14 травня Україна вперше на державному рівні вшановуватиме пам’ять тих людей, які, ризикуючи життям, рятували євреїв в роки Другої світової війни. Відповідну постанову про відзначення цієї дати ухвалила на початку року Верховна Рада. Хто такі рятівники євреїв і кого прийнято називати Праведниками народів світу? Кому присуджується це почесне звання, і чому Україна опинилася серед першої п’ятірки світових держав, де найбільше врятували євреїв від рук нацистів?
Хто є Праведником?
За інформацією ізраїльського Національного меморіалу Катастрофи та Героїзму «Яд Вашем», Праведниками народів світу прийнято вважати осіб, які за своєю національністю не були євреями, але з ризиком для свого життя рятували євреїв в роки Другої світової війни.
Ізраїльський Кнесет (парламент) у 1953 році ухвалив закон «Про увічнення пам’яті мучеників та героїв», наслідком якого був створений меморіал «Яд Вашем», а в 1963 році були визначені критерії надання звання Праведника народів світу. При «Яд Вашем» діє спеціальна комісія, яка на основі документів, свідчень вцілілих осіб та очевидців ретельно вивчає кожний випадок, відтак ухвалює рішення, чи відповідає він суворим критеріям. Комісія складається з істориків, юристів та уцілілих жертв Голокосту.
Хто має право отримати відзнаку?
Звання Праведника народів світу надається за дотриманням певних умов:
- особу, яка може отримати почесну відзнаку, рекомендують лише єврейські організації;
- особа не має бути етнічним євреєм, яка сповідує християнство;
- допомога, яка надавалась євреям, мала бути безкорисною, тривалою та вагомою;
- особа, яка переховувала євреїв, піддавалась реальній небезпеці для свого життя або життя своєї родини;
- порятунок мав бути усвідомленою дією.
Люди, яких визнали Праведниками народів світу, отримують іменну медаль, почесний сертифікат і право вписати своє ім'я на Стіні Честі в Саду Праведників у Єрусалимі. Згідно із законом, Праведники народів світу отримують почесне громадянство Ізраїлю, а у випадку їхньої смерті – пам'ятне громадянство.
Четверта у світі
Церемонія з надання звання Праведника народів світу в Україні вперше відбулася у вересні 1991 року.
За кількістю таких осіб Україна посідає четверте місце серед світових держав після Польщі, Нідерландів і Франції. За найсвіжішими даними від 1 січня 2020 року, 2659 громадян України удостоєні звання «Праведника народів світу». Проте ці цифри, як стверджує директор Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» Ігор Щупак, не відображають реальної картини порятунку євреїв, жертв Голокосту.
Насправді рятівників євреїв (це більш широке поняття) незрівнянно більше, ніж Праведників народів світу. І велика кількість подвигів залишається невідомою для громадськості. І «Яд Вашем» на своєму офіційному сайті визнає: «Кількість визнаних Праведників не відображає повний обсяг допомоги євреям з боку неєвреїв у період Голокосту».
«Про багато випадків героїзму ми не знаємо. З кожним роком все менше залишається учасників і свідків тих подій. Після 2004 року спостерігаємо зменшення кількості українських Праведників народів світу.
Дослідження цієї теми в СРСР практично не було, це була табуйована сфераІгор Щупак
Варто зазначити, що дослідження цієї теми в СРСР практично не було, це була табуйована сфера. Насаджувалась більшовицька ідеологія про один народ із однією долею. Крім цього, СРСР тривалий час не мав дипломатичних відносин з Ізраїлем.
І ці подвиги рятування почали досліджувати фактично після незалежності України. Для порівняння – до 1991 року трохи більше ніж 100 осіб удостоїлися цього звання, а після незалежності вже маємо дві з половиною тисячі», – розповідає Ігор Щупак в інтерв’ю Радіо Свобода.
Різні умови
За словами Ігоря Щупака, обставини, за яких здійснювалося масове знищення євреїв у кожному регіоні України, були різними відповідно до зони окупації. Під владою Райхскомісаріату «Україна», який був проголошений 1 вересня 1941 року і охоплював Волинь, Полісся, Правобережжя і частину Полтавщини, здійснювалися масові розстріли єврейського населення без точної фіксації жертв. Винятком є Бабин Яр у Києві, де за 2 дні вересня 1941 року загинули майже 34 тисячі євреїв.
У західних областях, наприклад, у Галичині, українців чи поляків, які переховували у себе вдома євреїв, не розстрілювали одразу на місці, а судили.
«Мені пощастило знайти у львівському архіві понад 40 кримінальних справ німецького суду проти українців і поляків, які намагались надати допомогу євреям. Перші справи були за 1941, 1942 роки, вони деталізовані, об’ємні, мають сотні сторінок описів, а справи, які були порушені перед звільненням Львова від нацистів, мають лише кілька друкованих аркушів.
Останні справи датуються весною 1944 року. У них мова йде про знищення українців, які переховували євреїв протягом кількох років», – зазначає Ігор Щупак.
Праведники народів світу з інших держав
Праведники народів світу походять більш ніж із 50 країн. Найбільша їхня кількість у Польщі – 6706. У порівнянні з Україною, де їх нараховується більше двох з половиною тисяч, в Росії – 215. Цікавою виглядає статистика у Балтійських державах. В Естонії було зафіксовано 3 випадки рятування євреїв, у Латвії 138, а у Литві 916. Усі ці цифри потребують наукового пояснення.
Відносно невелика кількість Праведників світу в Росії, зазначає Ігор Щупак, можна пояснити тим, що невелика її частина було окупована гітлерівцями, відтак не спостерігалося масового знищення єврейського населення.
Із встановленням гітлерівської диктатури у Німеччині було започатковано політику витіснення євреїв з країни. Певна частина німецьких євреїв збагнула, що таке нацизм, і змушена була емігрувати. Це врятувало їм життя, каже Ігор Щупак, і через це відсоток вцілілих євреїв у Німеччині був більший, ніж в деяких інших державах. Тим не менш, траплялися випадки, коли німці рятували євреїв. На відміну від етнічних німців, голландців чи датчан, слов’яни-рятівники євреїв ризикували в рази більше.
Українці, поляки чи білоруси, згідно з нацистською расовою теорією, були також упослідженими і, переховуючи євреїв, наражались на смертельну небезпеку. Страта загрожувала не тільки самим рятівникам, але й членам їхніх родин, їхнім дітям.
Віддаючи шану тим людям, хто допомагав євреям зберегти життя, Україна долучається до формування національної пам'яті, яка включає пам'ять про геноциди кількох народів – Голодомор 1932–1933 років, Голокост, депортація кримських татар. Це частина української історії, зауважує Ігор Щупак. Україна була першою країною на теренах колишнього Радянського Союзу, яка започаткувала обов'язкове вивчення Голокосту в загальноосвітніх школах.
