«Усі маски скинуті»: чому на півострові більше не вірять ватажкам «кримської весни»

Підконтрольна Росії кримська влада 16 березня відзначає шосту річницю «референдуму» про статус півострова, який поклав початок його російській анексії. Вони переконують, що кримчани єдині у своєму прагненні жити в російських реаліях. Однак за останні шість років відбулося чимало подій, які змусили багатьох розчаруватися у «кримській весні» та її ватажках. Крим.Реалії розповідають про тих, хто наважився публічно заговорити про це.

Заяви про відродження народної єдності кримчан після «кримської весни» регулярно звучать від підконтрольної Росії кримської влади. Однак за минулі роки з'явилося чимало прикладів, які спростовують ці заяви. Багато жителів півострова розчарувалися і більше не вірять у обіцянки «кримської весни», які звучали в 2014 році.

Перші публічні заяви про розчарування російською владою в Криму стали активно звучати від прихильників «кримської весни» у 2016 році. Тоді проросійські громадські діячі та активісти, які постраждали від дій підконтрольних Росії владних структур, збиралися об'єднатися в опозиційну політичну силу, щоб домогтися повного «перезавантаження» влади на півострові. У підсумку з партією не склалося, хоча ідею створення противаги кримській владі згодом озвучували багато інших проросійських активістів Криму.

Деяким на цій хвилі вдалося потрапити у владу. Інші чекають моменту для реалізації свого протесту.

«Вірили у російську казку»

Одним з таких розчарованих називає себе алуштинець Павло Степанченко.

У 2014 році він підтримував «кримську весну», а після того як півострів опинився в російських реаліях, пішов у політику. У 2014 році він був обраний депутатом Алуштинської міськради від Компартії Росії. Під час своєї депутатської діяльності він активно критикував російську владу свого міста за непрозоре роздавання південнобережної землі, ігнорування проблем алуштинців та багато іншого.

У червні 2016 року Степанченко вийшов на набережну Алушти з протестом проти обмеження доступу городян до моря через розміщення на узбережжі торгових точок. Він був затриманий російськими силовиками і доставлений у відділення поліції за нібито несанкціонований мітинг.

Під крики обурених городян його посадили в автозак, потім сім годин протримали в ІТТ. В результаті суд призначив йому п'ять діб адмінарешту та 30 годин обов'язкових робіт.

Незабаром Степанченка звинуватили у вимаганні 150 тисяч рублів у представника російської партії влади «Единая Россия». Він провів у СІЗО три роки, але провину не визнав і продовжує оскаржувати свій вирок. Зокрема скаргу він подав до Європейського суду з прав людини.

Про своє розчарування «кримською весною» Павло Степанченко говорить так:

‒ Я розчарувався в той момент, коли хотів провести публічний захід в Алушті у 2016 році і вперше зіткнувся з незаконними діями силових структур. А вже після того, як щодо мене була сфабрикована кримінальна справа, для мене усі маски з обличчя цієї влади вже були остаточно скинуті.

Я розчарований, перш за все, тим, що ми вірили в російську казку, а отримали зовсім не те. Отримали ми ті ж кадри, які при Україні були при владі у Криму. Це люди, які перекочували з української Партії регіонів у російську «Единую Россию». Ті очікування, які були, швидко розтанули. Сьогодні я не є ворогом Росії, але я не задоволений тим режимом, який склався, зокрема, у Криму.

Якби я був за межами Росії, я б розповів, як насправді відбувався референдум у Криму в 2014 році. Але оскільки я ще в Росії, розумію, що за це мені можуть загрожувати чергові репресії. Тому багато моментів я озвучувати не можу.

Я не можу однозначно відповісти на запитання, чий Крим. Але можу відповісти на нього, як український боксер Олександр Усик ‒ Крим для кримчан. І якби референдум у Криму був зараз, там були б уже зовсім інші цифри, зовсім не 97%, які тоді намалювали.

«Народ в ейфорії не помітив, хто прийшов до влади»

Розчарувався в російській владі Криму також активіст «кримської весни» Віктор Сажин.

Навесні 2014 року він працював в охоронній структурі та активно допомагав російській армії захоплювати півострів у складі «кримської самооборони». Російським журналістам він говорив, що особисто зірвав український прапор біля будівлі Керченської міськради 23 лютого 2014 року, хоча підтверджень цьому на відео тих подій немає.

Згодом активіст був нагороджений російськими медалями «За захист Криму» і «За службу і вірність», а потім вступив у партію російської влади «Единая Россия». Однак у липні 2019 року він повідомив про вихід з неї у зв'язку з «тотальним розчаруванням політикою кримської влади». «У партії кажуть: «Ми зробили «кримську весну». Тут ще не було й близько «Единой России», коли була «кримська весна», і навіть коли вона закінчилася», ‒ пояснював він.

Активіст намагався створити конкуренцію «єдиноросам» у Керченській міськраді. На російських виборах у Криму у вересні 2019 року він балотувався в депутати від партії «Родина», але депутатом не став.

