Останній легітимний прем'єр Криму Анатолій Могильов кілька років не спілкувався з журналістами ‒ з того моменту, як його відіслали у відставку депутати кримського парламенту в захопленій російськими військовими будівлі Верховної Ради Криму. Він бачив анексію Криму на власні очі й, очевидно, мав би знати про те, що відбувалося тоді, більше, ніж багато інших свідків.
Редакція Крим.Реалії п'ять років запрошувала Анатолія Могильова на інтерв'ю, але він весь час відсував його на невизначений термін.
Вперше він з'явився в студії Радіо Крим.Реалії під час виборчої кампанії передчасних парламентських виборів, на яких теж боровся за депутатський мандат. Але формату радіоефіру не вистачило для того, щоб розпитати в останнього легітимного прем'єра Криму про все, що ми вважаємо важливим.
Під час виборчої кампанії Анатолій Могильов погодився дати нам ще одне більше інтерв'ю. Найбільше нас цікавить тема російської анексії Криму та яку роль у ній відіграв або не відіграв Анатолій Могильов.
Редакція публікує другу частину інтерв'ю з Анатолієм Могильовим. Першу частину можна прочитати тут.
«Телефоную, кажу: «Мене зараз зніматимуть із роботи. Рішення ухваліть»
‒ 23 лютого 2014 року ви звертаєтеся до кримчан і говорите, що все під контролем. «Рада міністрів у тісній взаємодії з міліцією, СБУ, прокуратурою, здійснює оперативні заходи щодо профілактики та недопущення проявів екстремізму й анархії на території автономії. Сил правопорядку абсолютно достатньо для надійного захисту наших громадян», ‒ говорили ви тоді. Про які загрози тоді ви говорили? І чи реальні вони були?
Я мав щось говорити у своєму регіоні. Я ж не міг сховатися, мовчати
– 23 лютого ‒ це вже апогей подій у Києві. З огляду на те, що пролилася кров і ситуація напружена до межі, виникають загрози для самої країни. Тому я так і казав. Усі дивилися з нерозумінням, що відбувається в Києві. Я заспокоював усіх і говорив, що у країні буде наведений лад, усе буде нормально. Я мав щось говорити у своєму регіоні. Я ж не міг сховатися, мовчати й ні про що не говорити.
‒ 27 лютого 2014 року, після захоплення кримських адмінбудівель, ви знову звернулися до кримчан із проханням «не наближатися до кварталів, у яких перебувають захоплені будівлі, тому що особи, які перебувають там, озброєні», оголосили вихідний день у Сімферополі й повідомили, що «триває переговорний процес». Із ким і про що ви вели переговори?
‒ Я ходив до будівлі Ради міністрів і через розбите скло дверей розмовляв із особою, яка перебувала там у балаклаві зі зброєю. Я запитав, хто вони такі, які їхні вимоги та хто уповноважений говорити? Цей чоловік мені відповів, що він говорити не уповноважений. Я залишив йому свій номер телефону та попросив зателефонувати мені того, хто уповноважений говорити з представником влади, тобто зі мною. Після цього я пішов. Так закінчилися переговори. Дзвінок до мене так і не надійшов.
Я був і міністром внутрішніх справ, і членом РНБО, я прекрасно розумію алгоритм дій, який мав бути
А після цього всі мої звернення до Києва з пропозиціями про те, що необхідно робити в цій ситуації... Я був і міністром внутрішніх справ, і членом РНБО, я прекрасно розумію алгоритм дій, який мав бути. Не потрібно вигадувати велосипед. Усе прописане: збирається РНБОУ, слухаються доповіді всіх осіб, які там є, ухвалюється рішення, це рекомендаційне рішення для президента, президент вирішує питання про введення або воєнного стану, або проведення АТО (якщо АТО, проводить його СБУ, якщо військовий стан, указ президента затверджується Верховною Радою) і починається весь комплекс заходів на території Криму.
‒ Що ви конкретно пропонували Києву?
Я пропонував Києву ввести або військовий стан, або проводити антитерористичну операцію
– Я пропонував Києву ввести або військовий стан, або проводити антитерористичну операцію, виходячи з тієї ситуації, яка була. Я зібрав усіх силовиків у будівлі кримського главку (МВС ‒ КР), хоча це не моя компетенція. При мені телефоном ВЧ (військовий зв'язок ‒ КР) кожен доповів по своїй лінії нагору про ту ситуацію, яка була. Ми подивилися відеозапис із камер відеоспостереження людей, які заходили до будівлі Радміну, вивчили цю картинку й при мені усе доповіли в Генпрокуратуру, Міноборони, Міністерство внутрішніх справ, СБУ та в командування Внутрішніх військ. Я по своїй лінії доповів в адміністрацію президента.
