1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один із найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реалії публікують унікальні мемуари Сейдамета.
Продовження. Попередню частину читайте тут.
У Москві (продовження)
Під час російських релігійних свят я відвідував старовинні, оригінальні, багаті московські церкви. У той час ніхто, хто бачив [ці] релігійні обряди і був свідком, як переважна більшість росіян: селян чи міщан, молодих чи старих, жінок чи чоловіків, – з трепетом і серйозністю виявляють прихильність вірі й релігійним урочистостям, не міг не визнати, що віра російського народу дуже глибока і сильна. Не було такого візника, який не скинув би шапки та не перехрестився, проїжджаючи повз церкву або інше місце, де перебувала ікона Христа із запаленою лампою.
Пізніше з'ясувалося, наскільки поверхневим було це судження... Але тоді ми цього не розуміли.
Московські театри показували мистецтво на найвищому рівні. У Большому театрі я із захопленням спостерігав прекрасні перевтілення [Федора] Шаляпіна у ролях Бориса Годунова і Фауста. Я не міг насититися російським балетом. Але ніщо не могло зрівнятися із враженням, яке справив на мене ідеально зіграний «Вишневий сад» [Антона] Чехова. Сценографія була унікальна своєю природністю. Російський театр у цілому, і цей театр зокрема, отримав велике визнання на Заході. Ще у Парижі я прочитав кілька статей про цей театр. Однак позитивне враження, справлене на Захід російським художнім мистецтвом, особливо російською музикою, літературою і балетом, грало роль красивої маски, яка прикриває справжню Росію і зіпсуття її системи управління. Твори російської літератури за великі гроші, забезпечені російськими багатіями або навіть керівними сферами, перекладалися європейськими мовами. Росіяни, починаючи з епохи Вольтера, надавали велику допомогу тим, хто хотів аналізувати Росію чи писати про неї історичні, літературні або соціальні твори. Таким чином, у народів Західної Європи склалася усталена думка про високий цивілізаційний рівень Росії. Внаслідок цього численні кола на Заході стали дуже прихильні до Росії.
Велику роль у створенні цієї прихильності відігравала манера подорожей на Захід російської інтелігенції, купців та їхніх дружин – спокійна, тепла, гостинна і щедра.
Тому жителі Заходу, маючи такі джерела й прихильно дивлячись на Росію, вірили у цивілізаційну місію росіян щодо всіх народів Сходу і вважали цю країну авангардом західного світу.
А тим часом у Москві на кожному кроці впадало в око, що російське інтелектуальне життя існує поза народом, і що за цивілізаційним і соціальним рівнем російський люд перебуває нижче народів, пригноблених Росією. Дійсно, у той час російський селянин і робітник стояв набагато нижче інших народів у плані гігієни, виховання і прихильності до родини. Саме на прикладі Росії було особливо добре видно, що інтелектуальні й буржуазні кола, відіграючи дуже важливу роль у формуванні долі нації, також грають цю роль у приховуванні справжнього обличчя країни...
Допомога населенню Карсу і Ардагану
На початку 1915 року московські мусульмани зорганізували спеціальну «ніч» у допомогу жителям [турецьких міст] Карсу, Ардагану й околиць. Я теж вибрався туди. Знайомі запропонували мені почитати турецькі вірші. З однієї родини, що жила поблизу, я приніс томик турецької поезії та прочитав кілька віршів [Тевфіка] Фікрета й Еміна Бея. Бурхливі овації після прочитання віршів продемонстрували мені не тільки, наскільки слухачі прагнуть турецької мови або високої поезії цією мовою, але і наскільки сильно вони прив'язані до Туреччини. Щоб допомогти нашим братам із районів Карсу й Ардагану, які в результаті терору російської армії після битви під Сарикамишем, а особливо після нападів вірменських банд, залишилися без даху над головою, голодними й зломленими, усі благодійні установи та преса російських мусульман щиро приєдналися до кампанії, започаткованої нашими азербайджанськими братами. У Криму «Терджиман» провів збір грошей і опублікував список жертводавців, усі благодійні товариства також збирали кошти для допомоги.
Щира занепокоєність, проявлена тюркським світом перед лицем катастрофи, допомогла, принаймні, частково, полегшити біль жертв і повернути їм надію.
