Підручник з написання кримських підручників історії

Ця невелика книга – в ній лише півтори сотні сторінок – коштує цілих великих історичних фоліантів, бо здається дивом, що вона вмістила в себе стільки інформації. Насправді за цією книгою можна вчитися, як слід писати книги з історії. Вона – свого роду підручник з написання підручників історії. На невеликому друкованому просторі книга вмістила в себе всі основні віхи історії Криму, дуже багато маловідомих подробиць, автор підносить багатовікову канву історії легко й гармонійно, майже як пісню.

Цей автор – Павло-Роберт Маґочій, українець з Канади, професор історії Торонтського університету, і найцінніше в книзі те, що він постарався не грішити проти правди. З такою ж вимогливістю і точністю написані його більш ранні книги – «Історичний атлас Центральної Європи» і «Україна: історія її земель та народів».

Книга «Крим – наша благословенна земля», як видно, писалася і видавалася непросто. Видання українською мовою (в перекладі з англійської) побачило світ в Ужгороді, у «Видавництві В. Падяка» в 2014 році, завдяки, як сказано у вихідних даних, «щедрій підтримці пана Бориса Вжесневського з Торонто, який написав таку посвяту: «Я з великою повагою присвячую цю книгу нашим побратимам – кримським татарам і особисто моєму другові Мустафі Джемілєву».

Книга вийшла фундаментальною і точною завдяки науковим консультантам Феліз Тутку Айдину, Тарасу Кузьо, Надії Кушко, Любомиру Луцюку, Віктору Остапчуку, Томасу М. Приймаку, Івану Яворському. Видання дійсно наукове – в ньому тільки посилань три сторінки дрібним шрифтом, і дві сторінки списку рекомендованої літератури, відпрацьованої автором і консультантами.

Немає потреби повторювати ті розділи історії Криму, що викладені в книзі. Зупинимося на її особливостях.

Книга багато ілюстрована: крім карт, репродукцій, малюнків відомих світових художників, як Карло Боссолі або Дені Раффе, і сучасних кольорових фотографій Криму, вона містить багато рідкісних ілюстрацій, таких, як наприклад, реконструкція акрополя Пантікапея, реконструкція Неаполя, столиці Малої Скіфії 14 століття до нашої ери, Караван-Сараю 14 століття в Карасубазарі, палацу князів Феодоро в Мангупі, фортеці 17 століття Ор-Капу, проєкту будівництва нового Сімферополя 1786 року і багато іншого, що не завжди знайдеш у наших довідниках.

Наприклад, для ілюстрації із зображенням Воронцовського палацу автори взяли не вже широко відомі картини з левами і сходами парадного входу на передньому плані, а маловідомий малюнок початкового вигляду палацу з ще не знятими з його даху павільйонами в індійському стилі, що надає творінню архітектора Едварда Блора дуже оригінальний вигляд, ще не знайомий більшості кримчан.

Зразкова якість книги Павла-Роберта Маґочія – сугуба об'єктивність. Наприклад, на відміну від російських авторів подібних книг, які розповідали тільки про героїзм російських воїнів, автор цієї книги дивиться на події Кримської війни з усіх боків. Відзначивши героїзм російських воїнів при захисті Севастополя, Маґочій каже, що Севастополь і Крим, звичайно, – героїчне місце, раз у ньому налічувалося 102 тисячі убитих і поранених російських воїнів. Але не менш героїчними були битви й союзних військ. Він наводить як приклад відчайдушну атаку бригади легкої кавалерії англійців у Балаклаві, роботу медсестри Флоренс Найтінгейл і 38 інших медсестер. Автор вміщує в книгу літографію Вільяма Сімпсона, що зображує бій під Балаклавою, і вірші англійського поета Альфреда Теннісона, присвячені атаці легкої кавалерії.

Кілька трагічних сторінок книги автор присвятив історії Великого терору в Криму. Тут не тільки портрети Матвія Сулькевича і Соломона Крима, але й Бела Куни і Розалії Залкінд, груповий портрет урядів і Петра Врангеля, і Велі Ібраїмова, реальні фото евакуації Білої Армії з Криму.

Але читача вражає реальна фотографія мітингу, на якому його учасники несуть величезне панно з написом «Смерть буржуям і їхнім посіпакам. Хай живе Червоний Терор». Реалії того часу були такі: більшовики повернули справу так, що терору вимагало все суспільство. Цікаво, як скоро й ці учасники мітингу стали «посіпаками» і зазнали червоного терору? Вони йдуть з панно по вулиці такі рішучі, і ще не знають, що машина терору розчавить їх. Ну що ж? Наступним поколінням є чому вчитися...

У розділі про передвоєнну історію Криму цікаво виглядає радянський плакат, що запрошує туристів зі США відвідати Крим у 30-ті роки. Саме в розпал Великого терору. У 1933 році також випущена поштова марка із зображенням «татар Криму» (так написано) на збиранні чи то бавовни, чи то тютюну.

Характерно, що, мабуть, вперше в книгах з радянськлї історії автор вживає термін «етнічні чистки» стосовно процесів у Криму в 20-х і 30-х роках ХХ століття. Знищення кримськотатарської інтелігенції, різкий поворот від процесів «коренізації», що виявила всіх активістів національних рухів і репресії щодо них, і нарешті, поголовна депортація кримських татар і представників інших народів – чим це краще розстрілів гітлерівцями євреїв та інших народів?

Одна з найцікавіших глав книги містить розповідь про містику Криму, яку намагалися реалізувати до війни російські, а під час війни німецькі археологи.

Гітлер вірив у легенду про те, що хто володіє списом Касія Лонгіна і Святим Граалем, той завоює весь світ. Спис, за легендою, – це зброя воїна римського центуріона Лонгіна, яким він проткнув груди Ісуса під час розп'яття, чим прискорив кінець його мукам. Гітлер забрав собі спис Лонгіна під час аншлюсу Австрії, коли він належав імператорській династії Габсбургів. Бракувало чаші – Святого Грааля, яка за легендою належала Ісусові Христу, з якої він пив вино під час Таємної вечері, і в яку зібрали його кров після розп'яття. Тому, заволодівши Кримом, який він вважав Стародавньою Готією, Гітлер наказав археологам з «Ананербе» шукати Святий Грааль у кримських горах, тому що на гербі готського князівства Феодоро було розміщено зображення колиски, яка на деяких малюнках нагадувала чашу.

Однак німці не знали, що ще до них, у 1927 році, в Криму Святий Грааль шукала радянська експедиція під керівництвом вченого Олександра Барченка. Археологи досліджували Крим, і не зовсім безуспішно – Святий Грааль вони не знайшли, але Барченку вдалося передбачити кримський землетрус 1927 року, хоча це, можливо, було чистою випадковістю, бо наслідків і руйнувань це передбачення нітрохи не зменшило.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції