Воєнна операція під проводом США в Афганістані 2001 року скинула жорстокий режим руху «Талібан», що надавав притулок терористичній мережі «Аль-Каїда», і значною мірою демонтував і загнав цю мережу в підпілля.
А майже через 20 років війська США та їхніх міжнародних союзників залишили Афганістан у перебігу хаотичного виведення. Воно супроводжувалося одним із найсмертоносніших терактів в Афганістані, коли влаштований смертником вибух убив понад 180 осіб, зокрема й 13 військових США, і завершилося 30 серпня.
Нині «Талібан» повертається до влади, в Афганістані діють терористичні угруповання, такі, як «Ісламська держава – Хорасан», і є занепокоєння, що й «Аль-Каїда» теж може знову закріпитися в країні.
«Талібан» в Афганістані: жіночі обличчя зникають з вулиць Кабула (фотогалерея)
Як каже колишній британський дипломат Ніколас Кей, присутність США в Афганістані мала «першу чітку мету – зупинити можливі нові міжнародні терористичні напади, як той, що стався 11 вересня (2001 року – ред.), не дозволити, щоб вони сталися знову, щоб їх задумували чи організовували з Афганістану».
«І протягом 20 років це відбувалося успішно, – сказав в інтерв’ю Радіо Азаді, Афганській службі Радіо Свобода, Кей, який був британським послом в Афганістані та чільним цивільним представником НАТО в цій країні в 2017–2020 роках. – Але, звісно, питання було в тому, чи можна було підтримувати такий стан і далі, чи буде воно так і далі».
І посеред непевної ситуації з безпекою в Афганістані з часу, як «Талібан» 15 серпня захопив контроль практично над усією країною, постають питання з приводу двох десятиліть зусиль під проводом США з метою подолати повстанські угруповання і принести демократію в понівечену війною країну.
Бойові дії в Афганістані з часу західного вторгнення 2001 року обійшлися в велетенську людську ціну: за даними ООН, там загинули 2455 американських військових, приблизно 66 тисяч афганських військових і понад 47 тисяч цивільних осіб, що зробило цю країну одним із «найсмертоносніших місць у світі для цивільного населення».
Обійшлася ця операція приблизно у 2 трильйони доларів, які пішли, зокрема, на навчання та обладнання для урядових збройних сил та інших силових структур – які просто розтеклися після початку виведення міжнародних військ 1 травня, що дозволило «Талібанові» швидко відновити практично повний контроль над Афганістаном.
Попри приголомшливі інвестиції в цю країну, багато афганців і далі живуть у злиднях, і приблизно половина населення залежить від гуманітарної допомоги, кажуть гуманітарні організації.
І багато людей, серед яких і мільйони афганців, що були змушені стати внутрішніми переселенцями чи й біженцями з країни, зараз запитують, чи варті того були велетенські зусилля міжнародної спільноти.
«Афганський народ має дуже важливе питання: по 20 роках, після стількох убивств і смертей, після таких важких днів – а який результат? Що ми повернулися на 20 років назад?» – каже Радіо Азаді Шафік Хамдам, який був радником сил НАТО в Афганістані.
Але хоча дехто змальовує зусилля останніх двох десятиліть як провал після повернення талібів, багато хто також висловлює сподівання, що хоч деякі з монументальних здобутків, наприклад, у правах жінок, освіті чи охороні здоров’я, вдасться зберегти і за суворо консервативної влади ісламістського руху.
«Те, що почалося 2001 року як подорож за миром, перетворилося на дуже кривавий і дорогий шлях для афганців, для американців, та й для всіх інших», – каже Біляль Саварі, відомий афганський журналіст, який утік із країни після повернення талібів.
Але Саварі зазначає, що за ці минулі 20 років його країна надзвичайно змінилася.
Жінки не ті, що в 90-х
Одні з найбільш значущих здобутків із 2001 року мають афганські жінки. Вони здобули багато прав, але тепер бояться, що можуть втратити їх за влади «Талібану», який у часи свого режиму в 1996–2001 роках змушував їх сидіти вдома і позбавляв навіть найбільш засадничих прав.
«Ми багато чого досягли за останні роки, і, попри загрози щодо безпеки й інші проблеми, ми вчилися, ми брали на себе відповідальність, ми працювали поруч із чоловіками», – казала одна з учасниць акції протесту 2 вересня в місті Гераті на заході країни.
За роки влади прозахідного уряду, який упав минулого місяця, жінки мали змогу вчитися, вони стали важливою частиною робочої сили, стаючи вчительками, поліцейськими, суддями, депутатками й урядовицями.
