Зупинити війну вже неможливо, після Бучі та Ірпеня точку неповернення пройдено. І миру будь-яким шляхом вже не буде, переконаний генерал-майор ЗСУ Дмитро Марченко. Якщо зараз зупинити війну, то далі буде тільки гірше, «ворог залиже рани і нападе ще раз». Марченко впевнений, що зараз є і темп, і бажання, тому треба «добивати Росію». Крим.Реалії поговорили з Дмитром Марченком, який із 25 лютого до 6 квітня керував обороною Миколаєва. Сам він народився у місті Вознесенськ Миколаївської області. Розпитали його – як Миколаїв не потрапив у котел? Як вдалося вистояти, коли на місто йшли сотні танків і тисячі російських солдатів? І коли, на його думку може закінчитися війна?
Відео розмови можна подивитися тут:
«Всі розуміли: Херсон здали, ми наступні»
Їдь, налагоджуй оборону, бо Миколаїв здавати не можна
24 лютого друзі з Херсона надіслали Марченку відео, як колони російської техніки їдуть через Чонгар у бік Херсона. І тоді стало зрозуміло, що почалось повномасштабне вторгнення РФ на територію України.
Вже ввечері 24 лютого він написав повідомлення Євгену Мойсюку, заступнику головнокомандувача ЗСУ.
«Спостерігаю, що прорвалися вже у бік Херсона. Давай я поїду туди, бо добре знаю місцевість і буду там дуже корисний. Він сказав: так, давай. Їдь, налагоджуй оборону, бо Миколаїв здавати не можна. Це ключова точка, звідки вони могли наступати у всіх напрямках: і на Кривий Ріг, і на Кіровоград, і на Одесу», – згадує Дмитро Марченко.
Миколаїв не був готовий до наступу російських військ, не було жодного окопу, блокпосту, не було патрулів, у місті був хаос і панічні настрої, згадує Дмитро Марченко.
Я вже всіх налаштовував до боїв у місті, до окупації
Оцінивши ті сили, які російська армія спрямувала на Миколаїв, і ті сили, які були для оборони міста, Марченко готував усіх до окупації та вуличних боїв.
«Я розумів, що на 90 відсотків ми опинимос в кільці. Я вже всіх налаштовував до боїв у місті, до окупації, ламав ось це... «давайте не будемо чинити опір». Дав команду евакуювати все паливо, яке було за містом, у місто. Кіма попросив створювати резерви води та їжі. Всі розуміли Херсон здали, ми наступні».
На першій нараді Марченко зібрав усіх силовиків та чиновників, запропонував усім забути про політичну приналежність. І сказав, що всі мають стати і захищати місто, а кому це не подобається і хто іншої думки, Марченко попросив їх виїхати з міста.
«Розлютили нас до того, що в наших руках з'явилася ініціатива в бою»
На кінець лютого у розпорядженні Марченка для оборони Миколаєва була лише частина бойових підрозділів. Це частина 79-тої окремої десантно-штурмової бригади, основна частина вела бої на донецькому напрямку. Ще частково– 36-та окрема бригада морської піхоти, більша частина якої була у Маріуполі. І пізніше до Миколаєва підтягнулася 59-та окрема мотопіхотна бригада, які відійшла з Херсона.
Вони вийшли на аеродром, там були непрості бої, і з боями вони примусили їх відійти
Російські війська були в 15 кілометрах від міста, а в деякі дні заходили в межі міста. Один з таких випадків був, коли вони прорвалися на Кульбакінський військовий аеропорт, а він знаходиться поруч з Центральним залізничним вокзалом. Бій за аеропорт був одним із ключових, після чого багато військових повірили в себе, розповідає Дмитро Марченко.
На думку Марченка, прорив на Кульбакінський аеропорт був відволікаючим маневром росіян.
«Я бачив там йде колона в 120 танків, там 80 танків, там ще 90 танків. Бачу, що купа техніки пре на Миколаїв і тут зайшли якісь 2 танки (на аеропорт Кульбакіно - ред). Я тоді прийняв рішення, силами поліцейських. Слава Богу, що у нас патрульна поліція на 60% – це колишні військовослужбовці, які з 2014 року воювали в АТО. У них вже на той момент були протитанкові групи. У них уже були Джавеліни. Вони вийшли на аеродром, там були непрості бої, і з боями вони примусили їх відійти».
Також намагалися зайти ще з трьох сторін і взяти місто в облогу. Бої були біля району Соляні, Тернівка, біля села Баловне, там знаходиться цивільний аеропорт.
Ми розізлилися і пішли вперед
Всі ці атаки успішно відбивалися, миколаївці ламали росіянам бойові порядки. Добре спрацювала артилерія, колони російської техніки відсікали. І тоді у росіян почалася паніка, розповідає Дмитро Марченко.
«Чинили жорсткий опір. При цьому ми втрачали людей. Так, нам було складно, враховуючи, що вони нас накривали і ракетами, і «Градами», і «Смерчами». Вони думали, що цим вони деморалізують людей, а вони навпаки, розлютили нас до того, що в наших руках з'явилася ініціатива в бою. Ми розізлилися і пішли вперед, а будь-який військовий розуміє, коли є ініціатива у бою, то ти маєш усе. Ти захоплюєш рубежі, ти захоплюєш техніку, ти береш полонених. На цьому етапі, ми і почали перемагати».
«Ми склалися в один кулак»
Ключову роль у спротиві Миколаєва зіграла згуртованість миколаївців та херсонців, вважає Дмитро Марченко. Усі працювали як єдиний механізм: військові, мер, губернатор, волонтери, пожежники, працівники ДСНС.
