Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Місія турецького президента завершилася без будь-яких відчутних результатів. Уже коли стало відомо, що президент Росії відмовився від поїздки до Туреччини та Реджепу Тайїпу Ердогану доведеться самому відвідувати Росію, гадаю, стало зрозуміло, що врятувати російсько-турецькі переговори може лише диво.
Дива не сталося. Володимир Путін вкотре повторив свої вимоги, які могли б призвести до відновлення Чорноморської зернової ініціативи, та потішився «провалом» українського наступу.
Натомість Реджеп Тайїп Ердоган, схоже, отримав рідкісну нагоду переконатися в тому, в якій похмурій реальності сьогодні перебуває його російський колега. Вже в літаку на шляху з Сочі турецький президент скаже журналістам, що закінчення російсько-української війни – незважаючи на всі дипломатичні зусилля Анкари – не проглядається навіть на горизонті.
Своєю непоступливістю Путін, гадаю, завдав серйозного удару по репутації Ердогана як міжнародного посередника. Адже навіть напередодні візиту західні спостерігачі стверджували, що турецький президент – мабуть, єдиний, хто може вмовити російського колегу повернутися до «зернової угоди».
Своєю непоступливістю Путін, гадаю, завдав серйозного удару по репутації Ердогана як міжнародного посередника
Навіть на спільній пресконференції, коли фіаско переговорів було очевидним, Ердоган намагався бути дипломатичним і демонструвати, що він розуміє занепокоєння Путіна. Однак це не допомогло. І тепер, мабуть, мало хто повірить, що Ердоган – саме та людина, яка може одночасно спілкуватися з українським і російським президентами та з кожним знаходити спільну мову.
Путін, звичайно ж, зацікавлений у збереженні особливих стосунків із Ердоганом. Туреччина – одна з небагатьох розвинених країн, з якою в Росії повноцінні політичні та економічні відносини. І все ж, упевнений, світ президента Росії стає все більшою мірою чорно-білим із кожним днем російсько-української війни.
Навряд чи Путін забув, що Ердоган постійно наполягає на українському статусі окупованого Криму. Що він сприяв звільненню лідерів кримськотатарського Меджлісу та допоміг командирам «Азова» опинитися на Батьківщині. Що Туреччина бере участь у «Кримській платформі», а сам Ердоган неодноразово виступав на цій міжнародній конференції, присвяченій деокупації Криму.
Можливо, ще недавно можна було б на це заплющити очі – але Путіну, гадаю, тепер хочеться спілкуватися з тими, хто не дозволяє собі жодного слова критики на його адресу. І всередині країни, і за її межами.
Путіну складно погодитися з тим, що існує й інший світ – світ, у якому окупація та анексія зовсім не є нормою
Путіну складно погодитися з тим, що існує й інший світ – світ, у якому окупація та анексія зовсім не є нормою. І, схоже, що далі, то більше він нічого не хоче знати про такий світ.
Тому майбутній візит до Росії північнокорейського диктатора Кім Чен Ина обіцяє бути значно результативнішим, ніж поїздка президента Туреччини. Впевнений, Кім Чен Ин підтримає війну Путіна в Україні, засудить Захід і поговорить про постачання зброї. Це саме те, що Володимиру Путіну й потрібне від його гостей.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