Про своє розчарування він говорить так:

‒ У самій «кримській весні» я не розчарований. Те, що я зараз живу в Росії, мені дуже подобається. Але я розчарований у кримській владі, не тих людей поставили. Я ще у 2014 році зрозумів, що це не ті люди. Але сподівався, що прийдуть грамотні російські фахівці, які вміють управляти. А у нас тих, хто при Україні грабував Крим, залишили при владі, та ще й повноваження їм дали. У 2014 році все залежало від народу, але тоді був просто момент ейфорії. Народ був настільки радий приходу в рідну гавань, що не помітив, як і ті, кому не варто було приходити до влади, до неї прийшли.​

«У Криму я зрозумів, що таке Росія насправді»

Помилкою свою підтримку «кримської весни» у 2014 році вважає журналіст і блогер Євген Гайворонський.

Уродженець Донецька, він в останні роки жив у Ялті. У 2014 році працював прессекретарем проросійської громадської організації «Народна єдність». Її активісти у березні 2014 року збирали підписи за проведення «референдуму» про приєднання півострова до Росії. Потім він редагував проросійський «Евразийский журнал». Деякий час був кореспондентом кримської редакції російського видання «Комсомольская правда». А після звільнення з неї став співпрацювати з севастопольським виданням «Примечания», яке називають опозиційним за критику місцевої влади. Через критичні публікації журналіста його перестали пускати в контрольовану Росією Ялтинську міськраду, а місцеві провладні журналісти організували проти нього кампанію з дискредитації за заявою про напад у 2018 році.

На початку 2019 року Євген Гайворонський почав публічно говорити, що помилявся у своїх поглядах і не визнає російську юрисдикцію в Криму. Після цього в редакції «Примечаний» оголосили про припинення співпраці з ним, а журналіста почали переслідувати російські силовики. У нього провели обшук і двічі брали під арешт, звинувачуючи у наркоманії. А наприкінці 2019 року депортували на материкову частину України. Відтоді він живе під Києвом і називає себе борцем за звільнення Криму та Донбасу від Росії.

Про розчарування в «кримській весні» Євген Гайворонський говорить так:

‒ Я приїхав до Ялти, тому що жити там було моєю дитячою мрією. Я був далекий від політики і не мав всіх необхідних знань, щоб розуміти, що відбувається насправді. Моя вагома частина життя минула в Донецьку, де вельми специфічний менталітет, багато хто ностальгує за СРСР. У 2014 році я подивився, що люди радіють, що кругом захват. Я подумав, що сталося щось хороше, і цих людей підтримав. У Криму я потрапив в організацію «Народна єдність». У них було гасло допомагати людям. Це відповідало моєму світогляду. Я там був пресаташе. Грошей там майже не було, але у мене була думка, що це може бути моїм вхідним квитком в Ялту.​

Не можна сказати, що у мене після клацання різке прозріння настало. У мене було поетапне усвідомлення. Я ніби зібрав мозаїку з безлічі пазлів. Це відбувалося, коли я бачив, що відбувається навколо мене, які незаконні речі робляться на виборах і в органах влади Криму, яка жорстка цензура діє у кримських ЗМІ, як там журналістів за людей не вважають. У мене все це викликало блювотний рефлекс. Дивлячись на це, я все частіше розумів, що те, що відбувається в Криму, ‒ це велика афера. Ставало дедалі більш явним і зрозумілим, що Росія ‒ це тоталітарна людиноненависницька держава, яка проводить жорстокі соціальні експерименти над своїм населенням і окупованими територіями України. І так у мене поступово склалося розуміння, що таке Росія насправді. А коли до мене увірвалися маски-шоу і погрожували вбити мене та моїх близьких, у мене це викликало бажання активно боротися проти них. І всі зусилля я для цього докладаю. Так я розгадав суть того, що відбувається, так я усвідомив, що Росія ‒ це бандитська корпорація.​

«Ніякий розвиток Криму неможливий»

Публічно каявся у підтримці «кримської весни» і кримський бізнесмен, власник кримських зоопарків Олег Зубков.

Навесні 2014 року він активно підтримував російське захоплення півострова і навіть надав тоді для потреб місцевої «самооборони» свій брендований автобус. Він також обіцяв «нацькувати своїх левів на «бандерівців», якщо вони з'являться у Криму». Але згодом його відносини з підконтрольною Росії владою Криму не склалися. Підприємець зіткнувся з кримінальним переслідуванням і «наїздами» на свій бізнес. За участю все тієї ж «самооборони» у нього забрали парковку біля ялтинського зоопарку «Казка». За роки анексії Криму бізнесмен відвідав близько 500 судових засідань, пов'язаних з численними штрафами і звинуваченнями на його адресу з боку підконтрольної Кремлю кримської влади.

