Чому Росія врятувала з української в'язниці колишнього лідера УНА-УНСО?

Серед учасників передноворічного обміну полоненими і ув’язненими між Україною і представниками ОРДЛО виявився колишній керівник партії «Українська національна асамблея – Українська народна самооборона» (УНА-УНСО) Едуард Коваленко. Ось тільки обміняли його не проросійські бойовики на когось зі своїх заарештованих в Україні прихильників, а навпаки: Коваленко вирушив із Києва до Луганська. Про те, навіщо Росія виміняла собі людину, яка не приховувала своїх фашистських поглядів, дізнавався кореспондент російської служби Радіо Свобода Марк Крутов.

Російські ЗМІ після обміну писали про Коваленка як про «організатора мітингів проти мобілізації в українську армію» в 2015 році в українському місті Генічеськ. Коваленко дійсно організовував антивоєнні акції в розпал війни на сході України, в тому числі закликав своїх прихильників блокувати військкомат Генічеська та українські військові частини, за що і був засуджений до п'яти років позбавлення волі. Проте багато українців пам’ятають його в іншій ролі: як лідера української радикальної націоналістичної партії УНА-УНСО, що ходив в оточенні своїх прихильників із провокаційною символікою Києвом і агітував голосувати на виборах 2004 року за кандидата в президенти України Віктора Ющенка. У листопаді 2014 року Верховний суд Росії визнав УНА-УНСО екстремістською організацією і заборонив її діяльність, як і діяльність «Правого сектора».

Обмін Коваленка, який зараз перебуває на окупованій частині Луганської області, але заявляє про своє бажання повернутися до Києва, може здивувати лише тих, хто не стежив за українською політикою на початку 2000-х років: уже тоді його відкрито називали прокремлівським провокатором, покликаним кинути тінь як особисто на Ющенка, так і на всіх прихильників Помаранчевої революції.

Крім цього Едуард Коваленко був активним учасником розколу УНА-УНСО, що стався в 2002 році. У 2001 році партія організовувала акції «Україна без Кучми», одна з яких закінчилася зіткненнями з міліцією біля будівлі Адміністрації президента. Лідером партії на той момент був Микола Карпюк – через 13 років його заарештують під час поїздки в Росію, засудять до 20 років в’язниці за участь у Першій чеченській війні на боці чеченських повстанців і звільнять у рамках першого «великого обміну» ув’язненими між Москвою і Києвом у вересні 2019 року. А тоді, в 2001-му, Карпюк сів на три роки в українську в’язницю, і, скориставшись цією обставиною, група членів УНА-УНСО обрала своїм головою маловідомого Едуарда Коваленка.

На ім’я Едуарда Коваленка в числі учасників передноворічного обміну ув’язненими звернув увагу український журналіст і блогер Денис Казанський, який залишив рідний для нього Донецьк у 2014 році після початку бойових дій на сході України. В інтерв’ю Радіо Свобода Казанський нагадує про призабуті деталі біографії Едуарда Коваленка і звертає увагу на кількох його «колег», яких також обміняли: Київ видав до ОРДЛО – наприклад, «харківських терористів», які влаштували вибух у Харкові під час «Маршу гідності» в лютому 2015 року, або російського кримінального авторитета Артура Денісултанова із кличкою «​Дінго», який намагався влітку 2017-го вбити командира українського «Добровольчого батальйону імені Джохара Дудаєва» Адама Осмаєва.

– Що відомо про Едуарда Коваленка і чим цікавий той факт, що він був включений у списки на обмін з українського боку?

– Ця організація була досить впливова, в ній була низка харизматичних лідерів, які потім стали політиками та народними депутатами. Але на початку 2000-х вона розпалася, частина її лідерів була заарештована, в основному ті, які дійсно займали непримиренну позицію стосовно влади. Частина, яка уникла арешту, стала після цього співпрацювати з владою в її інтересах.Денис Казанський: Це людина, яка ще з 2004 року займалася провокаціями. Він був членом УНА-УНСО. Ця націоналістична організація була дуже популярна в 1990-х, коли вона була свого роду аналогом сучасного «Правого сектора».

Едуард Коваленко очолив один із осколків організації – УНА, «Українську національну асамблею». Це була націоналістична організація, яка займала активну позицію під час виборів 2004 року, вона «підтримувала» Ющенка, але спеціально підтримувала у провокативній манері, щоб його дискредитувати. Вони використовували символіку нацистів, символіку СС, спеціально робили заяви явно ксенофобського і антисемітського характеру. Едуард Коваленко салютував нацистськими вітаннями і водив марші центром Києва.