‒ Ви Олександру Турчинову тоді доповідали?
‒ Я доповідав Сенченку. Він був заступником голови адміністрації президента (у лютому 2014 року Андрій Сенченко був народним депутатом України, в.о. заступника голови адміністрації президента України він був призначений 11 березня 2014 року ‒ КР). З Турчиновим не розмовляв, говорив із кимось ще з адміністрації, вже не пам'ятаю. Я у відповідь чув тільки одне: «Почекайте, ми думаємо, ухвалюємо рішення».
Потім ще говорив із Наливайченком. У той час він був уже в.о. голови СБУ. Йому виклав ситуацію. Наливайченко до цього був головою СБУ, розуміє алгоритм дій. Турчинов ‒ теж. Я їм запропонував одне та інше. «Чекайте, ми думаємо», ‒ сказали. Ось ми чекали, думали два дні. Потім телефоную, кажу: «Мене зараз зніматимуть із роботи. Верховна Рада Криму має право мене з роботи знімати. Ви рішення ухваліть».
«Ми були готові виконувати накази»
‒ Чому ви вийшли до людей з парламенту Криму й сказали, що там сидять невідомі люди? Ви підозрювали, що це були росіяни?
Те, що це Збройні сили Росії, чи росіяни приватного якогось військового формування, я стверджувати не можу
– Ні. Те, що це за національністю росіяни, говір російський... Але те, що це Збройні сили Росії, чи росіяни приватного якогось військового формування, я стверджувати не можу. Я свої посадові інструкції в повному обсязі виконав. Я, навіть більше, зібравши всіх силовиків, сказав, що їм необхідно доповідати по своїй лінії. При мені усі доповіли по своїй лінії нагору. Я прекрасно розумів після таких доповідей, якими мають бути дії відповідно до чинних наших нормативних документів, які є у країні.
‒ Рефат Чубаров сказав, що ви точно володіли всією ситуацією: «Треба підняти всі донесення до Києва, подивитися дії Могильова 23, 24, 25 лютого 2014 року. Там відбувалися якісь речі, пов'язані з їхніми внутрішньопартійними питаннями, коли Могильов намагався утримати керівництво «Партією регіонів» у Криму, а Константинов це виривав».
– Про що йдеться? Ось ця влада, яка сьогодні йде з політичного життя нашої країни, винна в тому, що не забезпечила відповідних наказів нашим людям у Криму на той момент для протидії агресії і, більше того, цинічно не виявила ніякої турботи про тих осіб, які залишилися там.
‒ Ви відчували, що вони готові були використовувати зброю? Вони чекали наказу?
Країна плюнула на всіх людей у Криму, махнула на них рукою, кинула всіх своїх людей у погонах, а потім ще їх намагається звинуватити в тому, що вони в цьому винні
– Без найменшого сумніву. Ми це обговорювали, і вони були готові виконувати накази, які надійшли б з Києва. Кажуть про якийсь статут служби, що належало робити перше, друге, третє. Але на військові частини спочатку ніхто не нападав. Спротиву людей, які перебувають зі зброєю там, бути не могло. Необхідно було давати їм наказ, вводити воєнний стан (це особливий статус території), у цій ситуації не можна було б мене звільняти й усіх чиновників на території Криму. Але в цій ситуації ми б перед всією світовою спільнотою виглядали б, як країна, яка себе захищає, якій необхідно допомагати. А країна плюнула на всіх людей у Криму, махнула на них рукою, кинула всіх своїх людей у погонах, а потім ще їх намагається звинуватити в тому, що вони в цьому винні.
«Я ‒ голова Радміну Криму в еміграції»
‒ Одне з основних звинувачень проти вас, що ви тихо, мирно здали свою посаду та пішли.
‒ Верховна Рада знімає мене з роботи.
‒ Вони нелегітимно вас зняли. Вони не мали права вас знімати.
‒ Те, що вони мене знімають нелегітимно... Підтримка в мене від кого? Від Києва? Ні. Підтримки такої немає.
‒ Але це нелегітимно. Стаття 12 Закону України «Про Раду міністрів АРК». Вони мали узгодити ваше звільнення з посади з президентом. У той момент в.о. президента був Турчинов. Вони не погоджували. Ви погодилися з нелегітимним рішенням. Чому ви з ним погодилися?
‒ Мене тоді в Києві хтось підтримав?
‒ Ні, зачекайте. А чому ви там, у Криму погодилися з тим, що якісь люди захопили парламент, ледве назбирали 53 депутати...
‒ А які у мене є нитки управління? Я не у своєму кабінеті.
‒ Ви не погоджуєтеся й продовжуєте свою роботу.
‒ Де? У себе у квартирі? На кухні? Яким чином цю роботу продовжувати?