У 2016 році Олег Зубков повідомив, що шкодує про підтримку Росії в Криму навесні 2014 року:

‒ Я дійсно був затятим прихильником приєднання Криму до Росії, оскільки бачив у цьому і розвиток Криму, і вирішення тих проблем, які накопичилися з українським урядом. Але я помилявся. Сьогодні ніякий розвиток Криму, на жаль, неможливий. Сьогодні я навіть перестав мріяти про розвиток своїх майбутніх проєктів. А наявні проєкти знаходяться під загрозою повного закриття. І, можливо, мені доведеться перевести свій бізнес в одну з європейських країн. Тому що працювати в Криму сьогодні стало неможливо.​

У підсумку від планів щодо переведення бізнесу в європейську країну Олег Зубков відмовився. У грудні 2019 року його сафарі-парк «Тайган» закрили на місяць з ініціативи кримських ветеринарів. А на початку 2020 року він публічно помирився з підконтрольним Росії головою Криму Сергієм Аксеновим. Після цього бізнесмен опинився в СІЗО. Потім він вийшов на свободу, але розгляд справи триває.

Чи підтримує бізнесмен своє каяття 2016 року зараз, нам з'ясувати не вдалося. Він не відповів на наші дзвінки, поки готувався матеріал.

«У Криму примудрилися розвалити все»

Про розчарування «кримською весною» говорив отаман «Кримського козацтва» Сергій Акімов. У 2014 році він активно підтримував російську анексію півострова, був нагороджений російськими медалями (зокрема ‒ «За визволення Криму»). Але в російських реаліях півострова він не зміг розвивати свій бізнес, а потім ще й був звільнений з роботи. Сергій Акімов називає це помстою з боку підконтрольної Росії влади Криму за публічну критику. Він неодноразово опинявся в поліцейському автозаку за публічні акції з критикою кримської влади. Раніше він зізнавався Крим.Реалії, що до 2014 року йому жилося краще.

‒ Я у 2014 році, коли все відбувалося, піднявся за свою сім'ю, за своїх маленьких дітей, за нашу кримську землю. Я не хотів, щоб їздили тут танки. У мене іншого варіанту не було. Був кістяк на чолі з Аксеновим і його соратниками. Тоді з Криму можна було зліпити все, що хочеш. Але вся та ж влада і залишилася. Ті ж чиновники, ті ж депутати. Вони просто змінили прапори ‒ і все. Як і вся поліція. Куди їм вигідно, туди вони й качали маятник. А проблеми кримчан не вирішуються. Вони примудрилися розвалити все. З Кримом відбувається якась біда. Грабують, знищують. Ми бачимо, що тривають забудови, вирубують ліси. Робиться багато того, чого не робилося при Україні. У жителів Криму немає прав ніяких.​

На російських виборах до кримського парламенту у вересні 2019 року Сергій Акімов балотувався в депутати за списком партії «Коммунисты России». Партія не набрала необхідної кількості голосів, і її представники в парламент не пройшли.

Наприкінці 2019 року Сергію Акімову невідомі намагалися підпалити автомобіль. Він звернувся до поліції, але російські силовики відмовилися порушити кримінальну справу.

«Нічого доброго не чекає Крим»

Розчарованим російськими реаліями Криму виявився нині покійний перший і останній президент Криму Юрій Мєшков.

Всю свою політичну кар'єру він присвятив ідеї приєднання Криму до Росії. А коли півострів був анексований Росією, залишився не потрібним місцевій владі та неодноразово піддавався переслідуванням на півострові.

Він приїхав до Криму напередодні «референдуму» у 2014 році, коли півострів вже був захоплений російськими військовими, «щоб взяти участь у захисті інтересів Криму, в історичній події ‒ референдумі, щоб проголосувати за возз'єднання з народом Росії, з нашою великою батьківщиною Росією». А його прихильники тоді називали експолітика «легітимним президентом Криму, згідно з Конституцією 1992 року».

Однак незабаром Юрій Мєшков почав критикував команду Сергія Аксенова, покладаючи на неї провину за те, що Крим за роки перебування під контролем Росії «так і не став російським». У 2019 році він говорив про російські реалії Криму наступне:

‒ Далі миритися з тим, що відбувається, вже ніяк не можна. Вже, по-моєму, найтупіший із бояр Москви, у якого в Криму бізнес є і який леститься до ватажка Аксенова, зрозумів, що нічого доброго не вийде. Нічого доброго не чекає Крим. Можна обманювати людей деякий час. Говорити, що це герої «кримської весни», ордена вішати. Можна дурити невелику кількість людей весь час, можна обдурювати народ короткий час, але не можна дурити народ довго. П'ять років вистачило, все.

Юрій Мєшков намагався звернутися до президента Росії Володимира Путіна, щоб переконати його відправити у відставку керівників Криму. І після однієї з таких спроб провів дві доби в сімферопольському ізоляторі.

Після цього політик оголосив про створення у Криму опозиції «Единой России» на російських виборах до місцевих рад. Він говорив про намір боротися за мандат депутата кримського парламенту, щоправда, в результаті балотуватися в депутати не став.

Боротьба Юрія Мєшкова з кримською владою завершилася в минулому році. У вересні 2019 року помер.