Сьогодні неділя. Після важкої, стресової доби я ‒ в камері сімферопольського ІТТ. Нарешті, вдалося лягти й витягнутися. Але заснути не виходить, хоча за останні 24 години вдалося поспати кілька разів. Чи то світло лампи, то чи гучні розмови співробітників ІТТ, чи то думки в голові не дають заснути. Але попереду ‒ ніч, і суд щодо запобіжного заходу. Ілюзій немає. Я багато разів спостерігав цей процес ззовні, тепер переживаю сам. Теорія та практика.
П'яте вересня
Пишу й намагаюся поїсти. Левіза, моя кохана дружина, передала занадто багато їжі. Я встиг поїсти в «бусику» ФСБ перед відправкою в СЕВС. Але я не люблю залишати їжу, тому ковтаю пельмені по одній штуці. Коли ще доведеться поїсти домашньої або взагалі нормальної їжі.
Намагаюся переконати себе, що з сім'єю буде все добре. Мені слідчий дозволив зробити дзвінок дружині. Сказав, що зі мною все в порядку, люблю її, вірю, що вона витримає. Дуже сумую. Вірю, що друзі допоможуть. Що потрібно зробити, передав через адвокатку Еміне ханим (адвокатка Еміне Авамілєва ‒ ред.).
Я давно чекав такого розвитку подій
Усі огляди, опитування й перебування в камері не особливо турбують. Я давно чекав такого розвитку подій. Здивувало, що мене взяли за «диверсію» (російський Київський районний суд Сімферополя заарештував кримськотатарського політика й активіста Нарімана Джеляла до 4 листопада за підозрою в «пособництві у скоєнні диверсії», Джелял свою провину заперечує ‒ ред.). Я ніколи й не думав подібним займатися. Це не мій метод. Але склалося, як є. Намагаюся не морочитися з цього приводу. Попереду допити, суди тощо. Камера ‒ одиночка. Дуже нагадує мою останню кімнату в гуртожитку університету. Хоча та була пристойнішою, але меншою, я звик до спартанських умов, тому побут мене поки не бентежить. Подивимося. що буде далі. Але ж інші проходили, і я намагатимусь.
Політик, викладач, журналіст: чим відомий затриманий в Криму Наріман Джелял (фотогалерея)
Еміне ханим попросив передати, що зі мною все гаразд, що тримаюся. Головне ‒ сім'я, старі батьки. Сподіваюся побачити й обійняти їх іще.
Коли мене забирали, батько запитав: «Тебе посадять?». Я поклав руку йому на плече і сказав, що все буде в порядку. Надія, що повернуся додому, виникала і згасала за останню добу декілька разів. Зараз є жаль, що я не обійняв батьків. Але тоді я не хотів таким прощанням їх сильно турбувати. На все воля Аллаха. Аби вони витримали.
Ранок суботи почався з того, що Левіза розбудила мене, сказавши, що хтось стукає. Я вже починав розуміти, що має бути, але поки що не хотілося вірити. Підбіг до вікна й побачив, як чоловік у балаклаві перестрибує через паркан. Побіг до дружини, сказав, щоб одягалася й розбудила дітей. Сам став одягатися й намагався зателефонувати Заїру Ага, але сигналу не було. Стали стукати у двері. Я відчинив вікно й попросив не вриватися, не лякати дітей. Почувши ствердну відповідь, відчинив двері. У дворі стояло приблизно 13 чоловіків. Частина в балаклавах, частина – без. Мені показали постанову про обшук у справі про вибух газогону в Перевальному. До цього моменту я вже знав про два обшуки, затримання. Пізніше від адвоката дізнався про п'ятьох затриманих, включаючи мене.
Мене відразу попросили віддати особистий телефон і ноутбук. Гаджети дружини та дітей не чіпали. Я діяв далеко не так, як слід було б. І тільки зараз почав розуміти, що інтуїтивно намагався якомога швидше захистити сім'ю від того, що відбувається. Не зважав на можливу шкоду собі. Тому йшов назустріч вимогам осіб, які проводили обшук. Мене в той момент мало хвилювала моя доля.
Я діяв далеко не так, як слід було б. І тільки зараз почав розуміти, що інтуїтивно намагався якомога швидше захистити сім'ю від того, що відбувається
Обшук був поверховим, чисто формальним і не довгим. Мені повідомили, що доведеться пройти з ними.