Сам Віктор Ющенко від цього, звісно, відхрещувався, він говорив, що це не члени його партії, не члени його організації, але на це Едуард Коваленко говорив, що ніхто не має права їм заборонити підтримувати Ющенка, що вони його прихильники.

Звісно, всі ці провладні ЗМІ, які підтримували в той момент Януковича, тому що він був кандидатом від влади, показували у всіх фарбах марші Едуарда Коваленка та його самого. Це була провокація з метою показати, що Ющенко – це такий ось фашист, радикал, людина, яка сповідує якісь абсолютно дикі погляди.

У них була символіка, у них було дуже багато людей, яких вони наймали для масовки, це були в основному студенти. Звісно, вся їхня активність закінчилася відразу ж після виборів, коли Ющенко виграв, і вони відразу ж повністю згорнули свою діяльність, а про Едуарда Коваленка всі забули.Вони приїжджали і в Донецьк. У них було дуже хороше фінансування, тоді говорили, що це фінансування від Віктора Медведчука, він був главою адміністрації Кучми.

Коли почалася війна, він намагався влаштовувати безлади, організовувати в Херсонській області блокування військових частин, блокувати дороги, і саме за це його заарештували.Потім він уже сплив через майже 10 років після цього, незадовго перед війною, він прославився тим, що у нього була організація «СПАС», теж націоналістична організація, але він себе вже позиціонував не як український, а як панслов’янський націоналіст, розповідав, що українці і росіяни – це брати, що вони слов’яни, слов’яни – великий народ, сповідував ідею переваги слов’янських народів над усіма.

– У зв’язках із Росією звинувачували і ще одного колишнього лідера УНА-УНСО – Дмитра Корчинського. У той же час членом цієї організації був перший загиблий на Майдані, Михайло Жизнєвський. Микола Карпюк, попередник Коваленка на посаді партії, був затриманий у Росії і обміняний, виданий Україні у вересні 2019 року. Чи багато взагалі, на ваш погляд, проросійських провокаторів серед українських націоналістів?

– Вони, безумовно, є. Я не готовий робити якісь конкретні заяви, тому що це дуже делікатна тема – тут потрібно бути впевненим на сто відсотків. А коли у тебе немає доказів, складно когось звинувачувати.

У випадку з Коваленком, по-моєму, все очевидно, інакше б його не обміняли. А що стосується інших – Корчинського звинувачували не стільки в роботі на Росію, скільки в тому, що він виконує різні політичні замовлення за гроші. Так, це було, я багато раз таке чув, але знову ж таки за руку його ніхто не ловив.

Коли з боку якихось проросійських сил виходять якісь заяви, якась інформація, вона завжди в Україні сприймається дуже критично, з недовірою, тому вони якусь частину потрібної їм інформації завжди вкидатимуть через тих людей, які виглядають як українські патріоти.А те, що такі люди є серед націоналістів, це однозначно, я в цьому абсолютно впевнений. Їх використовують, щоб розхитати ситуацію.

Найчастіше те, що роблять і говорять українські націоналісти, виглядає як відверте шкідництво. І те, що вони роблять, часто буває на руку і Росії, і російській пропаганді.

Всі російські Соловйови-Кисельови підхоплюють ці заяви наших націоналістів і починають їх підносити як докази того, що в Україні діє якийсь фашистський режим, диктатура націоналістів і так далі, що є неправдою.

– Чи існує зараз у якомусь вигляді УНА-УНСО чи вона повністю влилася свого часу в «Правий сектор»? Наскільки зараз велика популярність радикальних націоналістів в Україні?

– Ця організація за фактом є, тому що існує її символіка, є люди, які з нею виходять, але зрозуміло, що вона зараз існує на дуже маргінальному рівні.

Що стосується популярності націоналістів, я думаю, це показали останні вибори. Пік популярності цих партій припав на період правління Януковича, це була реакція суспільства на те, що робила тодішня абсолютно проросійська влада.

Зараз, після вигнання Януковича, ми бачимо, що жодна з партій, яка позиціонує себе як ультраправа або націоналістична, не пройшла електоральний бар’єр і не потрапила в український парламент.

– Чи цікаві чимось особливим інші учасники обміну, віддані Україні в ОРДЛО?

– Так, там багато людей, яких, скажімо так, взагалі складно пов’язати з подіями на Донбасі. Це навіть не обмін полоненими або людьми, які пов’язані з цим конфліктом.

Просто Росія, грубо кажучи, попросила видати всіх своїх людей, причому серед них, наприклад, є два кілери, тобто люди, які взагалі ні до яких бойових дій, ні до якої політики не мають стосунку, вони просто звинувачувалися в замовних вбивствах. Один з них – Артур Денісултанов, який намагався вбити Аміну Окуєву і її чоловіка, ними ж був затриманий і знешкоджений, отримав поранення. Тобто ця людина була просто найманим вбивцею.

