Синьо-жовті написи на стінах у Маріуполі, українська «Ї», намальована крейдою в центрі Донецька і Сімферополя, листівки з проукраїнськими гаслами на стовпах та жовті стрічки «під носом» у окупантів. Що це: реальний рух спротиву українців в окупації чи лише казки й фотошоп для підтримки бойового духу?
Попри скепсис, який часто можна почути, спротив на захоплених землях – існує. Донбас.Реалії (проєкт Радіо Свобода) поговорили з учасником підпільного руху «Жовта стрічка» Ярославом Божком про такий рух у містах, де жителі чекають на повернення української армії. Сам Ярослав – один із його організаторів, нині координує роботу людей в окупації для їх зв'язку з вільною Україною.
«Жовта стрічка» з'явилася одразу після повномасштабного вторгнення Росії на територію України, розповідає Ярослав. Це був знак для окупантів: їм тут не раді.
«У Херсон росіяни увійшли дуже швидко, так само і в інші міста українського півдня, тому спочатку представники нашого руху мали сприяти організації проукраїнських мітингів, масових акцій, пікетів, але наприкінці весни організовувати такі протести стало небезпечно, бо до міста почали заїжджати розвідники ФСБ, почав загострюватися контррозвідувальний режим, тому ми почали шукати інший концептуальний підхід», – розповідає він.
Лаконічні символи проти відчаю
Основною метою учасників підпілля стало – дати українцям в окупації сигнал: у місті лишаються люди з проукраїнськими поглядами.
Аби не піддавати людей ризику – вирішили лишати по містах в окупації лаконічні символи, які б говорили про Україну.
«Люди на окупованих територіях перебувають в інформаційному вакуумі, росіяни спеціально глушать наших мобільних операторів, а їхній інтернет – цензурований. Тому жовті стрічки, листівки, написи у національних кольорах – це можливість дати людям знак, можливість вивести їх з відчаю», – каже представник «Жовтої стрічки».
Маріуполь: контррозвідувальний режим, помножений на гуманітарну катастрофу
Ярослав додає: у 2022-му до їхнього руху спротиву приєдналися навіть люди із анексованого 9 років Криму. Виходять на зв’язок і активісти із окупованих міст Донбасу.
«І на Донбасі окупованому, і на Луганщині, і в Маріуполі навіть, хоча там дійсно ситуація найскладніше (там контррозвідувальний режим, помножений на гуманітарну катастрофу, там досі жити дуже страшно), але люди виходять з нами на зв’язок і співпрацюють», – розповідає Ярослав Божко.
На зв’язку Донбас і Крим
Жовті стрічки на Графській пристані у Севастополі, у людних місцях Феодосії та Керчі, графіті з українськими прапорами і літера «Ї» – Ярослав каже – це найкраща ознака українськості. Саме тому поява знаків на Донеччині викликала неабиякий резонанс в ЗМІ.
«У Маріуполі, наприклад, дуже мало людей непенсійного віку залишилося, але коли вони дізнаються про «Жовту стрічку» – то дуже гарно себе проявляють у виконанні завдань. І я наголошу, що наш рух не молодіжний, він для всіх категорій, статей і віку, для того, щоб долучатися до наших акцій – особливо нічого не потрібно, саме тому це й знайшло таку підтримку серед українців», – розповідає Ярослав.
Безпека: розділятися
Фарба, одяг жовтого кольору та створення листівок – це внесок самих активістів. Організація, за можливості, допомагає, із принтерами і матеріальними засобами. Безпека – відповідальність самих учасників підпілля.
«Ми завжди закликаємо наших активістів до роботи невеликими групами, щоб у разі арешту одного-двох активістів – це не розповсюдилося на інші групи підпільників в місті. У нас немає ні централізації, ні точок збору, ми завжди маємо виходити з того, що десь може затисатися зрадник, тому новоприбулі учасники не перетинаються з тими, хто в підпіллі вже давно», – говорить Ярослав.
Арешти, катування і смерть
Одне з головних правил підпілля «Жовтої стрічки» – йти на завдання з холодною головою.
«Ми спілкуємося через чат-боти в телеграмі, це досить-таки ефективно, у нас абсолютна децентралізація, ми лише можемо вирішувати якісь окремі ситуації. Наприклад, хтось потрапив під арешт, і є можливість йому щось передати – ми це будемо вирішувати», – говорить хлопець.
Без штабів, точок збору, посад і документів – організація організована таким чином, щоб російська агентура не змогла вирахувати її учасників.
«Ніколи не треба йти на завдання з «гарячою головою», все має оцінюватися дуже холодно, перш, ніж виконувати завдання, ти маєш хоча б пів годинки посидіти поблизу з цим місцем в інший день, щоб зрозуміти, який там потік людей. Хто ці люди, і куди вони йдуть, може, це співробітники якоїсь окупаційної поліції повертаються з обіду в їдальні, а ви тут стрічки в’яжете?»
Відомо щонайменше про 30 учасників руху, які й досі утримуються російським режимом, є дані про людей, які побували у катівнях окупантів. Деколи їхні сліди просто губляться, і це найстрашніше:
«Мене дуже вразила історія з одним нашим активістом у Херсоні, з березня по червень ми тримали з ним зв’язок, а потім він припинив спілкування. Ми намагалися з’ясувати, що з ним. Сподівалися, що, можливо, він виїхав, або хоча б заарештований. А після деокупації – очевидці розповідають, що його вбили. А ми весь цей час сподівалися, що у нього просто проблеми з телефоном. Хлопцю було 29 років», – розповідає учасник організації.
Росія боїться підпільного руху, вважають у «Жовтій стрічці»
Ярослав вважає, що прояви України на окупованих територіях – знак і для Заходу, що люди там чекають на ЗСУ.
В той же час, для Росії це сигнали тривоги про те, що навіть у тривалій окупації люди не змирилися з російською владою, а готові протестувати.
«Ми позиціонуємо дуже чіткий посил: Україна поверне собі окуповані території, і там буде кому вивісити з вікон українські прапори», – каже Ярослав Божко.
Росія робила спроби дискредитувати «Жовту стрічку», називаючи її проєктом ФСБ: Ярослав каже, для того, щоб вираховувати учасників. Проте завдяки тому, що організатори не збирають і не зберігають жодних даних людей, навіть імен, вирахувати, хто саме перебуває в підпіллі – таким способом неможливо.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
