Видання The Independent публікує статтю із поясненнями причин, чому війна на сході України не закінчиться, доки вона слугує інтересам впливових політичних еліт по обидві сторони конфлікту. В статті аналітичного центру European Council on Foreign Relations йдеться про те, що попри досить відчутну багаторічну кібер-агресію щодо України з боку Росії, український уряд все ще не може скоординуватися для покращення кібер-безпеки. У виданні Euractiv, тим часом, йдеться про можливість припинення залучення німецької компанії Uniper до реалізації проекту «Північний потік-2».
Владислав Іноземцев, засновник та директор московського Центру досліджень постіндустріального суспільства, в статті для видання The Independent наголошує: війна в Україні не закінчиться, доки вона відповідає інтересам політичних еліт по обидва боки.
Західні лідери вже пропонували чимало варіантів вирішення конфлікту на Донбасі. Проте, жоден з цих варіантів не спрацює, переконаний автор, тому що західні політики не розуміють логіки, яка керує діями Росії і України.
На початку 2000-х років аналітики Світового банку запропонували термін «захоплення держави», що означає вплив могутніх олігархів на правила гри в країні. Таким чином, держава стає захопленим інструментом олігархів, які підкупають корумпованих політичних лідерів.
Проте сьогодні ситуація дещо змінилася. Багато політичних діячів самі стали найбагатшими людьми в Росії та в Україні, і деякі з них, здається, діють майже виключно для власної особистої користі. «Таким чином, ці сусідні держави – обидві по своєму потужні і багаті на ресурси – були захоплені не аполітичними олігархами, а все більш політичними інсайдерами, бюрократами та апаратниками. Це різко змінює їхню природу».
В Росії, наприклад, закони підлаштовують під інтереси маленької групи впливових людей. В Україні режим подібний – за часи колишнього президента Віктора Януковича він керував країною на свою користь, «забезпечуючи, що гроші з кожного регіону та з кожної галузі потраплять у його кишені та гаманці його найближчих союзників».
Після Революції Гідності все швидко повернулося на свої місця. «Дехто стверджував, що невдача у створенні Антикорупційного суду та його діяльності відображає небажання могутніх людей в Україні бути підзвітними, навіть якщо це означає, що Україна втратить доступ до міжнародних фінансів», – йдеться у статті.
На думку автора саме тому війна на сході України, «яка шкодить двом величезним країнам і яка руйнує інтереси пересічних людей, що опинилися в конфлікті, виглядає абсолютно раціональною для політичних еліт з обох сторін.
Кремль використовує конфронтацію, «щоб підживлювати те, чим він керує, провокуючи громадян збиратися навколо президента просто тому, що ніхто не змінює їхнього великого лідера під час війни. Конфлікт з Україною також створює більш широке зіткнення з Заходом, сприяючи цій програмі».
Дехто в Києві, тим часом, використовує військову риторику для того, щоб поставити питання боротьби із корупцією на друге місце, доки йде боротьба за виживання нації.
«І для Росії, і для України війна на Донбасі, здається, є найбільш природним способом не просто увічнити владу заможних, сильних лідерів, але й також створити десятки нових способів збагачення політичних плутократів та пов’язаних з ними осіб. Війна, зрештою, є дорогим бізнесом», – переконаний автор.
Таким чином, не можна очікувати, що сторони конфлікту будуть раціонально вирішувати проблему, йдеться у статті. «Захоплені держави» 21-го століття не тільки не є економічно ефективними – ними керують люди, які вважають, що війни є прийнятними та вигідними. Дійсно, для еліт вони є безпрограшними іграми», – зазначає автор.
Тим часом в статті для аналітичного центру European Council on Foreign Relations йдеться про те, що попри повторну кібер-агресію щодо України з боку Росії, український уряд вже кілька років не може скоординувати зусилля для покращення кібер-безпеки та адаптуватися до цифрових натисків Росії.
«Чому ця проблема продовжується, незважаючи на різкі зміни ландшафту в галузі кібернетичної загрози протягом останніх трьох років? У 2015 та 2016 роках Україна зазнала двох енергетичних перебоїв і постраждала від атаки шкідливої програми NotPetya минулого року. Якщо ці значні інциденти не зможуть мотивувати державні установи працювати разом, що ж тоді зможе?», – запитує автор.
У 2015 році український уряд лише тільки починав розробку «єдиної лексики з кібербезпеки». Головним пріоритетом Києва було протистояння російському вторгненню на сході країни, а не захист від інтернет-загроз. Тож міжурядове співробітництво не вважалося важливим, мовиться у статті.
Директор компанії «Бережа Сек’юріті» Констянтин Корсун повідомив, що кожне агенство в Україні, якому доручено мати справо із кібербезпекою, намагається відірвати свій шматок та притягнути до себе. Тож Корсун рекомендує створення агентства, яке мало б координувати зусилля у сфері кібер-безпеки по всій країні. Такий орган поширював би завдання серед різних агентств, і відповідав би за успіхи та невдачі в сфері кібербезпеки.
Та, насправді, таке агентство вже існує, йдеться у статті. У 2016 році створили Національний координаційний центр кібербезпеки. Проте його ефективність складно оцінити через недостатню кількість публічної інформації щодо його прогресу, адже він здебільшого має справу із питаннями національної безпеки.
Тож питання щодо того, чи зможе цей орган зупинити бюрократичні бої над бюджетами, позбутись дублювання зусиль і нести повну відповідальність за невдачі та успіхи кібербезпеки країни, поки що залишається відкритим, зазначає автор.
У виданні Euractiv йдеться про можливість припинення залучення німецької компанії Uniper із проекту «Північний потік-2» у разі, якщо США запровадять санкції щодо «Газпрому».
«Як Uniper, ми не можемо ризикувати, що на нас фактично поширяться санкції США. Тоді ми будемо виключені з платіжних операцій (міжнародних – ред.), і ми не зможемо використати долари в комерційних операціях», – цитує автор Крістофера Делбрюка з правління Uniper.
Згідно з минулорічним контрактом, ця компанія мала надати «Газпрому» близько 900 мільйонів євро, щоб покрити одну десяту вартості будівництва газопроводу.
Автор нагадує, що рік тому Сенат США майже одноголосно ухвалив федеральний закон, який передбачає додаткові санкції щодо кількох країн, серед яких і Росія. Він дозволяє президенту США запровадити санкції щодо допомоги в конструкції нових газопроводів і критикує «Північний потік-2». Одним із найбільших прихильників таких регулювань був сенатор-республіканець Джон Маккейн, який пішов з життя минулого тижня.
Видання The Wall Street Journal раніше цього місяця повідомляло про можливість застосувати такі санкції щодо «Північного потоку-2».
Такий проект «Газпрому» підтримують деякі країни Західної Європи, серед них – Німеччина та Австрія. Водночас їм протистоять низка країн Центральної Європи, серед яких Польща та країни Балтії, а також Данія, Україна та Молдова. Уряди цих країн наголошують, що «Північний потік 2» лише збільшить залежність Європи від російського газу, що суперечить стратегії енергетичної безпеки ЄС.
