Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Чорне море – замкнутий і невеликий за світовими мірками водний басейн. У цьому причина того, що масштабні битви флотів тут були рідкістю. Наприклад, за всю Першу світову війну надводні кораблі противників сходилися в бою у відкритому морі лише тричі, а за всю Другу – жодного разу (з кораблями боролися переважно підводні човни та літаки). Тим цікавіше розглянути одну з таких сутичок, що стала свого часу першою не тільки в Чорному морі, а взагалі під час Першої світової – бій біля мису Сарич 18(5) листопада 1914 року.
Передісторія
Кримська війна 1853-1856 років призвела до загибелі вітрильних флотів Османської та Російської імперій. До кінця століття обидві країни відродили свої морські сили, але вже на сталевій основі та з вугільними топками замість вітрил. У 1914 році російський Чорноморський флот значно перевершував османський: Стамбул у тому басейні мав 2 лінкори (додредноутного типу, в російській класифікації – ескадрені броненосці) і ще 2 броненосця, а Петербург – 7; Стамбул – 5 крейсерів і 1 канонерський човен, Петербурга – 3 крейсери і ще 3 канонерки; Стамбул – 18 есмінців, Петербург – 26. Північ мала абсолютну перевагу у підводних човнах і гідролітаках.
З огляду на це не дивно, що Туреччина не поспішала вступати в Першу світову війну, де її головною противницею була б Росія. Але низка нещасливих випадковостей змінила все.
Задовго до війни Туреччина замовила у Великій Британії та оплатила будівництво двох лінкорів нового типу – дредноутів. Але Лондон, стурбований німецьким впливом у Стамбулі, після оголошення Німеччиною війни Франції конфіскував обидва та включив до складу свого флоту. Закономірним турецьким обуренням скористався Берлін, привівши 10 серпня у Дарданелли два свої кораблі – лінійний крейсер Goeben (тому правильно «Гьобен», а не «Гебен») і легкий крейсер Breslau. Ще 2 серпня Туреччина уклала секретний пакт із Німеччиною, зобов'язавшись вступити у війну проти Росії, але султан не поспішав переходити від слів до справи. Все обмежилося тим, що 16 серпня обидва кораблі були формально викуплені Османською імперією та отримали турецькі назви «Султан Селім Явуз» і «Міділлі», екіпажі одягли фески, а німецький контрадмірал Вільгельм Сушон був підвищений до командувача всього турецького флоту на Чорному морі.
Російський план війни передбачав завоювання панування на морі шляхом вирішальної битви флотів, блокаду турецьких берегів і допомогу сухопутної армії. Згодом передбачалося сформувати ударний корпус для десантування та захоплення Стамбула – ця ідея була жива ще у січні 1917 року!
В уряді Османської імперії не було єдиної думки щодо оголошення війни, тому військовий і морський міністр Енвер-паша в буквальному сенсі вступив у змову із Сушоном, щоб поставити султана перед доконаним фактом. Тож 29(16) жовтня 1914 року німецькі й турецькі кораблі раптово атакували Севастополь, Одесу та низку інших міст. Через три дні Росія оголосила Туреччині війну.
Бій
Вранці 18(5) листопада російська ескадра поверталася до Севастополя з рейду до турецьких берегів, під час якого було обстріляно Трапезунд. Днем раніше німецькі кораблі вирушили з Босфору до Криму.
Ескадра складалася з 5 броненосців, 3 крейсерів і 8 есмінців – це була єдина конфігурація, що давала надію на перемогу над Goeben. Лише спільними зусиллями російські кораблі могли протиставити 16 гармат 305-мм німецьким 10 гарматам 280-мм. Ані поодинці, ані навіть утрьох (до першої лінійної бригади ЧФ входили «Евстафий», «Пантелеймон» та «Иоанн Златоуст») у росіян не було жодного шансу – Goeben, за рівного бронювання, мав ще й удвічі більшу скорострільність. Зрештою, навіть якби справи в Сушона пішли кепсько, він завжди міг скомандувати відступ – лінійний крейсер міг розвинути швидкість до 25 вузлів, тоді як броненосці – лише 15.