На запитання, куди, прозвучала відповідь: «У РВВС». Перша надія спалахнула миттєво. Ми стояли у дворі й чекали транспорту. Протокол обшуку мені не показали, не прочитали й підписати не просили. За воротами обурювався Леммар ага, вимагаючи дати можливість переконатися, що все в порядку. Ескендер Ага заліз на купу черепашника й вів зйомку телефоном, питав, де його син Азіз (Азіз Ахтемов ‒ ред.), якого затримали вночі. Пізніше я бачив його в будівлі ФСБ, але поспілкуватися не вдалося.
За командою ми вийшли на вулицю, де стояв традиційний транспортер синього кольору без номерів. Мене швидко провели, посадили на заднє сидіння між двома співробітниками. Решту місць зайняли інші люди в балаклавах ‒ вісім осіб. Ми рвонули з місця й на великій швидкості помчали до Сімферополя. Коли проїхали Москільце, не повернувши в нампрямку вокзалу ‒ дорога до РВВС ‒ кольнуло вперше. Ми Київською доїхали до перехрестя з вулицею Толстого. На світлофорі біля тролейбусного парку мені на голову одягли мішок і скували руки наручниками. Ми повернули направо. Ця дорога вела й у РВВС, і в ЦПЕ (відділ російського Управління з боротьби з екстремізмом ‒ ред.), і в ФСБ, ‒ подумав я. Але ми помчали далі. Надія згасла вперше. Ми їхали приблизно годину, зокрема й значну частину шляху ‒ на великій швидкості трасою. Може, до Севастополя – подумав я, але невдовзі перестав сприймати час і простір.
На світлофорі біля тролейбусного парку мені на голову одягли мішок і скували руки наручниками
Згодом ми приїхали на місце. Мене, не знімаючи мішок і наручники, провели в якусь будівлю, в цокольне приміщення. Воно було світлим. У кімнаті було мінімум чотири особи. Мене посадили на стілець спиною вперед. Після чого чоловік владним голосом відразу почав звинувачувати мене в підриві газогону. Використовуючи гучні епітети, він став говорити про те, що я підставив молодих хлопців. Використовуючи свій авторитет, спонукав їх на злочин, і т.п. Після нього м'яким голосом розмовляв «добрий дядько». Питав, чи не тиснуть наручники, міркував про ситуацію в Криму. Його змінював «злий». Говорив, що хлопці все розповіли, і він про все знає, але хоче почути від мене. Погрожував, що у мене два шляхи: поганий і дуже поганий.
Мабуть, стресова ситуація, мої знання про те, що траплялося в подібних підвалах, і низка ще кількох причин, змусили мене говорити. Простий людський страх зробив свою справу. Я багато разів думав над тим, як поводитимуся в подібній ситуації і знав, що це не найсильніша моя сторона. Ризикуючи повсякденно в публічному просторі, я хотів бути «стійким героєм» і тут, але...
Я багато разів думав над тим, як поводитимуся в подібній ситуації і знав, що це не найсильніша моя сторона
Була тільки одна думка: чи справді хлопці щось розповіли, що саме, чи мене «розводять». Я не боявся нашкодити собі. Одна частина мене розуміла, чим це все закінчиться. Вже дуже часто доводилося це бачити й чути. Я не хотів нашкодити хлопцям. Став обережно говорити, відтягуючи якомога довше.
«Злий» у результаті не витримав і став говорити те, що відомо. Ще раз нагадав, що все може піти по-поганому. І я підтвердив його інформацію, сподіваючись, що це не зашкодить хлопцям й водночас врятує мене від тортур або іншого застосування сили.
Скажу лише, що, коли сидиш закутий із мішком на голові, в оточенні відомо кого, ти кожну секунду очікуєш удару або чогось подібного.
Більше того, мені менше за все хотілося розповідати на камеру складену якимось співробітником історію про мою участь у диверсії. Я вибрав свою історію. Нехай Еміне Авамілєва, коли адвокатку до мене нарешті пустили, і журилася, що не варто було цього робити.
Іноді «злий» і «добрий» виходили, і я чув розмови інших про те, які, м'яко кажучи, погані кримські татари. Думаю, такими розмовами, сповненими відомими татароненависними цитатами, мене намагалися вибити з рівноваги. Я мовчав.
Ми чекали фахівця-поліграфіста. У цей час мені запропонували води й поїсти. Їсти я відмовився, зробив кілька ковтків води. Один раз приблизно пів години змусили стояти на ногах, потім посадили.