Це взагалі ніяк неможливо пояснити якимись політичними, скажімо так, моментами. А в іншому, так, були видані звичайні, скажімо, терористи, злочинці, яких ми видаємо в кожному обміні: ті ж «харківські терористи», які ніде не воювали, здійснили теракт у мирному місті і вбили чотирьох осіб, серед яких був підліток.Інший учасник обміну, харків’янин, який звинувачувався в двох замовних вбивствах, він убив кількох людей, і це ще було навіть до подій на Донбасі, в 2013 році (йдеться про Максима Мисяка, – ред.).

– Як ви в цілому оцінюєте обміни між Україною та «народними республіками» Донбасу, що їх було здійснено протягом останнього року?

– Це можна розцінювати виключно як шантаж. Росія бере в заручники українських громадян, яким приписують якісь уявні злочини, і потім їх обмінюють на реальних злочинців, які працювали на Росію.

Кого забирає Україна? Журналіст Станіслав Асєєв, вся його вина в тому, що він писав матеріали, він не комбатант, він не воював, жодного дня не тримав зброю в руках, а займався виключно тим, що писав статті. Його назвали там шпигуном, і ось ми забрали його, а віддали двох кілерів, трьох терористів, тобто людей, які звинувачуються в реальних злочинах, які навіть не пов’язані з війною в Донбасі.

З іншого боку, який вихід в України, якщо наші люди там в заручниках? Те ж саме було з моряками, наприклад, які теж очевидно не здійснювали ніяких злочинів, вони просто виконували наказ, прямували з одного українського порту в інший. І за що їх затримали – зрозуміло, що ні за що. А в обмін на них віддавали людей, які дійсно вбивали, які дійсно були реальними злочинцями. Але на цей шантаж Україна змушена піддаватися, тому що вибір простий: або залишити наших людей, просто кинути, і вони залишаться в полоні, або якось їх виміняти. Міняють на того, на кого можна міняти, – каже Денис Казанський.

Вже після свого звільнення і обміну, а також після того, як Денис Казанський звернув увагу на його особу у своєму Facebook, Едуард Коваленко підтвердив, що його участь у діяльності УНА-УНСО була «операцією проникнення» з метою розвалити партію, а неонацистська хода на підтримку Ющенка – провокацією.

«Я провів низку акцій, що компрометують кандидата в президенти Віктора Ющенка. Серед них – відомий марш вулицями Києва, в якому зараз мене намагаються викрити, назвавши «фашистищем». Чітко спланований політтехнологічний хід відібрав у Ющенка достатню кількість голосів, а після завершення «Помаранчевої революції» я організував біля мерії Києва розгін залишків «помаранчевих активістів», – сказав Коваленко в інтерв’ю луганському сайту «Дике поле» (за напад на наметовий табір прихильників першого Майдану Коваленко відсидів в українському СІЗО шість місяців, – ред.).

Історія Едуарда Коваленка – не перший випадок, коли Росія намагається дискредитувати Україну, використовуючи образ праворадикальних рухів. У березні 2019 року в Польщі почався суд над паліями Угорського культурного центру в Ужгороді. Цей підпал, який стався роком раніше, повинен був кинути тінь на представників українських націоналістичних рухів, однак правоохоронним органам вдалося встановити справжніх паліїв – ними виявилися не українські, а польські націоналісти, які діяли, імовірно, на замовлення з Росії.

Черговий обмін утримуваними особам, про який домовилися на переговорах «нормандської четвірки» в Парижі лідери України, Франції, Німеччини та Росії, відбувся 29 грудня на Донеччині. В результаті обміну на підконтрольну Україні територію з окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) повернулися 12 військовослужбовців, у тому числі розвідники, які брали участь у боях під Іловайськом і Дебальцевим, і 64 цивільних особи, включаючи журналістів, авторів Радіо Свобода, Станіслава Асєєва і Олега Галазюка. Україна передала в ОРДЛО 127 осіб.

7 вересня 2019 року Україна і Росія обмінялися ув’язненими за формулою «35 на 35», тоді в Україну повернулися 24 військових моряків, захоплених російськими прикордонниками поблизу Керченської протоки восени 2018 року, і ще 11 в’язнів, включаючи режисера Олега Сенцова. Володимир Зеленський говорить, що вестиме переговори про подальші обміни в рамках формули «всіх на всіх»: за даними президента України, в ОРДЛО перебувають в ув’язненні ще приблизно 300 осіб, причому представники угруповань «ЛДНР» офіційно визнають перебування в ув'язненні лише 100 із них.