Революція у Криму закінчилася на зламі 1920 та 1921 року. Але й 100 років по тому ті події продовжують залишатися ще одним каменем спотикання у відносинах різних етнічних і соціальних груп усередині півострова та держав навколо нього. Як Крим пережив 1917-1921 роки? Чому історія цього періоду не до кінця осмислена? І чи є шанс на примирення спадкоємців протиборчих сторін?
(Продовження, попередня частина тут)
Відразу ж після завоювання Криму більшовики та їхні союзники перебудували систему управління півостровом. З 28 до 30 січня 1918 року проходив Надзвичайний з'їзд рад робітничих і солдатських депутатів з 44 делегатів (27 – більшовики). З'їзд підтвердив розпуск Ради народних представників і Курултаю, а натомість створив Таврійський Центральний виконавчий комітет (ЦВК) з 10 більшовиків і 4 лівих есерів на чолі з Жаном Міллером. Уряд складався з комісаріатів землеробства, фінансів, шляхів сполучення, юстиції, пошти та телеграфу, праці, народної освіти, соціального забезпечення та комісаріату з національних справ. З 21 лютого по 10 березня були організовані штаби регулярної кримської Червоної армії.
Фактично більшовики являли собою силу лише у містах. Найбільша партійна організація в Севастополі налічувала всього 400 осіб, в Сімферополі та Євпаторії – по 200 з гаком, в Керчі, Феодосії та Ялті – по сто. У сільській місцевості ленінці були зовсім нечисленні, а у деяких волостях взагалі були відсутні. Ради трималася лише завдяки морякам Чорноморського флоту, серед яких переважали ліві есери і анархісти, і червоноармійцям.
Кримськотатарські села в гірському Криму та німецькі колонії в степу взагалі опинилися поза структурами нової влади – там навіть ховалися залишки розбитих сил Кримського штабу.
5 березня [ця і всі наступні дати – за новим стилем] були розпущені губернські земські установи. З'їзд профспілок 5 березня відмовився визнавати радянську владу – і був розігнаний більшовиками. 6 березня в Сімферополі відкрився Таврійський губернський з'їзд рад робітничих, солдатських, селянських, мусульманських і батрацьких депутатів, земельних і військово-революційних комітетів. З майже 300 делегатів 183 були більшовиками, 90 – лівими есерами, 29 – безпартійними. До кінця з'їзду 10 березня число учасників зросло до 700, на нього прибули 120 кримських татар, а також представники рад північних повітів губернії: Мелітопольського, Дніпровського і Бердянського.
Таврійський ЦВК був переобраний у складі 12 більшовиків і 8 лівих есерів під головуванням Міллера, секретарем став Ізмаїл Фірдевс. З'їзд підтримав встановлення радянської влади, але з інших питань розгорілися палкі дебати. Більшовики вітали укладення Брестського договору Росії з Німеччиною та її союзниками, ліві есери виступили проти, але дали себе переконати аргументом, що Крим до сферу дії документа не входить. Земля передавалася у відання місцевих рад, вже зайняті селянами ділянки оголошувалися тимчасовими наділами, а повне усуспільнення і переділ відкладалися на потім. Національне питання не обговорювалося зовсім, буржуазія обкладалася контрибуціями. Заможні ялтинці були пограбовані на 20 млн рублів, севастопольці та сімферопольці – по 10 млн, феодосійці – на 5 млн.
Однак реальність українсько-німецького наступу на більшовиків призвела до виникнення ідеї оголосити на півострові окрему державу. 19 березня Таврійський ЦВК проголосив створення на території всіх повітів губернії Таврійську Республіку рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Уряд – Раднарком – очолив Антон Слуцький. Але кордони викликали критику в Москві, оскільки Північна Таврія і так була предметом суперечки між радянською Україною і Донецько-Криворізькою республікою. Тому 21 березня було проголошено створення Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди (РСРТ) в межах півострова. Окремо 13 квітня російський нарком національностей Йосип Сталін телеграмою підтвердив, що Крим не увійде до складу України.
22 березня Раднарком РСРТ розіслав урядам Росії, Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії, Туреччини та США телеграми з повідомленням, що республіка «приймає і вважає для себе обов'язковими умови мирного договору», підписаного в Бресті. Примітно, що Москва лише 4 квітня офіційно визнала існування Тавриди як самостійного суб'єкта Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки. Хоча у Республіки Тавриди не було ані Конституції, ані державних символів, в ній існував інститут громадянства.