Ми почали тест на поліграфі. Я дуже втомився від стресу, голоду та постійного сидіння. Боліла голова
Нарешті, ми піднялися нагору в якийсь кабінет. З мене зняли мішок і наручники. У кабінеті сиділи троє: двоє здоровенних чоловіків у балаклавах та одна дівчина, яка назвалася психологом. Вона попросила повторити те, що я говорив внизу, й запитала, чи готовий я пройти тест на поліграфі. Здоровань, який сидів ближче до мене, нагадав про поганий і дуже поганий кінець для мене. Це був «злий». Я тільки запитав у нього, що з хлопцями, який їхній стан. Він сказав, що їх не чіпали й ми ще з ними побачимося. Потім він вийшов, і я його більше не бачив. Решта розмовляли спокійно. Я запитав, котра година. Було 15:30.
Ми почали тест на поліграфі. Нудне, виснажливе заняття. Про що мене й попереджала психолог-поліграфіст. Я дуже втомився від стресу, голоду та постійного сидіння. Боліла голова. Мені дали води й запропонували перекусити шоколадом і хлібцями. Їсти я не став.
Ми закінчили, коли вже стемніло. Мішок ‒ на голову, наручники одягати не стали, вивели на вулицю й посадили в транспорт. Я чув голоси двох. Один сказав, що мене везуть на Франка до слідчого як свідка. Навіть сказали, що, коли зі мною закінчать, вони не зможуть відвезти мене додому й мені доведеться діставатися самому. Надія знову замерехтіла, хоч я і гнав її.
У будівлі ФСБ на Франка мішок зняли й провели до слідчого Власова. Він почав опитування мене як свідка. Мою чергову вимогу про виклик адвоката проігнорували. Через декілька хвилин мене передали слідчому Лаврову. Я повторював уже сказані раніше слова. Після закінчення опитування мене не відпустили. Надія знову згасла. Я в супроводі співробітника в балаклаві чекав то в одному кабінеті, то в іншому.
Ближче до четвертої ранку мені влаштували очну ставку з одним із хлопців. Я встиг запитати, чи в порядку він, на що він похитав головою. «Били?» ‒ у відповідь ствердно кивнув. Під час цього заходу я, нарешті, почув, що розповіли хлопці. Наші слова багато в чому збігалися, за винятком декількох моментів.
У кабінеті з'явився слідчий Власов і попросив слідувати за ним. Він сказав, що затримує мене, та чи не хочу я скористатися послугами адвоката. Я відповів, що прошу про це з моменту обшуку в моєму домі, і назвав ім'я – Еміне Авамілєва. Він зателефонував їй і сказав, що доведеться почекати приблизно годину. Мене відвели в «стакан». Там я востаннє побачив двох із затриманих хлопців. Поговорити не вдалося.
Мене відвели в «стакан». Там я востаннє побачив двох із затриманих хлопців. Поговорити не вдалося
Там на стільцях вдалося якось скрутитися. Поруч я побачив пачку твердого галетного печива і змусив себе згризти кілька. Бурчання в животі трохи стихло. Мені навіть вдалося заснути. Не знаю, на скільки.
Мене покликали. Повели до слідчого в кабінет, де я обійняв Еміне ханум. Після процесуальних дій нам вдалося окремо поспілкуватися. Я коротко розповів їй усе, озвучив декілька прохань, попросив передати всім, що зі мною все в порядку. Ми обговорили, що робити далі й чого можна очікувати. Вона переконала слідчого, що мені потрібно поїсти, зателефонувала моїй дружині, попросила її зібрати й передати їжу та речі.
Ми переконали слідчого, що продовжувати слідчі дії, а саме допит мене вже як підозрюваного не має сенсу через мою втому та погане самопочуття. Слідчий не став заперечувати й вивів Еміне ханум назовні, повернувшись із пакетами з їжею та речами.
Співробітники ФСБ, які мене супроводжували, дали мені поїсти вже в транспорті. Після чого ми поїхали в ІТТ. Частину речей мені взяти не дали. Але дозволили забрати в камеру їжу, за умови, що я з'їм її до обіду. Після всіх процедур приблизно о 9:20 – 9:30 я опинився в камері.
Нарешті, вдалося вмитися та лягти. Але сон, попри втому, не приходив. Сів писати. Не докладно, але хоч щось.
Шосте вересня
Моя перша доба в неволі закінчилася. Ранкові перевірки. Сніданок і нові думки, спокійніші, як же воно буде далі. Думаю про сім'ю, звісно. Наполегливе бажання поговорити з Левізою, підбадьорити її, налаштувати на новий для неї режим.
Зі смішного. Я раніше, коли уявляв, що мене ось так помістять у камеру, а я не сумнівався, що помістять, думав: «Ну, хоч висплюся!».