Мен Сеїт
[Номан] Челебіджихан надіслав мені листа, в якому запрошував до Санкт-Петербурга, нещодавно перейменованого на Петроград.
Там разом зі своїм старшим братом Меном Сеїтом займався торгівлею фруктами наш друг Алім Сеїт Джеміль, який раніше навчався у Стамбулі та був членом нашого товариства «Vatan» [«Вітчизна»]. Алім Сеїт Джеміль пізніше працював учителем у нашому селі в Криму й одружився на Фатьмі, доньці моєї тітки. Мен Сеїт працював на той час у російському банку і, у певному сенсі, опікав торговельну діяльність Аліма Сеїта. Я хотів побачитися з ними і, зокрема, розпитати Мена Сеїта про революцію 1905 року і діяльність наших у той період. Та й вони запрошували мене приїхати. Лист Челебіджихана прискорив подорож.
Я пробув у Петрограді приблизно 10 днів. Я майже зовсім не побачив міста. Я проводив час у розмовах із Челебіджиханом, а ночі просиджував зі Меном Сеїтом. Челебіджихан із дружиною знімав помешкання у багатоквартирному будинку і навчався у Психоневрологічному інституті.
Дружина Челебі, хоча й вимушена жити у холодному і чужому середовищі, була щаслива перебувати з чоловіком. Хоча вона була небагатослівною і стриманою, відразу було зрозуміло, що вона була старанно вихована, мала тонку натуру і винятковий розум. Я відразу відчув, що вона рада моєму приїзду. Вона дала мені це відчути не словами, а поведінкою і клопотами по господарству.
Наступного дня після приїзду вона спекла для нас чебуреки, такі ж, як печуть усі господині у нас у Гьозлеві. Після цих ласощів прийшли [інші] жінки. Я знав, як складно там готувати такі традиційні страви, і кожен раз благав її не обтяжувати себе, але, у пам'ять про мою дружбу з її чоловіком Челебіджиханом, вона завжди намагалася – наскільки могла – досягти вершин гостинності. І вона, я думаю, розуміла, яку повагу і прихильність я відчуваю до неї.
Дружина Мена Сеїта, навпаки, походила з польських татар. Татарської вона не знала, проте була глибоко прив'язаною до релігії. Вона була розумною жінкою з добрим серцем. Попри часом недоречну поведінку Мена Сеїта, вона любила його всією душею і намагалася запевнити йому зручне життя. Утім, попри всю його балакучість, часом вульгарну мову і занадто вільну поведінку, Мена Сеїта не можна було не любити. Він був найбільш душевною людиною, яку я колись зустрічав серед кримської інтелігенції. Тілом він жив у Петрограді, але його образ життя, розмови і звичаї були кримськими.
Мен Сеїт дуже любив своїх товаришів по революції 1905 року. Був безмежно прив'язаний до них. Його дратувало, що я довше зупинявся на деяких речах, щоб повністю їх зрозуміти. Він міцно дружив зі своїми товаришами і стежив за тим, щоб, подібно до точних ваг, у своїх судженнях не брати жодної сторони.
Висновок, який я зробив з аналізу революції 1905 року, здійсненого Меном Сеїтом, полягав у тому, що, хоча він сам залишався на задньому плані цього великого руху, проте він виконував найбільш важливу роботу у цих подіях. Величезним недоліком нашої тодішньої молоді була недисциплінованість. Ці люди розуміли революційний дух як дії виключно на власний розсуд. Мало було тих, хто розумів, що у політичному і соціальному русі потрібно працювати організовано, що необхідний спільний марш із повною вірністю організації. З цієї причини Мен Сеїт дійсно сильно страждав. Він щосили намагався захистити Абдурешида Медієва, зміцнити його становище і навіть запобігти деяким його боягузливим, нерішучим, опортуністичним починанням. Але чи вдалося йому?.. Не знаю, чи зробив він тоді чи пізніше так, як говорив... А у той час він сказав мені, що листи та документи про діяльність наших у революції 1905 року заховані у певному банківському сейфі в Петрограді.
Далі буде.
Примітка: У квадратних дужках курсивом подані пояснення кримського історика Сергія Громенка або переклади згаданих Сейдаметом назв, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту.
