. Людину, з якою найчастіше порівнюють Кожедуба – німецький ас Ерік Гартман, який так само свою пілотну підготовку розпочинав у планерській школі. Тут аналогії дуже прості та очевидні.

– Ви кажете, була масова підготовка, але з цієї масовості Іван Кожедуб вирізняється. Якщо говорити про талант – це неочевидне співвідношення між вродженими та набутими якостями. У випадку з Кожедубом, що відіграло вирішальну роль?

– Я думаю, в його випадку більшу роль відіграв досвід участі в боях, помножений на підготовку, яку він вже мав. Також Кожедуб вважав себе одним з учнів Олександра Покришкіна і казав, що використовує його методику ведення повітряного бою.

Кожедуб асом став не відразу. Для того, щоб збити свій перший літак, йому знадобилося 40 бойових вильотів. Лише на 40 бойовому вильоті 6 липня 1943 року він збиває свій перший літак – німецький пікірувальний бомбардувальник Ju 87. На наступний день він збиває ще один літак, а 9 липня він вже збиває два німецьких винищувачі Bf 109.

Також був потрібен певний час для того, щоб навчитися літати безпосередньо на тому літаку, який в тебе є, знати його сильні та слабкі сторони, винайти власну методу. Стосовно Кожедуба згадують, що він намагався відкривати вогонь з 200-300 метрів. А навчився він цьому на підготовці в навчальному полку. Є легенда, що коли він вперше побачив Messerschmitt, який стояв у цій школі, крокуючи до їдальні виміряв відстань, з якої зможе в нього влучити. І в липні 1943, я так розумію, він вже набив руку.

Для нього найбільш вдалим щодо збитих літаків був період від 30 вересня по 29 жовтня 1943 року – битва за Дніпро. За цей місяць він зіб’є найбільшу кількість літаків, якщо рахувати по місяцях. Так само слід згадати, що днів, коли він збивав два та більше літаків, у нього було близько 15. Так само у нього був день, коли він збив 4 літаки.

– Карколомна кар’єра Івана Кожедуба: зустрів війну сержантом, а закінчив майором і двічі героєм Радянського Союзу, невдовзі після Перемоги став тричі героєм. У чому секрет його успіхів? Як йому карта так лягла?

– Ніякої карколомної кар’єри в Кожедуба не було. Це була звичайна кар’єра радянського пілота, який вдало воював в роки Другої світової війни. Стосовно безпосередньо Кожедуба, на фронті він був від березня 1943-го по квітень 1945 року, тобто лише два роки. До цього у 1941–1942 роках він в інструкторській школі готував інших пілотів.

І лише у 1942 році його направляють на навчання, а у 1943 році він потрапляє до бойової частини. У березні 1943 року він отримує військове знання лейтенанта після випуску – це звичайна практика. І завершив війну він майором. Така кар’єра у більшості радянських асів, які мали високу ефективність і велику кількість збитих літаків. Тому казати, що він відрізнявся своєю кар’єрою від інших радянських асів, я б не став.

А щодо його результативності, то він, як і більшість радянських асів, які отримали право на вільне полювання, це використовував. Тому що у Радянському Союзі була доволі чітка практика використання винищувальної авіації. Головним для них завданням було не знищення німецької винищувальної авіації, а знищення німецьких бомбардувальників. Знищення німецької винищувальної авіації стає головним для радянської авіації лише наприкінці 1944 року. І це підтверджується бойовим рахунком Кожедуба: серед збитих ним літаків приблизно однакова кількість збитих бомбардувальників і збитих винищувачів.

Є ще один цікавий момент, який не дуже часто згадують, але його слід враховувати. В Радянському Союзі військовослужбовці отримували преміювання за знищену ворожу техніку. І від 1943 року був чіткий цінник за збиті літаки. За збитий бомбардувальник була премія у 1 500 карбованців, за збитий винищувач – 1 000 карбованців. Відповідно, збивати бомбардувальники було вигідніше. Крім того, така задача ставилася командуванням. Головною ціллю були пікірувальні бомбардувальники, які діяли безпосередньо над полем бою проти піхоти й танків.

Щодо премії – багато це чи мало? Є спогади одного радянського протитанкіста, який отримав премію за 7 підбитих танків за один день на Курській дузі. За його словами, ці виплати були нічого не варті. Тому що на той момент, коли він отримав премію, буханка хліба коштувала 500 карбованців, пляшка горілки – 800 карбованців.

– Це за цінами «чорного ринку».

– За офіційними цінами у 1944 році пляшка горілки у комерційному магазині коштувала 250 карбованців, а в торгівлі – 190.

– Кожедуб – найуспішніший ас не лише радянської авіації, а й усієї антигітлерівської коаліції – мав 64 повітряних перемоги за офіційною інформацією. А натомість кількадесят німецьких асів мали по кількасот збитих ворожих літаків. Німці якось інакше воювали чи інакше рахували?