Річ у тім, що з появою Ніаль (уже майже рік) ми з Левізою, як і належить батькам, не висипалися.
Я раніше, коли уявляв, що мене ось так помістять у камеру, а я не сумнівався, що помістять, думав: «Ну, хоч висплюся!»
Але не так сталося. Спав уривками. Тільки під ранок вдалося, здається, провалитися в повноцінний сон. Зранку попередили, що сьогодні повезуть у суд. Встиг вмитися, зробити зарядку й за мною прийшли. Це був не конвой, ФСБ. Повезли на Франка.
Помістили в той же «стакан» (камера 1х2), в якому я був вночі після затримання. Видно, що після мене тут нікого не тримали. Стільці стояли так само й печиво лежало, як я його залишив. Хлібці хрусткі «Армійські». Є вода.
У камері ІТТ найбільше не вистачало чомусь дзеркала. Весь час хотілося на себе подивитися. І розуміння часу. Ми занадто звикли звіряти своє життя з годинником, а тут... Хоча це, швидше за все, з незвички. Ще не засвоїв тутешній графік перевірок, сніданків тощо.
Цього разу мій стан та увімкнене світло дозволили оглянути камеру («стакан»). Вірніше, побачити послання тих, хто сидів у ній до мене. «Тут сидять незаконно ув'язнені люди. Мій бабашка (батько кримськотатарською ‒ ред.) один із них. ЛК». Цікаво, хто це? Через цей «стакан» пройшло багато кримських татар. Він же, ЛК, написав: «Ти мій єдиний сенс життя, щоб жити і продовжувати дихати (намальоване сердечко) Мати «К», «Свободу політичним в'язням».
У сусідній «стакан» завели чоловіка. Познайомилися. Меліт ага. 55 років, із Бахче-Елі. Сам бахчисарайский ‒ земляк. Взяли «за наркоту». Розповів, що «зробив трохи дички для себе, а йому шиють продаж». Прийшов його адвокат. Повели.
Записки кримськотатарського активіста, політика та журналіста Нарімана Джеляла, заарештованого в Криму, опублікував 8 вересня адвокат Микола Полозов на своїй сторінці в фейсбуці.
ДОВІДКА: Російські силовики в Криму 3-4 вересня затримали Азіза Ахтемова, Асана Ахтемова, Ельдара Одаманова, Шевкета Усеїнова. 4 вересня в селі Первомайське Сімферопольського району пройшов обшук у кримськотатарського активіста Нарімана Джеляла, після обшуку його забрали. Відносно Асана та Азіза Ахтемових порушили кримінальні справи за ч.1 ст. 281 Кримінального кодексу Росії (диверсійна діяльність). Нарімана Джеляла підозрюють у пособництві диверсії й інкримінують йому дві статті Кримінального кодексу Росії. Підконтрольний Кремлю Київський районний суд заарештував Джеляла на два місяці ‒ до 4 листопада. Наріман Джелял заперечує всі звинувачення на свою адресу. 8 вересня адвокат Микола Полозов повідомив, що захист оскаржив рішення суду про арешт Джеляла.
7 вересня російське державне агентство ТАСС із посиланням на ФСБ Росії повідомило, що затримані «за підозрою в скоєнні диверсії на газопроводі в Криму 23 серпня цього року дали свідчення». За цими даними, на «відео допиту двох із них, поширеному ФСБ, чоловіки докладно розповіли, від кого отримували інструкції та як влаштували підрив газопроводу в селі Перевальне».
При цьому в ФСБ Росії стверджують, що «диверсія була організована Головним управлінням розвідки (ГУР) Міністерства оборони України».
Прессекретар ГУР Микола Красний заявив у коментарі Радіо Свобода, що звинувачення Росією Головного управління розвідки Міністерства оборони України у причетності до нібито диверсії на газогоні в окупованому Криму є провокацією.
Заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джеппар повідомляла, що затриманих російська влада пов'язує з нібито диверсією на газопроводі біля села Перевальне під Сімферополем, хоча точно невідомо, чи взагалі було пошкодження газопроводу, про яке йдеться – «факт пошкодження газопроводу з інших джерел підтвердити не вдалося».
Обшуки у кримських активістів і журналістів
Після російської анексії Криму навесні 2014 року на півострові регулярно проходять обшуки у незалежних журналістів, громадських активістів, активістів кримськотатарського національного руху, членів Меджлісу кримськотатарського народу, а також кримських мусульман, підозрюваних у зв'язках із забороненою в Росії організацією «Хізб ут-Тахрір».
