(Закінчення, перша частина ‒ тут, друга ‒ тут)
Голодомор 1932-1933 років практично не торкнувся Криму, але не можна сказати, що півострів взагалі не мав до нього жодного стосунку. З одного боку сюди бігли змучені голодом українці в надії на порятунок, з іншого ‒ місцеві чекісти перехоплювали хліб, що вивозився на материк. Про роль Криму в історії Голодомору та про Великий Голод у пам'яті кримчан ‒ ексклюзивно для Крим.Реалії.
Отже, після початку президентства Віктора Януковича 2010 року День пам'яті жертв Голодомору не скасували, але рівень уваги до нього з боку держави суттєво зменшився. Навіть більше, у серпні того року міністр освіти Дмитро Табачник наголосив, що Голодомор не був геноцидом українців, тому за його одноосібним рішенням у нових підручниках з історії України з опису Голодомору прибрали визначення «геноциду». А наступного, 2011 року з програми ЗНО з української літератури зникли романи про Голодомор. Ні «Марії» Уласа Самчука, ані «Жовтого князя» Василя Барки в переліку обов'язкових творів не залишилося.
Розворот усієї країни в бік Росії та прихід до влади на півострові «макіївської» команди знову знизив рівень кримських заходів, присвячених Великому Голоду, до позначки десятирічної давності. Так, 2010 року ще продовжували проводити класні години в пам'ять про жертв Голодомору, як 26 листопада в сімферопольській школі №3 ім. А. Макаренка, та служили молебні, як 27 листопада біля стін кафедрального собору св. Володимира та Ольги УПЦ КП у кримській столиці з виступами очевидців трагедії, але загалом ситуація змінилася. Якщо в Києві президент Янукович не зміг або не наважився проігнорувати загальнонаціональні жалобні заходи, то місцеві чиновники в Криму 2010 року про дату навіть не згадали.
2011 року небайдужі кримчани, усвідомивши, що допомоги від влади чекати не доводиться, 1 листопада створили Кримський громадський комітет для підготовки та проведення заходів, присвячених пам'яті жертв Голодомору-геноциду в Україні. Ініціаторами виступили громадські організації, представники кримських організацій політичних партій націонал-демократичної орієнтації та журналісти. Ця річниця була тематичною ‒ заходи були присвячені пам'яті дітей-жертв Голодомору.
У кримській столиці 26 листопада відбувся вже традиційний молебень біля собору УПЦ КП, причому з чиновників «на запрошення української громади не відгукнувся ніхто. Замість представників всіх гілок влади (чесно кажучи, появи хоча б одного з них ніхто й не чекав) на майданчику біля храму рівноапостольних Володимира та Ольги єдиними представниками держави була міліція, та й то ‒ негусто». У Севастополі ж, навпаки, в ранковому траурному мітингу біля стін українського культурно-інформаційного центру взяли участь не тільки моряки ВМС України, представники громадських організацій та звичайні севастопольці, а й керівництво міста. У місті та на українських кораблях у той день були приспущені прапори. Також увечері на центральній площі Нахімова жителі міста склали хрест із пам'ятних свічок.
24 листопада 2012 року в Сімферополі біля собору УПЦ КП на молебні біля двохсот представників правоцентристських партій і громадських організацій віддали данину пам'яті загиблим під час Голодомору в Україні та підтримали всеукраїнську акцію «Запали свічку». Тоді ж присутні зажадали від влади демонтажу пам'ятника Леніну в центрі столиці. Ні комуністів, ні членів Партії Регіонів на акції не було ‒ ні з підтримкою, ні з протестом. Утім, саме цього року кримський парламент вперше випустив офіційне звернення з нагоди Дня пам'яті жертв Голодомору. Тоді ж школярі та вчителі Української гімназії Сімферополя запалили по периметру кілька сотень свічок, вшановуючи пам'ять загиблих від голоду.
Заходи 2013 року ‒ до 80-х роковин трагедії ‒ стали «лебединою піснею» для Криму. Наприкінці жовтня в Сімферополі знову був створений Громадський комітет для увічнення пам'яті про Голодомор, що закликав кримчан до участі в траурних акціях без партійної символіки. Упродовж усього листопада в школі-гімназії в Штормовому (Сакський район) відбувалися заходи, присвячені Великому Голоду. А 23 листопада в Сімферополі на площі перед собором УПЦ КП відбувся мітинг-реквієм пам'яті жертв Голодомору ‒ єпископ Климент відслужив панахиду, потім звучалм політичні промови. Голова Української громади Криму Владислав Хмеловський зазначив, що на траурний захід були запрошені представники всіх гілок кримської влади, але ніхто з них так і не відгукнувся, незважаючи на відповідний указ президента Януковича.
На сайті кримського парламенту й цього року з'явилося звернення з нагоди Дня пам'яті жертв Голодомору, але немов у насмішку, воно слово в слово повторювало торішнє ‒ шукати нові слова Президії Верховної Ради АРК, мабуть, здалося зайвим. Активно показала себе Греко-католицька церква на півострові ‒ її представники брали участь у панахидах у Сімферополі та Євпаторії, організували поминання в Керчі та Ялті. Традиційно в Севастополі громадські активісти провели реквієм на площі Нахімова, свічки запалювали й біля пам'ятника Шевченку в Керчі.
