90 років тому, 26 липня 1931 року, на Донеччині в селі Миколаївка нині Волноваського району народився Іван Дзюба – український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України (2001), академік НАН України, другий міністр культури України (1992–1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999–2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України. Він автор праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?», написаній у 1965 році. Сьогодні Іван Дзюба відзначає 90-літній ювілей.
Окрім біографічної довідки наприкінці цієї публікації, пропонуємо вашій увазі фрагменти із трьох давніших інтерв’ю Івана Дзюби Радіо Свобода.
1. Праця «Інтернаціоналізм чи русифікація?»
У 2006 році Радіо Свобода запитало Івана Дзюбу, яким чином він би писав «Інтернаціоналізм чи русифікацію?» (1965 рік) у наші дні? Ось частина з його відповіді:
– Ми сьогодні на зовсім новому і набагато небезпечнішому етапі русифікації, ніж це було, скажімо, 50 років, навіть 30 років, навіть 20 років тому.
Маховик русифікації розкручений, він має колосальну знищувальну силу інерціїІван Дзюба
Чому? По-перше, тоді була перспектива або ілюзія перспективи: здавалося, що вся справа – в тому злочинному режимі, і коли буде змінений режим, коли ми доб’ємося демократії, то ці проблеми поступово можна буде розв’язати.
Виявилося, що ця хвороба зайшла настільки далеко, і цей маховик русифікації вже такий розкручений, що він має колосальну знищувальну силу інерції і його вже майже неможливо зупинити. Тобто, його можна було б зупинити, коли сильна державна воля цьому протистояла б і якісь енергійні, цілеспрямовані та системні дії держави.
Псевдодемократія розв’язала руки і можливості всім українофобським, русифікаторським силамІван Дзюба
Але, як ви знаєте, за ці 15 років (станом на 2006 рік – ред.) не тільки нічого не робилося, хоч декларацій було багато, говорилося багато, але реально нічого не робилося, – і цей маховик ще більше зміцнів. А демократія, та, яка у нас є, за умов цього дикого капіталізму і дикої анархії... Виявилося, що ця псевдодемократія не допомагає нам, а навпаки, вона стає дуже небезпечною в тому сенсі, що вона розв’язала руки та можливості всім українофобським, русифікаторським силам, які раніше сповна, може, не могли себе виявити, сьогодні вони в умовах цього розуміння демократії просто розперезалися, вони мають можливість усе робити.
В їхніх руках основні важелі влади, допомога з боку російської держави, діяльність московської церкви
А можливості у них – колосальні, тому що в їхніх руках фактично й основні важелі влади; у них увесь час були і фінансові можливості, і колосальна допомога з боку російської держави, і дуже очевидна активна, хоч і прихована, діяльність російських спецслужб, і повне панування російських ЗМІ, діяльність московської церкви і так далі – все це такий сильний наступ, якого Україна ще, по-моєму, раніше не знала.
(Увесь текст інтерв’ю – за лінком)
2. Про промову в Бабиному Яру в 1966 році
Дисидент, письменник та громадський діяч Іван Дзюба у 1966 році виступив із промовою до людей, які зібрались на неофіційному мітингу в Бабиному Яру, щоб вшанувати пам’ять убитих там жертв. Згадуючи про цей виступ, в інтерв’ю Радіо Свобода у 2016 році він, зокрема сказав (подаємо окремі тези):
- Ставлення офіційної радянської влади до того, що відбулося в Бабиному Яру в 1941 році, змінювалось, інтерпретації змінювались...
- Була політика нацьковування євреїв на українців, а українців на євреїв.1947 рік – це хвиля звинувачень українських літераторів та письменників у націоналізмі, 1947-1949 роки – це хвиля звинувачень євреїв, при чому дехто з українців також брав у цьому участь...
- Я говорив, що соромно, що антисемітизм живий на різних рівнях, про те, що ми повинні зробити висновки, уроки з того, що ця влада увесь час нацьковує одні національності на інші й вона б хотіла, щоб українці проти євреїв виступали, євреї проти українців...
- Мало хто знає, що в 1933 році більшовицька влада скидала у Бабин Яр жертв Голодомору – померлих від голоду українських селян, які сходились з усіх кінців України...
- Коли ми говоримо про одне, мусимо згадувати й інше – про Голодомор, й про єврейський геноцид. Вони якось неминуче перегукуються.
(Увесь текст інтерв’ю – за лінком)
3. Про рятівні сенси поезії Ліни Костенко
У 2016 році вийшла друком книга «Гармонія крізь тугу дисонансів...» за авторством Ліни Костенко, Івана Дзюби та Оксани Пахльовської. З цієї нагоди в інтерв’ю Радіо Свобода Іван Дзюба дав свою оцінку постаті Ліни Костенко та її творчості (подаємо окремі тези):
- У неї є така фраза: «Кричали ледарі: «Дайте нам лідера!». Це теж не просто гра слів. Це наш портрет, це ж ми продовжуємо думати, що от нам тільки одного не вистачає – це лідерів, які нас поведуть і так далі. А про свою відповідальність ми не думаємо.
- Поезію Ліни Костенко багато людей знає, але майже ніхто нічого не знає про її життя, про її біографію...
- Те, що вона говорить, випробовування часом проходить. І випробовування всіма змінами часу, тому що у її слові якісь вічні істини – інтелектуальні та етичні.
- Ліна Костенко, її поезія – вона не пропагандистська, вона просто завойовує своєю справжністю, своєю душевною широтою, своїм емоційним багатством, глибиною думки. І це те основне, що можна черпати.
(Увесь текст інтерв’ю – за лінком)