Проводилася форсована радянізація. Була закрита опозиційна преса і створено цензурну установу – Бюро друку. Націоналізувалися заводи, залізничний транспорт, торговий флот, банки, пошти, зовнішня торгівля, маєтки аристократів, майно церковних громад, готелі, театри, кінематографи і навіть аптеки. Банкам заборонялося видавати власникам депозитів більше 100 рублів на тиждень. Декретом Раднаркому 12 квітня всі надра землі й моря: ліси, руди, сіль, нафтові джерела, – оголошувалися надбанням всього народу, тобто держави. В окремих місцевостях в революційному пориві були націоналізовані всі приватні господарства і урожай, а подекуди – навіть житлові будинки. Були введені нова орфографія і календар.
Природним підсумком таких експериментів стало масове банкрутство підприємств, у тому числі Севастопольського морського заводу і аеропланного заводу Анатра – твердинь більшовизму, і тотальне безробіття. Розглядалося питання про введення диктатури на залізницях, щоб не допустити зупинки їхньої роботи.
Для компенсації працівникам втрат у заробітній платі, Раднарком РСРТ переглядав посадові оклади, вводив різні надбавки і допомоги. Це, природно, провокувало інфляцію. Для її приборкання вводилися фіксовані ціни на товари, що, у свою чергу, призводило до їхнього дефіциту. Фактично, вся економіка півострова трималася на контрибуціях і привезеному з Росії кредиті у 49 млн рублів.
При цьому Москва буквально спустошувала півострів – на північ з середини січня до середини квітня були вивезені від 3,5 до 5 млн пудів зерна, тобто 3 або 5 тисяч вагонів! Натомість прибули лише 14 вагонів товарів. Спроба призупинити вивезення заради створення шестимісячного запасу призвели до звинувачень у «вузькому сепаратизмі Кримської Республіки» з боку наркома продовольства РРФСР Олександра Цюрупи. У деяких містах були введені картки на хліб. Реквізиції відштовхнули селянство від нової влади, а вивезення зерна спровокував сплеск насильства. 3 квітня прямо на базарі Сімферополя натовпом був убитий міський комісар продовольства Наум Глазов і його син.
Для боротьби з незадоволеними була утворена особлива Комісія п'яти, керував якою колишній жандармський офіцер. На розслідування справ про контрреволюцію, саботаж, мародерство і спекуляції відводилося дві доби, що фактично означало індивідуальний терор замість судочинства. Причому до караних контрреволюційних злочинів була прирівняна виноторгівля!
Обшуки і вилучення цінностей та худоби у населення проводилися без судових ордерів, на розсуд червоногвардійських штабів. 26 березня за самосуди були заарештовані начштабу Червоної армії в Ялті та голова тамтешнього ревтрибуналу.
Робота з національного питання не велася зовсім. Хоча Фірдевс поєднував пости наркома закордонних справ і у справах національностей, створити комісаріати на місцях він не встиг. Куди активніше велася робота з освіти: масово відкривалися вечірні класи для неписьменних дорослих, у Сімферополі був створений «народний», у Ялті – «солдатський університет».
Промахи, допущені більшовиками, призвели до падіння їхнього авторитету і втрати управління. Так, в Євпаторійській раді взяли гору меншовики, які відновили діяльність міської управи і 15 квітня скасували декрети Таврійського ЦВК. У Феодосії з 23 по 30 березня мала місце справжня війна більшовиків з анархістами із сотнями загиблих і розстріляних.
На перевиборах 1-2 квітня до Севастопольської ради більшовики взяли близько 30% місць, ліві есери – 15%, меншовики і праві есери – 20-25%, решта відійшли безпартійним. Комуністи опинилися в меншості проти ситуативного союзу своїх опонентів і відмовилися визнавати результати. У місті склалося двовладдя старої і нової рад, стару підтримували моряки і червоногвардійці, нову – робітничі портові дружини. Мали місце зіткнення. Спроба 10 квітня провести об'єднавчий з'їзд двох рад провалилася, більшовики відмовилися визнавати нову раду і організували свою власну. У ніч на 11 квітня меншовики і праві есери зробили спробу збройного перевороту.
12 квітня Центрофлот, який керував Чорноморським флотом, оголосив місто в облоговому стані, обидві ради – розпущеними, а себе – перехідною владою до нових виборів. У перестрілках червоногвардійців і дружинників з'явилися вбиті. 18 квітня почалися нові вибори до ради – і цього ж дня німецькі війська штурмом взяли Перекоп.
Республіці Тавриди залишалося проіснувати менше двох тижнів.
Далі буде.
