Доступність посилання

ТОП новини

Від Муратової до Цілик: 10 фільмів, якими Україна може пишатися на Берлінале


Берлінський кінофестиваль або ж просто Берлінале святкує 70-річчя. Майже щороку фільми про Україну беруть участь у різноманітних програмах форуму, але лише одиниці з них отримали престижні нагороди. Радіо Свобода згадує режисерів та фільми про Україну, які боролися за нагороди Берлінале.

  • 1990 – «Астенічний синдром» (режисерка Кіра Муратова)
  • Спеціальний приз журі – «Срібний ведмідь»

Радянська номенклатура не любила Кіру Муратову. Її фільми забороняли, клали на полицю, цензурували. Режисерка змогла повернути собі право на свободу творчості лише перед розпадом Радянського Союзу. Фільм «Астенічний синдром», в якому за визначенням самої Муратової посилилася тенденція у її творчості до безсюжетності, показує історії пересічних людей, які переживають депресивні стани в саркастично змальованому суспільстві кінця 80-х. Цей фільм відібрали до головного конкурсу 40-го Берлінського кінофестивалю, який вперше в історії після падіння Берлінської стіни відбувався як у західній частині столиці Німеччини, так і в східній. Фільм виробництва Одеської кіностудії здобув другу за престижністю премію – Спеціальний приз журі «Срібний ведмідь».

  • 2001 – «Тир» (режисер Тарас Томенко)
  • Нагорода Нью-Йоркської кіноакадемії у програмі «Панорама»

Чорно-білий, похмурий, 10-ти хвилинний фільм про бездомного київського «пацана», який вештається великим містом у пошуках розваг і грошей. Одного разу він заходить у старий тир, біля якого висить вивіска «Виграй мільйон». Хлопчина влучно стріляє, проте у дорослому світі більше брехні і перебільшень, ніж йому могло здаватися. Фільм був удостоєний нагороди Нью-Йоркської кіноакадемії на Берлінале. Сам Томенко називає «Тир» знаковим фільмом, який відкрив йому дорогу в кінематограф. Режисер розповідав, що після перемоги цього фільму він мав їхати навчатися в США, але не поїхав, тому що держава виділила йому гроші на фільм «Пересохла земля».

  • 2003 – «Йшов трамвай №9» (режисер Степан Коваль)
  • «Срібний ведмідь» за найкращий короткий метр

Пластиліновий, сатиричний мультфільм, у центрі сюжету якого переповнений трамвай, де звичайні люди обговорюють бразильські серіали, згадують минуле, сваряться і пліткують. Трамвай – не просто транспортний засіб, а місце, в якому люди проводять значну частину свого життя. В цьому фільмі люди у переповненому старому трамваї – це ще й зріз українського суспільства. Робота Степана Коваля була високо оцінена «Срібним ведмедем» Берлінале та інших престижних фестивалів.

  • 2008 – «Білий кінь» (режисери Маріан Де Лео, Крістоф Біссон)
  • Номінація на «Золотий ведмідь» за найкращий короткий метр

Короткометражний документальний фільм, автори якого відвозять дорослого чоловіка Максима в Прип’ять, звідки його дитиною евакуювали 20 років тому після катастрофи на Чорнобильській АЕС. Максим уперше повертається у Прип’ять, відвідує закинуту квартиру, в якій збереглися деякі залишені речі, іграшки, зокрема плакат на стіні з білим конем і календар 1986 року.

  • 2009 – «Діагноз» (режисер Мирослав Слабошпицький)
  • Номінація на «Золотий ведмідь» за найкращий короткий метр

«Куди їдете?» – запитує ліфтерка у героїв-наркоманів у фіналі короткометражного фільму Слабошпицького. Вони відповідають: «Вниз». Далі лише титри. У цьому жорстокому фільмі не буде нічого, щоб могло б утішити. «Діагноз» Слабошпицького – це не лише про ВІЛ-позитивний тест героїні-наркоманки і її новонародженої доньки, це також діагноз деградації, яка породжує жорстокість.

  • 2010 – «Глухота» (режисер Мирослав Слабошпицький)
  • Номінація на «Золотий ведмідь» за найкращий короткий метр

Короткометражний фільм, який є частиною кіноальманаху «Мудаки. Арабески», присвяченого проблемі рагульства. Слабошпицький досліджує тему міліцейського свавілля, від якого страждають герої з вадами слуху. У фільмі герої не промовляють жодного слова. По суті ця робота лягла в основу задуму, який Слабошпицький втілив через чотири роки у своєму дебютному, визнаному критиками шедевром,фільмі «Плем’я», який розказує історію, яка відбувається в інтернаті для людей із вадами слуху.

  • 2016 – «Без тебе» (режисер Наріман Алієв)
  • Учасник конкурсної програми Generation 14+

Знятий в окупованому Криму, пронизливий фільм про двох хлопців, які поспішають на день народження брата, але їхні плани на півдорозі порушує несправність авто. Герої вирішують не повертатися і подолати шлях пішки. Головні ролі виконали двоюрідні брати режисера Нарімана Алієва Февзі та Ремзі Білялови. Фільм присвячений рідному брату режисера Ерфану Селімову, який загинув в автокатастрофі.

  • 2017 – «Школа номер 3» (режисери Ліза Сміт, Георг Жено)
  • Гран-прі паралельного конкурсу Generation 14+.

Документальний фільм про учнів школи у Миколаївці на Донеччині. Влітку 2014 року вони стали свідками бойових дій, оскільки декілька снарядів потрапили у будівлю навчального закладу. Цей фільм показує, як дорослішають підлітки, у дім яких прийшла війна.

  • 2018 – «Коли падають дерева» (режисерка Марися Нікітюк)
  • Номінації: найкращий дебют і приз глядацьких симпатій у програмі «Панорама»

Повнометражний дебют української сценаристки Марисі Нікітюк. У цьому фільмі про пошук свободи, шалене кохання і кримінал переплетені різноманітні жанри і стилі. Нікітюк зняла універсальний фільм, який може викликати найрізноманітніші емоції та тяжіє до масового кіно. Світова прем’єра цієї стрічки відбулася у рамках Берлінського фестивалю у програмі «Панорама».

  • 2020 – «Земля блакитна, ніби апельсин» (режисерка Ірина Цілик)
  • Номінант на головний приз паралельного конкурсу Generation 14+

Цей документальний фільм української режисерки Ірини Цілик уже наробив галасу у світі кіно та приніс Україні першу в історії України нагороду на одному з найбільш престижних кінофестивалів у світі – «Санденс», який нещодавно пройшов у США. У фільмі показане життя жінки та її чотирьох дітей у Красногорівці, прифронтовому місті, яке вже шостий рік потерпає від обстрілів на Донбасі.

Приблизно за три тижні до початку 70-го Берлінале фестиваль опинився у центрі історичного скандалу. Низка німецьких ЗМІ повідомила, що перший директор Берлінале Альфред Бауер був високопоставленим кінофункціонером у період правління Гітлера.

Бауер, який керував Берлінале з часу його заснування в 1951 році до 1976 року, завжди применшував значення свого політичного минулого. З 1942 року він був радником в органі, створеному міністерством пропаганди нацистської Німеччини для контролю над кіноіндустрією.

Через скандал фестиваль скасував приз, названий на честь Бауера та розпочав розслідування його ролі у Третьому Рейху.

XS
SM
MD
LG