‒ Ви могли хоча б повідомити, що рішення про ваше звільнення нелегітимне.
‒ Якби ми, ми ‒ це Україна, ухвалили рішення відповідне в Києві, і я б отримав київську підтримку, тоді про щось можна було б говорити.
‒ Що таке київська підтримка?
Відповідно до рішення суду, в принципі, я ‒ голова Радміну Криму, не в вигнанні, в еміграції якійсь
– Київська підтримка ‒ це введення або воєнного стану на території Криму, або проведення АТО. У цій ситуації я взаємодію зі Збройними силами, які можуть протистояти агресії. Ось перед вами сиджу я. Відповідно до рішення суду, в принципі, я ‒ голова Радміну Криму, не в вигнанні, в еміграції якійсь. Хтось із київської влади зі мною про щось розмовляв із цього питання? Ні. Ми нікому не потрібні. Взагалі. Чому? Це вже питання знову ж до влади.
Ось влітку було ухвалене рішення про те, що звільнення голови Радміну, рішення про «референдум» і всі рішення Верховної Ради Криму нелегітимні. Хтось потім якісь питання піднімав із цього приводу? Ні. Чому? Тому що я їм не потрібний. Я почну їм ставити незручні запитання, почну їх звинувачувати в тому, що саме ці люди здали Крим. І в результаті ми отримаємо те, що отримаємо. Тому зараз Державне бюро розслідувань з цього питання розбереться до кінця, вилучивши всі документи, допитавши всіх людей. Я готовий давати повні свідчення з цього питання. І там поставлять крапки над «i»: хто в цьому винний, хто винний у тій бездіяльності, яку допустили.
«А телебачення говорить: «Анатолію Володимировичу, ви вже не працюєте»
‒ Багато хто говорить, що хаос був у Києві. Хаос був і в Криму. З Києва мовчать, значить ви повинні були скоординувати роботу на місці.
‒ Це було б буквально упродовж двох днів. Мене зняли з посади рішенням Верховної Ради (Криму ‒ КР). Ось яким чином, ви собі уявіть, реально я можу зібрати, наприклад, чиновників кримського масштабу і де? У ресторані їх зібрати? В усьому Криму інформація, що я звільнений з посади.
‒ Ви робите звернення, що вас звільнили нелегітимно й ви продовжуєте виконувати свої обов'язки.
‒ Звернення до кого?
‒ До кримчан. Ви ж зробили до цього п'ять звернень.
‒ Через що?
‒ Через телебачення.
‒ А телебачення говорить: «Анатолію Володимировичу, ви вже не працюєте».
– Через інтернет.
Йдеться про те, що комунікація будь-якого керівника полягає в тому, що він може щось робити. Шляхи вирішення
– Так от йдеться про те, що комунікація будь-якого керівника полягає в тому, що він може щось робити. Шляхи вирішення. Якби я отримав підтримку з Києва на той момент у вирішенні питань, наприклад, указ президента, що Могильов залишається, він нелегітимно звільнений і залишається там-то, йому підкоряються певні підрозділи й сили, тоді про щось можна говорити. А якщо я Києву не потрібен абсолютно, і мене звільнили там. А ви мені хочете: ви там, будь ласка, якось розберіться.
‒ Але ви могли вирішити там ситуацію. Ви ж говорили в інтерв'ю, що, якби вам дали гарантії з Києва, ви б за дві години зачистили приміщення парламенту Криму.
‒ Я говорю про те, що, якщо б мені сказали, що Анатолій Володимирович, ми вам підпорядковуємо все збройні сили в Криму, ви ними командуєте, видається указ із цього питання, ми вводимо воєнний стан, ви будете на чолі цієї військово-цивільної адміністрації, тоді про щось можна говорити, коли у мене в підпорядкуванні усі особи. А коли я таких повноважень не отримую, то говорити нема про що. А то виходить так: ви могли б там щось зробити. Тільки як і чим? У Криму, якби ухвалили рішення в Києві, було досить сил і засобів, щоб протистояти будь-якому вторгненню.
«Якщо в кримінальній справі є політика, ‒ це не гуманно»
‒ Янукович тікав із країни через Крим. Вам було відомо про цю спецоперацію?
‒ Ні, абсолютно.
‒ Багато хто з його оточення втік. Ви ні. Чому?
‒ А навіщо мені тікати? Я не здійснював жодних протиправних дій. Я давав присягу державі Україна ще в 1991 році в українській міліції, а потім була присяга держслужбовця. Для мене, як для військової людини в погонах, присяга ‒ це справа свята. Тому я не вважаю за потрібне про це (щоб покинути країну ‒ КР) навіть думати.
‒ Як ви тепер ставитеся до свого колишнього головнокомандувача Януковича?