Російська анексія Криму на початку 2014 року не просто переламала, нехай і до цього зменшений, тренд увічнення на півострові пам'яті жертв Голодомору, а обірвала його повністю. Офіційний Кремль, як відомо, не визнає голод 1932-1933 років штучним, а увічнення трагедії українців називає «перекосом». Ці тези на вищому рівні були сформульовані президентом Дмитром Медведєвим 2008 року й досі залишаються в Росії актуальними. «Наполегливо мусується теза про «цілеспрямований голодомор ‒ геноцид українців»... Нам слід зосередитися на виправленні небезпечного перекосу, що намітився у висвітленні цього питання, коли за гаслом «засудження геноциду українців» применшується трагедія інших постраждалих народів колишнього СРСР».
У Росії 2011 року низка книг про Голодомор визнані екстремістськими, за їхнє зберігання вже пізніше, 2015-го, була розгромлена Українська бібліотека в Москві. А у грудні 2014 року російський міський суд Феодосії визнав директора Феодосійської центральної бібліотечної системи Галину Малярчук винною у зберіганні брошури про Голодомор, піддавши адміністративному стягненню ‒ штрафу в 2000 рублів. Вона назвала брошуру «макулатурою», але це не пом'якшило її долі. Тоді ж була порушена кримінальна справа проти директора однієї з феодосійських гімназій за зберігання аналогічної книги. Але здебільшого юридичними процедурами себе нова влада не обтяжувала: у Севастополі українські книги, зокрема й про Великий Голод, спалювали або викидали на смітник. Зрештою, «екстремістську» літературу про Голодомор та ОУН-УПА упродовж наступних двох років із усіх бібліотечних фондів півострова вилучили.
Але незважаючи на навіть не відсторонення, а на протидію кримських чиновників, небайдужі кримчани все одно продовжували поминати померлих від голоду. 23 листопада 2014 року традиційний молебень відбувся в Сімферополі, хіба що вже не на вулиці, а всередині собору УПЦ КП. Аналогічна літургія була проведена й 29 листопада 2015 року.
Не задовольнившись книгами, російська влада взялася за «місця пам'яті». 14 лютого 2016 року користувачі соцмереж повідомили, що в Севастополі до Дня святого Валентина на вході в колишній український, а нині просто Культурно-інформаційний центр встановили лавку для закоханих ‒ прямо під закритою афішами меморіальною дошкою жертвам Голодомору. «Арт-об'єкт» на площі отримав назву «території щастя».
У цих умовах частина пам'ятних заходів була перенесена на материк. Так 19 квітня 2016 року в Національному музеї ‒ Меморіалі жертвам Голодомору відбувся вечір-реквієм за загиблими під час Голодомору українцями й депортованими кримськими татарами. Пізніше, 25 листопада, в Сімферополі молилися за душі загиблих від голоду й біля пам'ятного знака в стіні собору УПЦ КП запалили свічки, а в Українському культурному центрі була відкрита інсталяція, проведена бесіда й показ документального фільму про Великий Голод. Що характерно, напис-присвята під знаком (двометровим хрестом, подарованим 2002 року українській громаді відомим кримськотатарським скульптором Ільмі Аметовим) на стіні храму була ретельно затерта. Навіть більше, тоді ж зникла й меморіальна табличка про Голодомор, що була встановлена на Будинку культури рибалок у Севастополі, куди українська громада в листопаді кожного року збиралася для покладання квітів. У Києві цього дня в Малому залі палацу «Україна» відбулася акція «Свічка пам'яті» за участю актора та режисера Ахтема Сеітаблаєва.
25 листопада 2017 року в Сімферополі з громадських заходів відбувся лише молебень біля собору УПЦ КП, у той час як кілька акцій провели кримчани на материковій частині України. Виїхавши з півострова, активіст Леонід Кузьмін каже, що цього, 2018 року повідомлення для проведення акцій до Дня пам'яті жертв Голодомору не подавали ‒ безглуздо.
Кримський політолог Євгенія Горюнова пояснює політику російської влади Криму так: «У Росії Йосипа Сталіна сьогодні вважають «ефективним менеджером», і тому відмовляються визнавати його злочини. Москва розглядає український Голодомор як явище, викликане природними причинами, і спростовує, що для українських селян були штучно створені нестерпні умови. Анексований Крим сьогодні також став територією, де росіяни переконують населення в неактуальності Голодомору ‒ тому там і не проводять пам'ятні акції. Навіть вийти з запаленими свічками в пам'ять про тих, хто загинув у 1930-і роки, буде рівносильне «зраді інтересів Росії».
До п'ятої річниці анексії Росія повністю стерла всякі згадки про Голодомор із громадського та інформаційного простору Криму. Тепер на півострові, як і в середині 90-х, безпечно поминати померлих від Великого Голоду можна лише вдома або в останніх уцілілих храмах УПЦ КП за щільно зачиненими дверима.
