Вони екстерном здобувають необхідні знання, бо хочуть допомагати на фронті. Вони рятують бійців, які важчі за них утричі. Вони найбільше бояться, що не встигнуть... Тендітні дівчата та досвідчені лікарі, експродавці та багаторічні волонтери – ті, хто змінив звичайне життя та поїхав на фронт медиком.
1 липня на Донбасі, поблизу селища Водяне, під обстріл бойовиків російських гібридних сил потрапив санітарний автомобіль ЗСУ. Пізніше стало відомо, що від поранень померла медик Ірина Шевченко. Медики ніколи не повинні ставати ціллю під час бойових дій, заявив спеціальний представник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер, коментуючи обстріл санітарного авто на Донбасі.
Проте зараз кількість загиблих лікарів та медпрацівників за п'ять років війни невідома. У ЗМІ це число варіюється від 80 до 115. Радіо Донбас.Реалії знайомить із п'ятьма історіями про тих, хто рятував інших, а себе не зміг.
«Вікторівна» із морської піхоти
Вона торгувала на ринку в Херсоні всім – від одягу до іграшок. Напад Росії зробив Ірину Шевченко спочатку волонтером, потім військовим медиком – вона пройшла курси тактичної медицини, викладання першої долікарської допомоги. Після того, як отримала ліцензію, їздила навчати першій медичній допомозі бійців.
Уже в лютому 2015 року була у складі 36-ї бригади морської піхоти в Широкині. І хоча офіційно її посада називалася «радіотелефоніст-санінструктор», вона вивозила поранених бійців та лікувала їх. Ірина Шевченко постійно жартувала і дуже смачно готувала – про її пиріжки серед солдатів ходили легенди.
Загинула 1 липня. Санітарний автомобіль ЗСУ потрапив під обстріл бойовиків російських гібридних сил.
Двадцятирічний «Смурфік»
Микола Волков був ультрас футбольного клубу «Маріуполь», один із тих хлопців, хто спочатку протистояв «русскому миру» на вулицях рідного міста, а потім вирішив поїхати на фронт.
Коли хлопцеві виповнилося 18 років, то він пройшов навчання і почав працювати парамедиком у складі «Госпітальєрів». З вересня 2018 року був на фронті у складі 8-го батальйону «Аратта».
У ніч із 11 на 12 квітня постріл снайпера завдав «Смурфіку», як Миколу називали побратими, травму, несумісну з життям. Лікарі дніпровського госпіталю імені Мечникова кілька днів боролися за життя хлопця, проте він так і не прийшов до тями та помер 15 квітня
17 квітня Миколу Волкова поховали у рідному Маріуполі, на Алеї слави Старокримського цвинтаря.
Галицьке «Сонечко»
Сестру-медика Сабіну Галицьку за щирість та відкритість у 10-й гірсько-штурмовій бригаді називали «Сонечком». «Кучерявенька дівчинка з великими оченятами і довгими віями», – згадували про неї побратими та друзі.
Вона закінчила 9 класів сільської школи, після цього вступила до Новоград-Волинського медичного коледжу та здобула фах фельдшера. Працювала акушером у дитячій лікарні села Бараші Ємільчинського району. 1 квітня 2016 року вступила за контрактом в ЗСУ, щоб, як військовий медик, рятувати поранених. Родичі кажуть, знали, що донька в армії і на Донбасі, але навіть не здогадувалися, що вона допомагає на лінії розмежування.
20 лютого 2018 року Галицька в бронемашині зі ще трьома молодими бійцями виїхала в район щойно звільненої Катеринівки на Луганщині, везла ліки для гіпертоніків та сердечників. У правий борт машини влучила протитанкова керована ракета, яка не спрацювала, але проломила броню якраз там, де і сиділа Сабіна. Дівчина загинула на місці.
Від байкера до «Дока»
Роберт Маслей, він же «Баджо», як його називали друзі-байкери, розпочав свою боротьбу за незалежну Україну ще під час київського Майдану. А коли почалася війна на сході, він пішов до військомату, де почув: «Ми вам передзвонимо». І не дочекавшись цього, самостійно записався до лав «Правого сектора». На заняттях із польової медицини на льоту сприймав усю інформацію, передивлявся відеоуроки, відпрацьовував усі необхідні знання, він завзято вчився на лікаря і скоро став «Доком». Замість залізного товариша байка з'явився новий друг – медичний рюкзак.
Він врятував не одне життя, кажуть у «Правому секторі», а ось собі допомогти не зміг. У ніч на 12 червня 2016 року загинув під час масованих артилерійських обстрілів російськими гібридними силами шахти «Бутівка» біля Авдіївки Донецької області.
«Дюймовочка» – медик
Наталія Хоружа важила усього 42 кілограми, але це не заважало її витягати з-під обстрілів 100-кілограмових чоловіків.
Після середньої школи вступила до Дніпропетровського медичного училища, отримала освіту за спеціальністю «медична сестра». Тривалий час працювала в селі Зелений Гай, далі смт Просяна Покровського району. Добровольцем пішла на військову службу, через два місяці роботи у медпункті попросилася поїхати на передову санінструктором роти. Вона була і медиком, і психологом, і «матусею», як її жартома називали бійці. Адже зранку обов'язково дізнавалася, як у кого справи, що відомо з рідних місць, у кого які новини в родинах. А ще був у неї свій ритуал – підійти до солдата, дати цукерку та впевнено сказати «З Богом!»
2 лютого 2017 виїхала на санітарній машині за трьома пораненими під час мінометного обстрілу, в район селища Луганське на Світлодарській дузі. Надала першу медичну допомогу та двох бійців відправила до шпиталю, а третього на опорний пункт. Сама ж поїхала на іншій санітарній машині, яку обстріляли з ПТРК російські гібридні сили. Хоружа загинула.