Єдиним способом впоратися з Goeben, вигаданим ще до початку бойових дій, було заманити його в пастку – підставити один із броненосців під обстріл, щоб дати можливість іншим сконцентрувати вогонь. Для цього була передбачена система централізованого управління стрільбою, розміщена, однак, не на флагмані «Евстафий», а на наступному за ним кораблі «Иоанн Златоуст». Якби всі російські кораблі підійшли до місця бою одночасно, за рахунок цього вони мали б перевагу. Але того разу такий підхід обернувся проти розробників.
Незважаючи на те, що справа наближалася до обіду, море огорнула імла, видимість погіршували смуги щільного туману. Російський командувач Андрій Ебергард, хоч і отримав по радіо сповіщення про перебування Goeben у морі, певно, не очікував зустрічі з ворогом – інакше він перешикував би лінкори у дві колони, а есмінці пустив би попереду. Насправді ж броненосці рухалися в одну лінію, есмінці – за ними, лише три крейсери здійснювали розвідку.
Близько 11:40 «Алмаз» за 30 км на південь від мису Сарич помітив стовп диму і сигналізував прожектором на «Евстафий». За пів години (12:05 – 12:10) німецький і російський крейсер побачили один одного, і останній спішно відступив до головних сил. Сушон скомандував Breslau триматися поза досяжністю російських гармат.
Ебергард скомандував повертати всім броненосцям ліворуч, щоб відрізати ворогу шлях на Босфор і підставити його ніс під вогонь гармат з правого борту. Піди Goeben на прорив, можливо, він був би потоплений – як не снарядами лінкорів, так торпедами есмінців. Але німці були також не проти битися – скориставшись перевагою у швидкості, Сушон збирався обійти ворожий флагман з півдня і зосередити свій вогонь на ньому, доки не приспіли інші кораблі. Якби цей маневр вдався, то російський флот зазнав би серйозної поразки, втративши як мінімум один корабель. Але ще одна випадковість схилила шальки терезів в інший бік.
«Евстафий» першим розпочав розворот і встиг буквально на три хвилини раніше за супротивника. За задумом, артилеристи мали чекати команди зі «Златоуста», але той усе ще розвертався. О 12:20 флагман вирішив діяти самостійно і дав пристрілювальний залп – по одному пострілу з кожної башти – і всупереч усім сподіванням влучив. Один зі снарядів влучив під передню трубу Goeben.
Снаряд пробив броню каземату однієї зі 150-мм гармат, знищивши його та пошкодивши сусідній. У борту утворилася метрова пробоїна, всередині спалахнула пожежа. Якби вогонь поширився далі – у сховище снарядів – долю лінійного крейсера було б вирішено. Але й без цього проблем вистачало – уламками були пошкоджені дроти, тож згасло освітлення, і зупинилася подача снарядів у всі допоміжні гармати лівого борту.
Башти головного калібру Goeben протягом хвилини відкрили вогонь у відповідь. Перший залп пройшов повз ціль, але снаряд пробив трубу і зніс радіоантену, позбавивши флагман зв'язку. Другий – переліт, але третій о 12:22 накрив «Евстафий». Флагман отримав 2 прямі влучання в батарею 152-мм гармат правого борту: перший – в гармату, другий – у склад боєприпасів з пробиттям в офіцерський камбуз. Четвертий залп також виявився результативним – один снаряд розірвався за протилежним бортом і зрешетив його уламками. Загалом Goeben випустив по супротивнику 12 снарядів головного калібру.
Цієї ж хвилини (12:22) відкрив вогонь «Иоанн Златоуст», а о 12:24 – «Три святителя». Централізоване управління артилерією дало збій – офіцер через туман і дим дав неправильну цілевказівку, і всі снаряди з інших кораблів летіли в півтора раза далі за потрібне, а через туман розглянути противника самостійно на них не могли. Позбавлений радіозв'язку флагман теж не міг допомогти з наведенням. Усього «Евстафий» витратив 49 снарядів різного калібру (з них 16 головного, 14 середнього та 19 дрібного). Через таку щільність вогню Сушон цілком міг припустити, що по Goeben стріляють усі російські броненосці, і це вплинуло на його рішення повертати.
«Иоанн Златоуст» випустив 48 снарядів, «Три святителя» – 37, але більше влучань не було. «Ростислав» 8 разів безрезультатно стріляв по Breslau, «Пантелеймон» не стріляв взагалі.
