Що ближче інавгурація президента Джо Байдена, то частіші медійні сигнали з Москви на події у Вашингтоні. Аргументи у сигналах кожен обирає відповідно до своєї аудиторії (чи то «Радио Комсомольская правда», чи газета «Коммерсант», чи канал «Россия 24»), але тон одноманітний. Він мов у кошеняти, яке просить їсти.
Кошеня починає тертися об ногу, попискує, лізе на очі, хоче щоб звернули увагу. Московські сигнали – саме про це, про увагу. І навіть фантастичний штурм Капітолію нічого не змінив.
Тон медійних сигналів (не сумніваюся, вони дублюються і на дипломатичному, і на науковому, і на діловому рівнях) простий до примітивності: в світі чимало проблем, які навіть могутні Штати не можуть вирішити без слабшої Федерації, отже давайте поновимо діалог, нормалізуємо відносини, словом, «зробимо світ безпечнішим», як у старі добрі часи.
Без Москви (кажуть з Москви) у Вашингтона нічого не вийде з Іраном. А збагачення урану триває, і навіть поглиблюється! Не вийде і з Північною Кореєю. А там вже випробували міжконтинентальну балістичну ракету. Не вийде зі стратегічними наступальними озброєннями, яких в РФ так само багато, як і у США. Не вийде боротьби проти глобального потепління, протидії тероризму, спільної тепліючої Арктики, словом, із вирішенням жодної помітної проблеми не вийде геть нічого путнього. Бо якщо ви, Америка, не разом з Росією, то проти Росії. А тоді Росія не дозволить.
До Європи зараз у Кремлі інтересу нема
Об'єднана Європа довго, а в ній Франція найдовше, тішила себе ілюзіями, що сучасна РФ блефує, погрожуючи вільному світові. Ну отруїли якогось відставного шпигуна в Британії, ну відгризли чверть території від Грузії. Ну збили пасажирський літак з трьома сотнями душ – з ким не буває! Ну забрали у «хохлів» Крим, який їм, як кажуть в Кремлі, належав незаконно.
У Парижі проковтнули б й замах на Навального, але вдавилися цинічною характеристикою вчиненого злочину, яку подав президентові Французької Республіки президент Російської Федерації особисто. Тут вже дістало й французів.
Але Москва цим не переймається. Там кажуть: куди поведе Америка, туди побіжить і Брюссель. Тому зараз головне – новий президент в США. Тому і нова-стара московська гра. Починаємо ластитися. Може розмякнуть, полюблять і забудуть і «новічки», і хакерські атаки. Почнемо знову, як у давні часи, бавитися у дві глобальні суперпотуги – володарі планети.
Вашингтон не робитиме поблажок Україні
Є в цій кремлівській наполегливій грі і сигнал для України. В жодному, увага, жодному московському запрошенні Сполученим Штатам спільно «порішати» світові проблеми вона не згадана. Тут, з точки зору керівництва Російської Федерації, питання закрите. Про Донбас Москва «подбала», і, як висловився у грудні її президент, «дбатиме ще більше». А слово «Крим» мають право вживати тільки російські громадяни. І власниками його палаців, виноробень та санаторіїв мають бути теж лише вони.
Керівні особи в команді обраного президента Джо Байдена – після сороміцького вандалізму в ніч на Різдво (за юліанським календарем) – на залицяння Москви вже відреагували. Хочете любові – буде. «Важка любов». З обіймами, щоб кістки ламалися. Починаючи з людських прав і закінчуючи агресивними імперськими діями. Почнемо невідкладно.
Але навіть якщо ці приємні обіцянки будуть виконуватися, українцям не варто сподіватися на те, що його суверенітетом і територіальною цілісністю опікуватимуться у Вашингтоні більше, ніж у самому Києві.
Така ж «важка» любов очікує й українське політичне подвір'я. Нема сумнівів, що Америці набридло панькатися із школярем-переростком. Він усе із трійок не вилазить, з класу в клас ледь переповзає, а його однолітки вже університети покінчали, в люди вийшли. Від московського булінгу Вашингтон імовірно захистить. Але домашні завдання вирішувати Києву. І виправдань про молодість вже не прийматимуть.
Попереду у Вашингтоні стримана інавгурація. Після неї – нестримний американський драйв. Готуватися і суперникам, і партнерам.
Андрій Веселовський, український дипломат, експредставник України при ЄС
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