– Ні, все набагато простіше. Слід просто враховувати систему організації військово-повітряних сил країн антигітлерівської коаліції та Третього рейху, їхнє бойове використання. Якщо взяти показники Івана Кожедуба, то в нього 330 бойових вильотів, 120 повітряних боїв, 64 збитих літаки, якщо додати 2 випадково збитих американських – то 66. Тобто його ефективність приблизно 0,57 – коефіцієнт корисної дії. Він у кожному другому бойовому вильоті збивав літак. Якщо взяти показники того ж Гартмана з його 1 400 бойовими вильотами та 352 збитих літаки, то у нього приблизно такий самий коефіцієнт – 0,41. Бойовий коефіцієнт Покришкіна – 0,37.

Тобто, різною була інтенсивність використання авіації. Тому що Люфтваффе на Східному фронті використовувало приблизно 15% від особового складу та літаків. Понад 80% використовувалося на Західному фронті, відповідно, там інтенсивність бойових дій була нижчою, тому що літаків було більше, пілоти літали рідше.

На Східному фронті німецькі пілоти від 1943 року змушені були літати частіше. У Радянському Союзі, навпаки, кількість пілотів була такою, що можна було собі дозволити давати пілотам перепочинок і кількість бойових вильотів була меншою. Але це не каже про те, що радянські пілоти були гірші. Воювали вони не гірше за німців. Але була різниця у тактиці. Наприклад, Гартман намагався наблизитися максимально, на 50 метрів, і розносити ціль вже фіксовано з гармат, відсікаючи противнику хвіст. Це його власна методика.

Якщо порівнювати радянських асів, то тут теж буде цікаво. Кожедуб літав виключно на радянських модифікаціях літаків, він літав на Ла-5, Ла-5ФН і Ла-7 – доволі вдала радянська модель, попри те, що за деякими моментами він був застарілим. Але на малих та середніх висотах, на яких головним чином билася радянська авіація, він був значно кращим за німецькі літаки і дозволяв Кожедубу використовувати всю свою потугу.

Покришкін воював на «Аерокобрі» – отриманий за ленд-лізом американський літак. І весь полк Покришкіна воював на цих літаках. Всі наступні радянські аси після Кожедуба та Покришкіна, у першій десятці п’ять пілотів воювали на «Аерокобрах». Це був найкращий літак з радянського боку Східного фронту, він мав радіостанцію, потужне озброєння, потужне бронювання. Тобто був кращим за той самий Ла-5, Ла-7.

Кожедуб тут виділяється з цієї когорти. Я б для себе поставив би Кожедуба кращим за Покришкіна, хоча Покришкін для того самого Кожедуба вважався вчителем. Він згадує дуже часто зошит Покришкіна, в якому він обґрунтував з радянського боку методику вільної охоти і якраз за цією методикою були сформовані спеціальні полки винищувальної авіації, які діяли в 1944-1945 роках.

– Якщо у Другу світову війну Іван Кожедуб був льотчиком-винищувачем, то під час Корейської війни 1950-1953 років командував авіадивізією. Наскільки успішним був Іван Кожедуб як воєначальник?

– За Івана Кожедуба каже результативність цієї дивізії. За радянськими даними, було збито понад 200 американських літаків. Сама дивізія втратила близько 30 літаків. Те місце, де діяла ця дивізія американці називали «Алея МіГів». Використання цією радянською дивізією МіГ-15 давало північнокорейським військам значну перевагу та відчуття безпеки.

Про роль самого Кожедуба ми тут мало знаємо, знаємо лише якісь фактичні формальні показники. Є легенди, нібито сам Кожедуб, всупереч наказу верховного головнокомандувача, робив бойові виліти, називають і 9, і 10, і навіть 17 збитих ним літаків. Але це нічим не підтверджується, і той самий Кожедуб ніколи про це не згадував. Якби такі перемоги були, особливо після того, як змінилася політична ситуація в Радянському Союзі і зараз, коли Росія робить свою міфотворчість – думаю, що про це згадали б.

Тому можемо сказати, що дивізія Кожедуба воювала успішно, мала значні успіхи у протистоянні реактивної авіації. І можна сказати, що як командир Кожедуб проявив себе з найкращого боку. Тому що на той момент він пройшов дуже багато командних посад. Після війни в Кореї, закінчення академії, він ще декілька років командував авіацією Ленінградського і Московського військового округів. Це були доволі престижні військові посади в СРСР.

– Яке місце Івана Кожедуба в українській історії?

– Ми маємо говорити все ж таки про радянського льотчика українського походження. Тому що ми не знаємо позиції Івана Кожедуба, ставлення до себе як до українця. Чи визнавав він себе українцем, яким чином він себе ідентифікував у всій радянській системі?.. Швидше за все, це чіткий продукт того покоління, яке народилося у 1920-х, виховувалося у 1930-х і повністю потрапило в радянську парадигму.

В українській історії ми маємо його визначати як українця за походженням, найкращого аса антигітлерівської коаліції в часи Другої світової війни. І я б йому не намагався давати питомо української ознаки, а визначав його як професіонала своєї справи, хоча він і воював у державі, яка окупувала територію Української Народної Республіки.