‒ Після того, як він втік із країни, для мене просто його немає.
Думка, яку вбивають кримчанам постійно, про те, що завдяки приходу Росії, у них немає війни, багато в чому заспокоює їх
– Ви стежите за подіями в Криму?
‒ Думка, яку вбивають кримчанам постійно, про те, що завдяки приходу Росії, у них немає війни, багато в чому заспокоює їх.
‒ Що ви думаєте про арешт Сенцова, Кольченка?
‒ Щоб обговорювати якесь затримання чи арешт, необхідно ці матеріали бачити. Неможливо говорити, правильно чи неправильно когось заарештували. Я ці матеріали не бачив, тому не готовий говорити.
‒ А тієї інформації, яка є в мас-медіа, вам не досить для своєї точки зору?
‒ Як юристу ‒ ні.
‒ А не юристу, як людині?
З точки зору гуманності, людинолюбства, якщо в будь-якій кримінальній справі є якась політика, то це не гуманно
– Я завжди сумніваюся. Я не переконаний, що це об'єктивно. З точки зору гуманності, людинолюбства, якщо в будь-якій кримінальній справі є якась політика, то це не гуманно. Цього допускати не можна.
‒ Ви буваєте в Криму?
‒ Ні.
‒ Не хочете? Боїтеся проблем якихось?
‒ Слово «боюся» говорити не треба. Це неправильно абсолютно. Просто немає бажання. Я вважаю, що морально дуже важко. Крим ‒ для всієї України, і для кримчан теж, важко морально. Тому не хочу.
‒ У вас дача в Коктебелі. Яка її доля?
‒ Стоїть (сміється).
‒ Не переоформляли? Не продавали?
‒ Ні, ні, абсолютно.
‒ Хтось за нею доглядає?
‒ Ну, звісно, так.
«Побажаю кримчанам жити краще, ніж вони живуть зараз»
‒ Минуло п'ять років після анексії Криму. Що ви робили всі ці п'ять років? Чим займались? Де працювали?
‒ Перші три роки я інтенсивно ходив на допити в усіх кримінальних справах, які тільки є в Україні. Мене допитували Генеральна прокуратура, СБУ, військова прокуратура, прокуратура Криму.
‒ А які це справи? Держзрада Януковича. Що ще?
Взагалі-то було досить велике бажання знайти якісь неправомірні дії і в моїй діяльності
– Ці справи стосувалися анексії Криму, справи на Майдані, справи щодо окремих чиновників кримських. Ви ж розумієте, що взагалі-то було досить велике бажання знайти якісь неправомірні дії і в моїй діяльності.
‒ Так займалися ви чимось ці п'ять років, окрім того, що ходили на допити?
‒ Упродовж останніх двох років ми з нашою громадською організацією спочатку, а тепер уже з партією «Незалежність», займаємося наданням допомоги, переважно юридичної, консультаційної, іноді матеріальної, співробітникам органів внутрішніх справ, які потрапили в скрутне становище, сім'ям загиблих міліціонерів. Фінансуємо ми в принципі самі. У нас є достатньо велика група генералів, полковників, майорів, які служили до цього.
‒ У громадській організації ви витрачаєте. А заробляєте ви де?
‒ По-перше, я отримую досить велику пенсію. Я йшов на пенсію з посади міністра внутрішніх справ (України ‒ КР). Звісно, пенсія у мене максимально можлива в країні, тобто, 10 мінімальних пенсій в країні (з 1 липня цього року мінімальна пенсія в Україні становить 1 564 гривні ‒ КР).
‒ Я не думаю, що Анатолій Могильов живе тільки на пенсію. Якось мені не віриться.
‒ Звісно. У мене є певні заощадження, без сумніву. У мене є окремі питання, коли ми беремо участь в якихось конституційних заходах. Там ми отримуємо винагороду.
‒ А бізнес якийсь маєте? Ресторан, заводик якийсь?
‒ Ні. У мене немає свічкового заводика чи ресторану.
‒ У вас є зараз можливість звернутися до кримчан. Що б ви їм сказали?
‒ Побажаю їм усім жити краще, ніж вони живуть зараз.
ДОВІДКА: Анатолій Могильов, 64 роки. Остання його державна посада ‒ голова Ради міністрів АРК (з 2011 до лютого 2014 року). До цього понад рік був міністром внутрішніх справ України. Перед цим очолював на півострові кримське управління МВС. Був членом Партії регіонів, керував передвиборчим штабом Віктора Януковича в Криму. Генерал-полковник міліції. В органах працював на різних посадах із 27 років. Закінчив Національну академію внутрішніх справ України, педагогічний інститут. Після армії працював учителем. Походить із сім'ї військового, народився на Далекому Сході Росії в місті Петропавловськ-Камчатський.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