Ми склалися в один кулак, стали в один стрій і просто показали, що ми не здамося
Звичайні люди допомагали копати окопи, ресторани годували військових, місцеві пропонували будь-яку допомогу: кого відвезти, що відремонтувати.
«Вистояли ми тому, що ми склалися в один кулак, стали в один стрій і просто показали, що ми не здамося. Ми не хочемо тут жодного «русского мира». Це наша батьківщина, і ми її не будемо здавати. Працювали всі, хто де міг. Коли я все це спостерігав, я був гордий, що мені випала така можливість, що я миколаївець, і що я приїхав саме сюди».
Люди в селах Миколаївської області буквально руками зупиняли військову техніку армії РФ. Це давало час підготувати оборону міста.
Хоч губернатора Віталія Кіма і критикують, але він зробив важливу роботу – підняв дух місцевого населення, впевнений Дмитро Марченко. Був чіткий розподіл: усіма військовими справами займався Марченко, Кім – усіма іншими справами та питаннями. У Кіма була налагоджена хороша система оповіщення по всіх об'єднаних територіальних громадах в області.
Щоб взяти Миколаїв їм треба зняти з усіх напрямків усі свої війська
Тепер ситуація у Миколаєві та області набагато стабільніша, безпечніша ніж була у лютому, оптимістично говорить Дмитро Марченко. Пояснює, що в теорії новий наступ на Миколаїв можливий, але на практиці – це буде утопія.
«Будь-який розуміючий командир з того боку, розуміє, що якщо вони тоді з коліс не змогли це зробити, то зараз коли там позиційна оборона, коли там пристріляна кожна ділянка, коли там все заміновано – це йти в один бік. І зараз, щоб взяти Миколаїв їм треба зняти з усіх напрямків усі свої війська, створити резерв і цим великим резервом спробувати прорватися».
«Якби ми розігналися, вони б зупинилися за Керченським мостом»
А давайте на цьому зупинимо війну – ні, це наша країна, це наші землі
З тимчасово окупованими територіями підтримується тісний зв’язок, запевняє Дмитро Марченко. І в Херсоні залишилися люди, які сховали зброю і чекають сигналу. Марченко запевняє, що звільняти Херсонщину будемо з двох боків.
«У Хесроні є люди, які чекають, коли вони включаться у роботу з того боку. І ми їх будемо бити з двох сторін. Ніхто не збирається здавати, і ніхто не збирається їх залишати. Якщо у когось пробігають думки, а давайте на цьому зупинимо війну – ні, це наша країна, це наші землі!».
Коли я побачив Бучу, Ірпінь, ви ж розумієте, це не Путін ставив їм такі завдання
На жаль, на Херсонщині українська армія втратила у часі й дала російській армії закріпитися. Але зараз там добре налагоджена робота окремих підрозділів, які щодня б'ють по важливих точках.
«Скажу як є, якби в нас зараз було достатньо сил та засобів, яких, на жаль не вистачає, це техніка, озброєння, артилерія, ППО, підтримка з повітря, то якби ми розігналися, повірте, то вони б зупинилися вже за Керченським мостом».
Це просто орки, це просто бидло
Марченко впевнений, коли почнеться контрнаступ ЗСУ на півдні, російські військові тікатимуть, бо у них немає ні бажання, ні мотивації, їх змусили воювати. Говорить, що більшість полонених, з якими він спілкувався, це малоосвічені молоді люди.
«Це люди з іпотеками, це люди з кредитами. Це мало навчені люди, які мало розуміють. Це просто орки, це просто бидло. Колись я подивився Маріуполь, я зрозумів це не люди. Коли я побачив Бучу, Ірпінь, ви ж розумієте, це не Путін ставив їм такі завдання».
«Точку неповернення пройдено»
На початку, коли ще були переговори, війну можна було зупинити, тепер вже ні, переконаний Дмитро Марченко.
треба забирати Луганськ, Донецьк, Херсон, нам треба забирати Крим. Тому що далі буде гірше
«Точку неповернення ми вже пройшли. Вона була на самому початку, коли можна було все це зупинити, на етапі переговорів, але після того, що вони витворяли, все, точку неповернення ми пройшли. Я скажу тим, хто хоче спокою та миру будь-яким шляхом, його не буде».
Зупиняти зараз війну не можна, бо буде ще гірше, категорично говорить Дмитро Марченко. На питання, якщо доведеться віддати частину території України для того, щоб зупинити смерті, відповідає так.
У нас є бажання, просто дайте нам трошки озброєння, і ми це зробимо
«Ні, я говорю, категорично ні. Нам треба забирати всю землю, нам треба забирати Луганськ, Донецьк, Херсон, нам треба забирати Крим. Тому що далі буде гірше. Якщо хтось думає, що на цьому все зупиниться і все буде добре. Ні, це не так. Це ми відпустимо ворога додому, він там залиже рани, зробить відповідні висновки, підкоригує свої бойові порядки і нападе ще раз».
Генерал-майор Дмитро Марченко, впевнений, що зараз у України є шанс, якого не було за всю історію.
«Нам просто треба добити, у нас є темп, у нас є бажання, просто дайте нам трошки озброєння, і ми це зробимо».
Марченко говорить, що не любить робити прогнози, але те, що війна не закінчиться швидко – це факт. Але, якщо західні партнери нададуть усе необхідне озброєння, то не виключено, що контрнаступ закінчиться до кінця літа.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