У країні також відбувалися президентські, парламентські й місцеві вибори – їх різко критикували за недоліки, але вони давали афганцям можливість брати участь у демократичному процесі.
Але в країні буйно квітла корупція, сотні мільйонів доларів із фондів відбудови втрачалися через розтрати, шахрайства і зловживання.
Вибухи й інші напади, які влаштовували різноманітні войовничі угруповання, – включно з «Талібаном», – ставалися по всій країні та забирали життя тисяч невинних людей.
Але для мільйонів афганців життя при цьому істотно поліпшилося.
Крім освіти, багато афганців також отримали доступ до якісної охорони здоров’я, смертність серед новонароджених скоротилася майже на 50 відсотків. Багато хто також уперше отримав доступ до мобільного телефонного зв’язку й до інтернету, що був заборонений за влади талібів.
Нині майже 80 відсотків населення, за опитуваннями, має мобільні телефони; повідомляють, що з 38 мільйонів населення Афганістану майже 9 мільйонів користуються інтернетом.
Повністю підконтрольні було засоби інформації протягом п’ятирічного режиму «Талібану» теж розквітли після його скинення, по всій країні за останні 20 років з’явилися десятки незалежних радіостанцій, телеканалів, друкованих та інтернетних видань.
Ці засоби інформації нині занепокоєні з приводу цензури та заборони на роботу багатьом жінкам-журналісткам, які працювали в них. Багатьом журналісткам таліби вже наказали не повертатися на роботу.
Майкл Куґелман, заступник директора і старший дослідник із питань Південної Азії в Міжнародному центрі науковців імені Вудро Вільсона, каже, що головні здобутки, досягнені в Афганістані під проводом США, були здійснені в соціальній сфері. І він попереджає, що всі вони можуть легко опинитися під загрозою.
«Коли врахувати екстремістські погляди та репресивну тактику «Талібану», а ще відсутність у нього досвіду урядування і здійснення політики розвитку, то є серйозна підстава побоюватися, що ці здобутки – а вони не такі й великі, як багато хто вважає, – будуть скасовані», – сказав Куґелман Радіо Свобода.
Аналітик Хамдам вважає, що багато що залежатиме від «Талібану» і від того, як він керуватиме країною. «Конституція Афганістану, демократичні інституції, демократичні структури, невійськова інфраструктура – все це ж не забрали з собою американці, коли виходили, – каже він. – Ця інфраструктура залишилася в Афганістані для афганського народу, і військове обладнання вартістю в десятки мільйонів доларів теж належить афганському народові».
Тому, зберігаючи це все, «Талібан» зберігає й «цінності, капітал і національні інтереси Афганістану, головні інтереси», каже він. «І це відповідальність народу Афганістану і відповідальність «Талібану» – зберегти їх, навіть якщо якісь із них суперечать їхнім поглядам», – каже про ці цінності Хамдам.
Гедер Барр, тимчасова співдиректорка підрозділу прав жінок правозахисної організації Human Rights Watch, каже, що зміни, які відбулися в афганському суспільстві, стануть викликом для талібів.
«Уже є покоління дівчат і молодих жінок – та й хлопців і молодих чоловіків, – які виросли в багатьох випадках із такими поглядами на права жінок і роль жінок у суспільстві, що прямо суперечать тим позиціям, які мав «Талібан» 2001 року і які, схоже, цей рух має і зараз. Важко уявити, як ці жінки й дівчата – і їхні родини – зможуть жити за влади «Талібану», яка хоче радикально обмежити права жінок, хоча в деяких окремих випадках дещо гнучкіше, ніж 2001 року», – каже Барр.
Останніми днями жінки в Кабулі, Гераті, Мазаре-Шаріфі й Заранджі виходили на вулиці, вимагаючи поважати їхні права, що їх вони здобули за попередні 20 років. Вони також гучно давали знати, що вони вже не ті жінки, які були в 1990-х, і що Афганістан уже не та країна, якою вона була за попереднього режиму «Талібану».
Таліби, які до свого пропонованого нового уряду з 33 міністерств не призначили жодної жінки, силою розігнали ці протести жінок.
Барр очікує, що багато афганських жінок опиратиметься будь-яким спробам «Талібану» обмежити їхні права – наприклад, створенням підпільних шкіл для дівчат, мережами підтримки жінок чи публічними протестами.
«Справжнє питання полягає в тому, яка буде реакція міжнародної спільноти, – каже вона. – Чи готова вона просто сказати «ганьба!» і відійти, коли в Афганістані роздушуватимуть права жінок, без найменшого почуття відповідальності перед афганськими жінками?».