Але Сушон більше не міг ризикувати – він не втопив «Евстафия» до прибуття інших кораблів супротивника, та ще й сам зазнав ушкодження першим ворожим залпом. Залишаючись у бою, він ще міг покінчити з чужим флагманом, але при цьому й сам наражався на смертельну загрозу. А розміняти новітній лінійний крейсер на застарілий броненосець було безглуздо. Тому Goeben о 12:24 взяв праворуч і почав стрімко віддалятися, випустивши «на прощання» ще 7 снарядів із кормових башт. О 12:32 німці перестали стріляти, росіяни вели вогонь до 12:40. Потім навздогін були відправлені есмінці, але через нестачу палива за 10 хвилин відкликані назад.
Щодо Breslau, то він у бою не брав участі, ховаючись за протилежним бортом Goeben.
Підсумки
Обидві сторони, звісно, приписували успіх собі, а припинення бою пояснювали поганою видимістю. За російськими даними, заснованими, природно, на візуальному спостереженні, Goeben отримав три влучання снарядами головного калібру та ще 11 – середнього, але насправді «Евстафий» поцілив у супротивника лише один раз, і то геть випадково. І випадково це влучання призвело до таких серйозних наслідків, що Goeben припинив бій і на два тижні вибув з ладу. Втім, 10 днів провів на ремонті й «Евстафий».
У російських книгах і статтях від автора до автора кочує твердження, що в тому бою загинуло 115 німців (12 офіцерів і 103 матроси) – нібито такі дані здобула розвідка в Туреччині. Але це повна нісенітниця – за німецькими даними у знищеному казематі загинули 12 артилеристів-німців і один турок, можливо, ще від 4 до 6 людей пізніше померли через отруєння димом.
Для порівняння – «Евстафий» зазнав удвічі більшої шкоди від снарядів, на ньому загинули 4 офіцери та 29 нижніх чинів, а ще один поранений офіцер помер у Севастопольському морському шпиталі 19(6) листопада – всього 34 особи. Поранено було 24 особи, 19 – важко, більшість з останніх померли від ран ще пізніше. З чого б німецькі втрати були втричі вищими? Та й терміни ремонту кораблів цілком зіставні.
У донесенні до Морської Генеральний штаб Ебергард виправдовував свою тактику бою та відсутність переслідування Goeben туманом (правда), нестачею палива (правда) та небезпекою мін (вигадка). Але насправді він не міг не розуміти – йому просто неймовірно пощастило.
Пощастило в тому, що «Евстафий» розвернувся і почав стріляти першим, ба більше – що випадково влучив у ворога з першого разу, а найголовніше – що випадково вивів з ладу другорядну артилерію Goeben. Без цих випадків бій завершився б геть інакше.
По-перше, німецький лінійний крейсер був швидшим, отже, міг розвернутися і приготуватися до стрільби раніше, а з урахуванням вдвічі більшої скорострільності – пристрілятися набагато раніше і завдати російському броненосцю більшої шкоди.
По-друге, в ті часи вважалося нормальним точно поцілити у ворожий корабель із третього залпу (що й сталося, коли Goeben стріляв у «Евстафия»). Влучання з першого – примха долі.
Ну і по-третє, без цього влучання Goeben зміг би задіяти й артилерію менших калібрів, яка в реальності мовчала. «Евстафий», нагадаю, випустив 16 снарядів головного калібру та 33 – інших. Goeben – лише 12 головних. Якби в нього було більше гармат, скоріш за все, «Евстафий» не відбувся б так легко.
Ебергард, розуміючи, що іншого разу йому так не пощастить, продовжував дотримуватися вкрай обережної тактики, за що здобув славу боягуза і навіть німецького агента. Матроси переінакшили його прізвище на «Гебенгард». Але він не втратив жодного корабля у боротьбі із сильнішим противником, а це не так уже й мало.
І лише з введенням в стрій у серпні-жовтні 1915 року дредноутів «Императрица Мария» та «Императрица Екатерина Великая», кожен з яких був сильнішим за Goeben, ситуація на морі змінилася.
Новий командувач флоту з літа 1916 року, віцеадмірал Олександр Колчак, знову почав готуватися до захоплення Стамбула.
Але то вже інша історія.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
